Загальна характеристика банківської системи Канади

Банківська система – це сукупність усіх банків країни, які взаємодіють між собою, підпорядковуючись установленим нормам і правилам ведення банківської справи з метою забезпечення можливостей для ефективного грошово-кредитного регулювання економіки, кредитно-розрахункового обслуговування господарського обороту, а також стабільної діяльності банківських установ [29, С.15].

Дослідження банківської системи Канади показало, що вона має складну інституціональну структуру, яка сформувалася під впливом банківських систем таких країн як США та Великобританії, які прагнули зміцнити свої позиції в Канаді за допомогою оволодіння національними джерелами фінансування. Уперше комерційний банк в Канаді був створений у 1817 p. і мав назву Bank of Montreal. Саме в цей період з'являється ряд спеціалізованих інститутів: страхові, трастові, іпотечні компанії та ін.

Негативний вплив на банківську систему Канади мала світова економічна криза 30-х pp. XX століття. Тому саме у цей період створюється Банк Канади, посилюється державне втручання у кредитну систему, активізується діяльність спеціалізованих державних інститутів кредитування житлового будівництва і сільського господарства. Вдосконалення кредитної системи продовжувалося у роки Другої світової війни і після неї.

Банківська система країни характеризується наявністю таких основних фінансових інститутів, як: комерційні, трастові та іпотечні банки, страхові та інвестиційні компанії. Приватні комерційні, або так звані чартерні банки користуються повною свободою в комерційній діяльності. Вона регламентується парламентськими хартіями. Чартерні банки за своїм призначенням покликані обслуговувати промисловий, комерційний і державний сектори економіки. Вони здійснюють депозитні операції, надають різного виду кредити, займаються валютними операціями 31, С. 163.

Асоціація канадських банкірів (Canadian bankers association), найвищим органом якої є Виконавча рада, стоїть на чолі клірингової системи Канади. Безпосередньо очолює роботу системи розрахунків між банками так званий Комітет клірингових і інформаційних центрів. Він має 10 регіональних клірингових палат, які називаються розрахунковими центрами. Регіональні клірингові палати існують в Оттаві, Калгарі, Галіфаксі, Монреалі, Квебеці, Реджайні, Сент-Джоні, Торонто, Ванкувері і Вінніпезі. Їх діяльністю безпосередньо управляють місцеві клірингові асоціації згідно з мандатами, які отримуються від Асоціації канадських банкірів.

У банківській системі Канади існують також й інші установи, тобто небанківські фінансові посередники (НБФП), які також здійснюють банківські операції. До даної категорії в країні належать кредитні союзи і кооперативні фінансові організації, які, як правило, обслуговують франкомовне населення. НБФП неоднорідні, оскільки, крім вказаних, до них відносять самостійні трастові банки, трастові відділи комерційних банків.

Концентрація банківського капіталу в країні призвела до утворення могутніх, тісно згуртованих угрупувань національного фінансового капіталу. Серед них виділяють такі сімейні групи, як: Бронфмани, Реймани, Томсони, Бельцберги, Уестони, Річардсони та ін. Для посилення їх позицій усередині країни і за кордоном з 1 липня 1987 р. суттєво були зменшені обмеження діяльності кредитно-фінансових інститутів: трастовим банкам дозволено в необмеженому обсязі видавати комерційні і споживчі кредити, відкривати філіали, займатися інвестиційними операціями через свої дочірні відділення. Комерційні банки змогли проводити інвестиційні та довірчі операції, займатися брокерством. Разом із тим, трастовим банкам усе ж таки забороняється контролювати капітал комерційних банків, тоді як останнім таке право надано. Нове законодавство призвело до ще більш поглибленого переплетіння і взаємозалежності окремих фінансових інститутів.

Банківська система Канади має дворівневу структуру, яка є ключовим принципом формування банківських систем у ринкових економіках: перший рівень займає центральний емісійний банк - Банк Канади, другий рівень - комерційні банки та спеціалізовані установи (рис. 1.1). Число комерційних банків невелике; на території провінцій діють кредитні установи провінційного рівня [31, С. 164; 29, C. 16].

