3.1. Оптимізація депозитної діяльності банківської установи

Здійснення депозитних операцій -- одна з найважливіших економічних передумов для організації діяльності банківської установи, оскільки за рахунок залученого капіталу покривається основна частина потреб банківської установи. Поряд із цим ефективне функціонування ринку внесків і депозитів неможливе без забезпечення, з одного боку, відповідних зовнішніх умов на рівні централізованого захисту депозитних коштів і, з другого боку, зваженої депозитної стратегії на рівні окремої банківської установи. Виконання останньої умови неможливе без організації оперативного, систематичного, обєктивного економічного аналізу депозитної діяльності банківської установи.

Отже, аналітична робота банківської установи в напрямку дослідження депозитних операцій покликана дати обєктивну характеристику якісних і кількісних показників депозитної діяльності банківської установи, оцінити структурні зрушення у загальній сукупності депозитної бази, провести вартісний і факторний аналізи процентних витрат. Маючи висновок про результати такого аналізу, банківський менеджмент, ґрунтуючись на основних стратегічних орієнтирах депозитної політики банківської установи, що задовольняє потреби мікро- і макросередовища банківської установи, здатний внести відповідні корективи з метою оптимізації депозитної бази. Проблема оптимізації депозитних операцій банківської установи полягає в досягненні кількісних параметрів, таких, як прибутковість, за умови дотримання ліквідності.

Основними кількісними показниками, що слугують основою для прийняття рішень щодо оптимізації депозитних операцій банківської установи, є такі:

-- кількість вкладників на 1000 жителів, що одержують .доходи. Розраховується як відношення кількості вкладників-фізичних осіб до кількості жителів регіону, що одержують доходи, помножена на 100%;

-- сума внеску на душу населення. Обчислюється як відношення залишків внесків і депозитів до кількості населення, що одержує дохід;.

-- середній розмір внеску на один рахунок;

-- коефіцієнт залучення коштів у внески і депозити. Обчислюється як відношення суми внеску на душу населення до середнього внеску на один рахунок.

Особливе значення мають показники, які характеризують ефективність роботи банківської установи. Одним із показників, що визначає рентабельність банківської установи, є собівартість залучення коштів. Для знаходження цього показника всі операції банківської установи обчислюються за їхньою трудомісткістю і підсумовуються. Потім визначається питома вага депозитних операцій у загальному обсязі операцій банківської установи. Питому вагу множать на суму всіх адміністративно-управлінських витрат банківської установи й одержують суму витрат банківської установи за депозитними операціями. Співвідношення цього показника із середнім залишком внесків характеризує собівартість залучення грошової одиниці. Точнішу величину собівартості залучення коштів можна обчислити, врахувавши процентні витрати.

Таким чином, здійснивши розрахунок усіх вищевказаних показників і коефіцієнтів, можна дати загальну оцінку характеру депозитної діяльності банківської установи, виявити недоліки й пріоритетні напрями депозитної політики, а також визначити ринкову нішу банківської установи на депозитному ринку певного регіону. Наведене в сукупності дає змогу оптимізувати депозитну діяльність банківської установи.

У нижченаведеній таблиці подано варіанти розрахунку показників розвитку ощадної функції АППБ "Аваль"(див. Дод. В).

Здійснивши розрахунки вищенаведених показників для АППБ "Аваль", можна зробити такі висновки: спостерігається тенденція (за місяць) до збільшення показників розвитку ресурсної бази АППБ "Аваль", що зумовлено стабілізацією в макроекономічному секторі й стійким станом банківської установи на фінансовому ринку країни.

Для більшої деталізації якісних і кількісних характеристик депозитної бази банківської установи на другому етапі аналізу необхідно оцінити структуру і динаміку залишків депозитних коштів.

