1. Основні аспекти банкрутства українських банків

Банківська система відіграє стратегічну роль у розвитку національної фінансової системи, банкрутство будь-якого банку має негативні наслідки для широкого кола субєктів і може призвести до депресивних процесів в економіці загалом. Більше того, банкрутство такого масштабного фінансового субєкта, як банк, взагалі здається абсурдним. Проте нещодавні події говорять самі за себе. Проблеми при реалізації процедури визнання банку неплатоспроможним існують, запевняють фахівці. Нещодавно до парламенту надійшов черговий законопроект (№ 7349), розроблений робочою групою при Мінекономіки на виконання доручення Кабінету міністрів України, що має на меті вдосконалити процедуру банкрутства.[1, с. 12]

Основними проблемами є недостатність та недосконалість правового регулювання цієї процедури, яка здійснюється не за загальними правилами Закону «Про банкрутство», а за кількома статтями Закону «Про банки та банківську діяльність» (далі - Закон про банки). Законодавець суттєво обмежив роль суду в ситуації неспроможності комерційного банку. Так, фактично єдиною підставою для ліквідації банку є не вимоги кредиторів, не аналіз судом обєктивності та достатності таких вимог, а висновок Національного банку України про доцільність ліквідації банку та відповідність застосування процедури ліквідації з боку НБУ вимогам цього Закону.[9, с. 184]

Тобто НБУ відіграє головну роль при вирішенні питання про можливість банкрутства банків, виконуючи тим самим квазісудові функції, а суд та ініціюючі кредитори виконують тільки роль статистів. Більше того, Закон про банки передбачає, що право звернення до суду із заявою про визнання банку неплатоспроможним і його ліквідацію мають його кредитори та НБУ. Негативний висновок НБУ щодо доцільності відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку (причому можливі підстави для такого негативного висновку НБУ законом не передбачені) є підставою для залишення заяви без розгляду, незважаючи навіть на наявність достатніх підстав (у розумінні законодавства про банкрутство) для початку провадження у справі про банкрутство. У подальшому здійснення процедури банкрутства також не обходиться без НБУ. Зокрема, прийнявши рішення про доцільність ліквідації банку або про відкликання банківської ліцензії, НБУ призначає “свого” ліквідатора без погодження цього рішення з ініціюючим кредитором і тим самим контролює хід розгляду справи, усунувши від нього зазначеного кредитора.[21]

Отже, монополія на вирішення питання про можливість банкрутства комерційного банку належить регулятору в особі НБУ, а не суду, що дозволяє банкам у разі настання фінансової неспроможності ухилятися від участі в цивілізованій процедурі банкрутства (яка є однаковою для всіх підприємств, крім банків) та виконання вимог кредиторів. Головну скрипку в такому банку грає НБУ в особі тимчасового адміністратора чи ліквідатора, а права ініціюючого кредитора жодним чином не захищені.[11, с. 51]

Ініціювати процедуру банкрутства банку з метою ухилення від виконання зобовязань перед банком практично неможливо, враховуючи складність цієї процедури. І навіть якщо буде прийняте рішення про ліквідацію банку, мінімальний строк її проведення, протягом якого можливо стягувати дебіторську заборгованість на користь банку, становитиме чотири роки (на практиці ж він удвічі більше - наприклад, ліквідація банку “Україна” розпочалась у 2001 р. і закінчилась у 2009 р.). Водночас до ліквідації банків призводить обєктивна фінансова ситуація, хоча, скориставшись цим приводом, власники банку за сприяння НБУ та грамотного підходу можуть вивести з банку найкращі активи та ухилитися від виконання вимог кредиторів.[3, с. 58]

Закон про банки передбачає два механізми врегулювання банківської неплатоспроможності в Україні. Перший - адміністративно-правовий, за якого процедура ліквідації неплатоспроможного банку ініціюється НБУ (у тому числі за заявою кредиторів). Другий передбачає, що кредитори та НБУ можуть звернутися до суду із заявою про визнання банку неплатоспроможним та його ліквідацію. При цьому обидва механізми мають одну мету - задоволення вимог кредиторів. Сьогодні перший механізм превалює, а другий з моменту набрання чинності новим Законом про банки не застосовується (за часів чинності Закону України “Про банкрутство”, під дію якого підпадали і комерційні банки, справи про банкрутство банку порушував арбітражний суд за заявами кредиторів банку).[15, с. 65]

Законом передбачено, що єдиною процедурою, яка застосовується до неплатоспроможного банку, є його ліквідація. Правовою підставою цієї процедури є рішення НБУ, яке оформлюється постановою про відкликання ліцензії на здійснення банківських операцій. Ці правовідносини за своїм характером є адміністративно-правовими. Із цим і повязана основна проблема - непрозорість адміністративно-правової процедури ліквідації банку для його кредиторів.[17, с. 89]

До особливостей провадження ліквідації слід віднести те, що діяльність ліквідатора цілком контролюється НБУ. Ліквідатор є його представником і знаходиться під його захистом у разі предявлення позову до ліквідатора. Так, у ст. 99 Закону про банки встановлено, що позов, поданий проти ліквідатора, вважається поданим проти НБУ. Від загальної процедури банкрутства процедура ліквідації банку відрізняється неможливістю укладення мирової угоди, черговістю задоволення вимог кредиторів, а також тим, що кредитори, окрім як заявити свої вимоги, нічого більше не можуть. До того ж процедура ліквідації банку не передбачає таких інститутів, як збори кредиторів та комітет кредиторів. Із Закону про банки не можна зрозуміти механізм оскарження рішень та дій ліквідатора, а також куди спочатку звертатися: до НБУ, який контролює діяльність ліквідатора, чи одразу до суду, який згідно із цим Законом також контролює законність дій ліквідатора та НБУ.[18]