Рисунок 1.1 – Структура банківської системи Канади

Банк Канади – центральний емісійний банк країни був створений у 1934 році як акціонерне підприємство, але його акціонерами не могли бути комерційні банки та їх службовці, а також іноземці. Уряд Канади протягом 1935-1938 pp. викупив у приватних власників акції, що належали їм, тим самим націоналізувавши банк. Таким чином Банк Канади є унітарним державним банком зі 100 % участю держави в його капіталі [30, С. 8].

Його діяльність визначає федеральний уряд, який призначає Раду директорів. До складу даної Ради входить заступник міністра фінансів. Банк Канади систематично звітує перед парламентом щодо результатів своєї діяльності за визначені періоди.

Основними функціями Банку Канади є:

1. регулювання грошового обігу і кредиту;

2. підтримка курсу національної валюти щодо інших валют;

3. мобілізація рівня цін, рівня виробництва і торгівлі.

Банк Канади здійснює випуск банкнот, надає кредити комерційним банкам, управляє касовими резервами комерційних банків, регулює розрахунки між банками за кліринговими рахунками, регулює державні золотовалютні резерви. Крім того, цей Банк є агентом уряду, управляє цінними паперами держави, касовою готівкою, забезпечує зв'язки з центральними банками інших держав.

Основне місце в активах Банку Канади займають інвестиції в державні облігації. Він також проводить операції з цінними паперами щодо розміщення їх на відкритому ринку, відсотки за якими є важливим джерелом його доходу. Банк Канади виконує класичну функцію "банку банків", тобто є кредитором останньої інстанції для комерційних банків. Головною статтею пасиву Банку Канади є випуск банкнот. Комерційні банки як кредитори Банку Канади відповідно до закону повинні тримати в ньому свої резерви. Депозитні вклади в Банк Канади здійснюють уряд Канади та великі іноземні центральні банки [31, С. 165].

Основним напрямком діяльності Банку Канади є забезпечення державного регулювання грошово-кредитної системи. У цьому контексті варто зазначити, що при виконанні регулюючих функцій Банк Канади зазнає час від часу деякі ускладнення, які пов'язані перш за все з особливостями країни, в якій присутній вищий ступінь незалежності провінції від федерального уряду в господарських питаннях. Важливу роль відіграв вплив іноземного контролю. Крім того, з 1971 року до сьогодні Банк Канади встановлює ліміти збільшення грошової маси в обігу. Проте ці заходи не завжди сприяють достатньому регулюванню економіки. Незважаючи на певні недоліки в розробці тактичних напрямів діяльності Банку Канади, у стратегічних цілях та діях спостерігається висока організаційна цілеспрямованість та ефективність діяльності банківської системи [31, С. 166].

Другим рівнем банківської системи Канади є комерційні банки. Основну питому вагу в загальних активах комерційних банків Канади становлять приватні комерційні або привілейовані банки. Вони здійснюють великий вплив на структуру приватних інвестицій і споживчих витрат у країні, кредитуючи промислові, торговельні та інші підприємства.

За час свого існування комерційні банки постійно концентрувалися, тобто відбувалося злиття і поглинання, їх чисельність скорочувалася, але фінансова потужність зростала. Організаційно-правові засади банківської діяльності Канади створені за англійським зразком. Це сприяло організації великих банків та їх відділень у провінціях, що дозволяло банкам маневрувати грошовими коштами в різних географічних пунктах.

Комерційні банки Канади є депозитними, вони приймають внески до запитання, відкривають для клієнтів особові ощадні і термінові рахунки. Комерційні банки випускають кредитні картки і дорожні чеки, надають послуги із зберігання цінностей в спеціальних сейфах, здійснюють операції щодо середньо- та довгострокової оренди машин і устаткування. Вони перетворилися на великі інститути, які надають фінансові послуги. Банки беруть участь у капіталі промислових компаній, консультують директорів промислових корпорацій, надають інформацію приватним компаніям.

Головним видом активних операцій комерційних банків є кредитні операції [31, С. 167]. Комерційні банки надають кредити компаніям, які відіграють важливу роль в економіці країни. У кредитуванні промисловості можна спостерігати тенденцію галузевої спеціалізації, але останнім часом домінують універсалізація банківських функцій, створення банківських консорціумів для фінансування великих промислових об'єктів. Також комерційні банки експортерам надають, в основному, короткострокові позики, а функцію довгострокового кредитування бере на себе держава.