Аналізуючи динаміку середніх залишків депозитних коштів, важливо визначити, які фактори впливають на їхню зміну. Головними такими факторами є:

-- зміна обсягу оплачуваних депозитів. Позитивно оцінюється ритмічність у залученні ресурсів, що створює основу для розширення активних операцій і доходів банківської установи;

-- зміна питомої ваги оплачуваних депозитів у сукупних пасивах. При цьому зростання частки оплачуваних депозитів у пасивах не можна оцінювати однозначно: з одного боку, оплачувані депозити -- це, як правило, строкові вклади, що надають стабільності ресурсній базі банківської установи; з другого боку, строкові депозити -- це порівняно дорогі ресурси, тому їхнє зростання приводить до підвищення процентних витрат.

Структурні зміни в депозитній базі банківської установи варто відстежувати за такими напрямами:

-- аналіз структури за видами депозитів і внесків у грошовому виразі протягом досліджуваного періоду;

-- аналіз структури депозитних рахунків у кількісному виразі;

-- аналіз структури депозитної бази за термінами залучення окремих елементів;

-- оцінка відхилень (змін) упродовж досліджуваного періоду, в абсолютному і відносному виразі.

Доцільно на ньому етапі аналізу виявити вплив факторів на розмір залишків за вкладами у розрізі видів депозитних ресурсів. Розрахунок можна здійснити шляхом елімінування, використовуючи аналітичну модель (3.1):

залишки за внесками = кількість рахунків х розмір середнього вкладу (3.1)

Залишки за внесками на 01.02.03 = 3085 х 4262 = 13148270.

У результаті такого аналізу визначають, із якими вкладниками здебільшого працює банківська установа і наскільки він задовольняє їхні потреби.

Наступний етап аналітичної роботи присвячений оцінці витрат . Аналіз дає змогу зробити такі висновки:

-- витрати на обслуговування розрахункових рахунків, як правило, найменші. Це найдешевший ресурс для банківської установи. Збільшення частки зазначеного компонента в ресурсній базі скорочує процентні витрати, однак зміни залишків на розрахункових рахунках не передбачені, через що їхня висока частка послабляє ліквідність банківської установи. Обсяг розрахункових рахунків у ресурсній базі, що застосовується як оптимальний у світовій практиці, становить близько 30%;

-- незважаючи на зростання процентних витрат, збільшення частки строкових депозитів у загальній сумі коштів -- момент позитивний, оскільки вони є найстабільнішою частиною залучених ресурсів. Саме вони дають змогу кредитувати на триваліші терміни і в результаті за ними виплачується більш високий відсоток, їхній рекомендований обсяг у сукупних ресурсах банківської установи -- не менш як 50%;

-- міжбанківські депозити -- це найдорожчий елемент депозитної бази, тому його питома вага в загальному обсязі залучених коштів веде до подорожчання кредитних ресурсів банківської установи. Не можна оцінити позитивно великої залежності банківської установи від депозитів інших банківських установ. Рівень, що рекомендується, становить 20% у ресурсній базі;

-- втрати на внески громадян значно нижчі, ніж за міжбанківськими депозитами, тому робота банківської установи має бути спрямована на збільшення обсягу залучених коштів від громадян.

Для детальнішого аналізу процентних витрат банківської установи слід акцентувати увагу на факторному аналізі процентних витрат.

Розмір сплачених відсотків залежить від зміни суми залишків коштів, що зберігаються на рахунках, і процентної ставки. При цьому ринковий рівень процентної ставки за депозитами залежить від конюнктури грошового ринку. Цс обєктивний фактор, банківська установа не може на нього впливати, а змушений лише враховувані, хоч завжди є простір для маневрування між мінімально припустимим за конкурентним розумінням рівнем процентної ставки, що дасть змогу залучити дуже обмежений обсяг депозитів, і максимально можливою для самої банківської установи вартістю депозитних ресурсів. Кількісний вплив цих факторів на відхилення суми сплачених клієнтам відсотків визначається як різниця в аналізованих показниках. За такого підходу розробимо факторну модель (3.2), (3.3):