Що стосується можливості застосування банком процедури банкрутства як способу мінімізації своїх втрат, то, на мій погляд, це неможливо, оскільки відкликання банківської ліцензії неминуче призводить до ліквідації банку. Процедура банкрутства субєктів господарювання регулюється Законом “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (далі - Закон про банкрутство). Для банків потрібно також враховувати особливості, зазначені в Законі про банки та в Законі “Про Національний банк України”. Але законодавство про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом при розгляді судом справи про визнання банку неплатоспроможним (банкрутом) застосовується в частині, що не суперечить нормам Закону про банки.[7, с. 194]

Початком процедури ліквідації банку можна вважати введення тимчасової адміністрації, яка приступає до виконання своїх обовязків негайно після прийняття рішення про її призначення. НБУ має право призначити тимчасову адміністрацію банку у випадках, чітко зазначених у Законі, на термін до одного року, а для системоутворювальних банків - ще на один рік. При цьому НБУ під час дії тимчасової адміністрації має право повністю або частково на строк не більше трьох місяців ввести мораторій на задоволення вимог кредиторів банку.[5, с. 209]

Що стосується можливостей зловживання ліквідаційною процедурою для банків як субєктів господарювання, то, звичайно, вони є. Але вони не настільки “вигідні”, як, скажімо, при банкрутстві юридичної особи, яка не займається наданням фінансових послуг. На мою думку, для банків краще залишатися на плаву, отримувати рефінансування і залучати до співпраці нових клієнтів. Зацікавленими в ліквідації банку можуть бути лише особи, які створювали його спеціально для цього і не мали на меті займатися реальною діяльністю.

Також слід зазначити, що законодавець подбав про фінансову безпеку країни і ввів такого гравця, як НБУ, з низкою повноважень, зокрема, щодо контролю та моніторингу діяльності комерційних банків. Також НБУ наділений повноваженнями вживати низку заходів, які мають не примусовий (лист із зобовязанням, письмове попередження) і примусовий характер (зупинення дії ліцензії на здійснення окремих банківських операцій або відкликання ліцензії на здійснення всіх банківських операцій; відсторонення керівництва - голови правління або головного бухгалтера - від управління банком, призначення тимчасової адміністрації для управління банком, накладання штрафів на банки, накладання штрафів на керівників банків, ліквідація або реорганізація банку).[13, с. 207]

Закон про банкрутство передбачає певні особливості процедури банкрутства банків-боржників, яких немає в загальній процедурі. Зокрема, введення тимчасової адміністрації при загрозі платоспроможності банку, що, по суті, є аналогом процесу відновлення платоспроможності боржника за загальними правилами.[20]

Одним з основних учасників процедури відновлення платоспроможності банку або його ліквідації є НБУ. Готуючись до розгляду справи про банкрутство банку, суддя має отримати висновок НБУ щодо доцільності його ліквідації або рішення про відкликання банківської ліцензії та призначення ліквідатора. Негативний висновок НБУ щодо доцільності відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку є підставою для залишення заяви без розгляду. Така підстава залишення заяви без розгляду не передбачена для іншої категорії боржників. Процедура ліквідації банку має бути завершена не пізніше трьох років з дня відкликання банківської ліцензії. Закон про банкрутство встановлює значно менший строк ліквідації - один рік.[21]

Незважаючи на досить значні відмінності законів, строк звернення кредиторів з вимогами до боржників (у тому числі банків) становить лише один місяць з дня опублікування оголошення про відкриття ліквідаційної процедури, що є недостатнім з огляду на велику кількість кредиторів- клієнтів банку.[20]

Попри те що Закон про банкрутство є основним законом, який регулює діяльність боржника, який опинився в стані неплатоспроможності, Закон про банки має для банків вищу силу. Майже вся процедура - від введення тимчасової адміністрації при загрозі неплатоспроможності до завершального процесу ліквідації банку - проходить більшою мірою на підставі положень цього спеціального Закону. Оскільки ліквідація будь-якого банку, навіть невеликого, зачіпає інтереси багатьох фізичних та юридичних осіб, спеціальне регулювання процесу відновлення платоспроможності та ліквідації банків є досить слушним.[22]

Практичного супроводження процедури ліквідації банків адвокатами та юристами в Україні не існує. Крім того, процедури ліквідації або визнання банку неплатоспроможним мають адміністративний, несудовий порядок. Коментувати в даному контексті можна тільки нормативно-правові акти, що їх регулюють. Законодавство у сфері банкрутства банків, своєю чергою, є сукупністю законодавчих нісенітниць. Положення Закону про банки повністю нівелює положення Закону про банкрутство в частині регулювання процедури банкрутства банків. Парадокс полягає в тому, що одна стаття одного закону встановлює право, а інша - забороняє таке саме положення іншого. На жаль, це убоге законодавство, яке існує вже довгий час, ніхто не намагається привести у відповідність хоча б до законів елементарної логіки.[23]

Таким чином, банкрутство українських банків є складним поетапним процесом, який включає в себе багато складових.