1.5 Оцінка кредитоспроможності позичальника

До укладення кредитного договору, на третьому етапі банк повинен ретельно проаналізувати кредитоспроможність позичальника.

Схема оцінки кредитоспроможності наведена в додатку Б.

Кредитоспроможність являє собою оцінку банком позичальника з погляду можливості і доцільності надання йому кредиту і визначає імовірність своєчасного повернення позичок і виплати відсотків по ним у майбутньому.

Аналіз кредитоспроможності має своєю метою дати якісну оцінку позичальника, що визначається банком до вирішення питання про можливість і умови кредитування, передбачати здатність і готовність клієнта повернути узяті їм у борг засоби у відповідності в умовами кредитного договору, а також оцінити обґрунтованість і доцільність кредитних вкладень і подальших відношень в області кредитування між банком і позичальником.

Завдання аналізу:

виявити фінансовий стан клієнта;

попередити втрати кредитних ресурсів унаслідок не ефективної господарської діяльності позичальника;

стимулювати діяльність підприємства в напрямку підвищення її ефективності;

підвищити ефективність кредитування;

оцінити рівень ризику кредитування для банку. Оцінка кредитоспроможності клієнтів банка ведеться по наступних напрямках:

а) загальне уявлення про клієнта;

б) аналіз фінансового стану клієнта;

в) аналіз ефективності угоди, що кредитується.

Критерії оцінки фінансового стану позичальника встановлюються банком на основі специфіки його кредитної діяльності. Для такої оцінки банком використовуються:

обєктивні показники діяльності клієнта:

обєм реалізованої продукції;

прибуток;

грошові потоки;

4)збитки;

склад і динаміка дебіторської і кредиторської заборгованості;

рентабельність діяльності підприємства;

рентабельність продукції;

коефіцієнт ліквідності балансу;

собівартість продукції;

чинники субєктивного характеру:

ефективність керування підприємством;

макроекономічна ситуація;

стан розвитку галузі позичальника;

ринкова позиція позичальника і його залежність від циклічних і структурних змін в економіці і галузі;

наявність державних замовлень і державної підтримки;

історія погашення кредиту в минулому;

форма власності.

Комерційними банками різних країн на сьогодні використано багато систем оцінки кредитоспроможності позичальника. Ці системи відрізняються одна від одної кількістю показників, що застосовуються, як складові частини загального рейтингу позичальника, а також різними методиками складання характеристик та визначення їх пріоритетності.

Оцінка кредитоспроможності позичальника може здійснюватись двома методами:

метод коефіцієнтів ґрунтується на доборі оптимальних для конкретного позичальника коефіцієнтів та їх нормативних значень і аналізі їх у динаміці й порівнянні з середнім значенням у галузі або із значеннями на аналогічних підприємствах;

метод рейтингової оцінки ґрунтується на присвоєнні певної оцінки (бала) за значення того чи іншого показника в кожній групі коефіцієнтів (на вибір банку) відповідно до встановленої банком шкали. Потім виводять загальну оцінку (бал), яка й визначає ступінь кредитоспроможності конкретного позичальника.

Кожен банк прибігає до своїх методів оцінки кредитоспроможності позичальників, однак усі ці методи підпорядковані певній системі фінансових показників, які характеризують клієнта: обовязковість у розрахунках за раніше одержані кредити, поточний фінансовий стан, здатність у разі потреби мобілізувати кошти з різних джерел.

Питання оптимального набору показників, які найобєктивніше відбивали б фінансовий стан підприємства, кожен банк вирішує самостійно.