5. Можливе використання кількох методів кількісної оцінки ступеня ризику, а саме:

• статистичного методу, коли ступінь ризику визначається розрахунком середньоквадратичних відхилень від очікуваних показників;

• методу доцільності витрат, що базується на ідентифікації зон ризику з урахуванням різного ступеня ризику окремих елементів витрат;

• методу експертних оцінок, що уможливлює використання бальних оцінок імовірності конкретного ризику та його впливу на ефективність діяльності фірми;

• аналітичного методу (методу аналізу чутливості), реалізація якого здійснюється поетапно: 1) визначають ключові параметри підприємницької діяльності; 2) з'ясовують чинники, що впливатимуть на досягнення результатів і ступінь можливого ризику: 3) розрахо вують значення ключових параметрів та обґрунтовують спроби зменшення ризику;

• методу аналогій, що грунтується на аналізі ризиків в аналогічних проектах, реалізованих раніше іншими підприємцями.

6. У загальному вигляді ціна ризику може обчислюватися як різниця між очікуваним (без урахування ризику) прибутком від конкретного підприємницького проекту і прибутком з імовірним ризиком. При цьому величину прибутку розраховують як різницю між ціною товару і визначеною собівартістю (валовими витратами) його виготовлення.

7. Так звані альтернативні плани складаються з метою своєчасного реагування на можливі негативні наслідки ризикової ситуації. Безпосередня процедура розробки цих планів охоплює такі етапи:

1. виявлення основних чинників зовнішнього й внутрішнього середовища конкретного бізнесу, що спричиняють ситуацію ризику;

2. прогнозування масштабів впливу цих чинників на бізнесовий проект;

3. визначення ймовірності появи цих чинників;

4. формування альтернативного плану дій, виходячи з найбільш реальних припущень.

При цьому визначають так звані критичні точки, досягнення яких свідчить про несприятливий розвиток подій і необхідність використати альтернативні плани.

8. Розрізняють зовнішні й внутрішні способи зменшення (нейтралізації) ризиків.

У практиці господарювання найпоширенішими зовнішніми способами вважають:

• хеджування (захист від утрат) укладенням довгострокової угоди на поставку продукції за обумовленою ціною;

• страхування, що здійснюється придбанням страхових полісів або укладенням спеціальної угоди.

• Найбільш типовими внутрішніми способами зниження ризику є такі:

• підвищення ефективності управління фірмою (у тому числі й за рахунок значного розширення інформаційного поля, що використовується в процесі розробки бізнес-планів);

• диверсифікація (розподіл між різними проектами) і лімітування (встановлення верхньої межі інвестування в певний проект) інвестиційних ресурсів;

• самострахування (утворення спеціалізованого резервного фонду і покриття збитків за рахунок власних обігових коштів).