У післявоєнний період змінилася структура інвестицій комерційних банків у цінні папери. Тривалий час комерційні банки віддавали перевагу державним облігаціям, надалі вони стали рівномірно розподіляти свої грошові кошти між цінними паперами держави і корпорацій.

У пасивах комерційних банків високу питому вагу займають ощадні рахунки. Від таких внесків банки одержують найбільшу частку прибутку для проведення кредитних операцій. Банки постійно розробляють нові банківські продукти та удосконалюють уже існуючі.

Також необхідно зазначити і про зростання ролі комерційних банків на ринку євровалют. Це було зумовлено тим, що останнім часом зовнішні операції комерційних банків розвивалися більш високими темпами, ніж внутрішні. Оскільки внутрішній ринок був вже поділений між банками, то джерелом збільшення прибутку банків стала їх зовнішня діяльність. Розширяється мережа відділень комерційних банків в інших країнах, найбільша кількість їх відділень, дочірніх компаній, агентств відкрито в США, Великобританії, країнах Близького і Середнього Сходу. По суті, канадські комерційні банки перетворюються на міжнародні кредитні інститути, головні відділення яких розташовані на території Канади [31, С. 168].

До транснаціональних банків у першу чергу можна віднести основну "п'ятірку" комерційних банків країни – Royal Bank of Canada, Canadian Imperial Bank of Commerce, Bank of Montreal, Bank of Nova-Scotia, Toronto Dominion Bank [5].

У розвитку банківської системи Канади одним із важливих етапів є 80-х pp. XX століття, коли до діючої банківської системи приєднався новий тип фінансової установи, який створив конкуренцію комерційним банкам і здійснював широко диверсифіковані інвестиційно-банківські операції. Дані установи за термінологією канадських фахівців називають "торговими банками". Стрімкий розвиток цього виду фінансових інститутів багато в чому пояснюється тим, що "торговий банк" практично потрапляє під існуючі закони, які регулюють сферу фінансів у Канаді, і в першу чергу під закони про обмеження прав вкладників скуповувати великі (понад 10 %) пакети акцій фінансових компаній, які мають право голосу.

Першою і найбільшою інвестиційно-банківською установою Канади стала корпорація Hears International Corp - частина гігантських сімейних володінь Едварда і Пітера Бронфманів. Власний капітал цього торгового банку понад 1 млрд. дол. США. Це більше, ніж сукупний капітал усіх канадських інвестиційно-дилерських фірм. Якби Hears International Соф був американським інвестиційним банком, він би зміг зайняти за даним показником шосте місце на Уолл-Стріт [31, С. 171].

Якщо в 1985 р. у країні була тільки одна подібна установа, то в 1988 р. їх налічувалося вже близько півтора десятки, причому це число постійно збільшується. Торгові банки відокремлювалися майже від усіх найбільших диверсифікованих компаній в області фінансів. Відомі випадки, коли за основу бралася промислова або торговельна компанія. Утворення фінансових конгломератів з різних за своєю спеціалізацією фінансових компаній стало найважливішою особливістю централізації капіталу в кредитно-фінансовій сфері Канади в другій половині 80-х pp..

Завдяки участі провідних кредитно-фінансових інститутів у капіталі один одного і тісним діловим контактам між ними найбільші з них, в першу чергу основні канадські комерційні банки, отримують можливість здійснювати контроль за наданням усього комплексу фінансових послуг промисловим корпораціям. У результаті утворюються могутні монополістичні об'єднання на рівні всієї кредитно-фінансової сфери.

Ще однією спеціалізованою банківською установою є ощадні банки в Канаді, які не набули такого великого поширення як у США. В основному вони розвиваються у Квебеці і контролюються "сімейними" групами франкомовних капіталістів. Вилучені грошові кошти населення вкладаються ними в державні облігації.

Найважливішу роль у розвитку банківської ланки канадського фінансового капіталу відіграло банківське законодавство. Спеціальні дослідження, що проводилися у Канаді, переконливо показали, що банківська система країни завжди надійно захищалася як від конкуренції з боку інших фінансових галузей, так і кредитно-фінансових установ, що знаходяться під іноземним контролем. У результаті такого захисту банки були в змозі отримувати монопольно високі прибутки [31, С. 172].

Таким чином, можна зазначити, що за свою більше ніж двохсотлітню історію канадська банківська система зазнала значних змін, які власне і вплинули на особливості її побудови на сучасному етапі.