Формування та використання прибутку комерційного банку (на прикладі АКБ "Надра")

дипломная работа

1.3 Управління процесом формування та використання прибутку на підставі оцінки показників ефективності комерційного банку

Останнім часом тарифна політика комерційних банків зазнає істотних змін. Нові тарифи розроблюються в заплутаній манері з вибором двох і більше умов оплати. Виходом із ситуації є визначення за допомогою математичних методів лінійної залежності обсягів доходів від операцій, за якими застосовуються різні форми тарифної політики. У цьому контексті цікавою видається пропозиція д.е.н. О. Заруби [6, с.58] визначати вплив зміни обсягів операцій (послуг) і процентних ставок на доходи від операційної діяльності і витрати, що дозволяє обрати найбільш вигідний режим управління діяльністю з точки зору зменшення витрат і збільшення доходів на кожну проведену операцію. У той же час існує нагальна необхідність помякшувати негативний вплив специфічних умов, що складаються в трансформаційній економіці: нестабільність законодавства, втрата довіри населення до державних інститутів і до банківських установ.

За цих умов збереження задовільного фінансового стану комерційного банку і забезпечення його ефективної діяльності - складне і різнопланове завдання, тому що в Україні комерційні банки не практикують жорсткої спеціалізації і все більшою мірою прагнуть до універсалізації обслуговування, адже ефективність надання послуг клієнтам залежить від уміння банків сформувати різновекторну клієнтську базу з пропозицією їм набору послуг, оптимальних за ціною і якістю для кожної групи клієнтів. Це потребує проведення аналізу стійкості фінансових показників банку та аналізу повноти задоволення запитів клієнтів, забезпечуючи тим самим регулювання пропозицій та фінансової стійкості банківських установ у середовищі, що трансформується.

Знаходження оптимального співвідношення цін, тарифів на банківські послуги серед клієнтів, що мають різний рівень життя, а також отримуваних банком від їх обслуговування доходів значною мірою сприяє стабільності результатів діяльності банку. Навіть при втраті частини його клієнтів, звичайно, вдається зберегти стійкість показників діяльності банківської установи.

Найбільш оптимальною є періодична оцінка сум доходів, які отримуються від різних за матеріальним положенням клієнтів. Її проводять у розрізі підрозділів комерційних банків, а також окремих клієнтів. Обслуговування будь-якого клієнта повинно приносити вигоду обом сторонам договірних відносин. Зважаючи на чисельність показників оцінки ефекту і затрат ресурсів, ефективність банківської діяльності може бути визначена системою показників, що відображають різноманітні сторони соціально-економічної ефективності. До їх числа відноситься визначення абсолютних значень доходів і витрат комерційних банків у розрізі ділових полів (банківські підрозділи і послуги), а також їх динаміки. Це дає можливість визначити виконання встановлених завдань і тенденції, що намічаються в діяльності установ.

Після оцінки окремих статей доходів і витрат приступають до оцінки їхніх валових значень. Валовим доходом (ВД) прийнято вважати сукупність усіх отримуваних комерційним банком доходів за окремими статтями. Відповідно, валовими витратами (ВВ) є сукупність витрат за окремими статтями.

Виходячи з оцінки співвідношення валових доходів і валових витрат, є можливість розрахувати коефіцієнт дієздатності банку (КД):

.

Цей коефіцієнт показує, наскільки комерційний банк може розраховувати в майбутньому на збереження здатності бути і залишатися ефективною організацією.

Протилежним коефіцієнту дієздатності є коефіцієнт доходності витрат (КДВ):

.

Даний коефіцієнт дозволяє оцінювати, наскільки зміна обсягів діяльності впливає на кінцевий результат.

За своєю природою доходи і витрати є продуктом діяльності, яка припускає використання засобів, предметів праці і самої праці. При цьому вища ефективність досягається там, де забезпечується більш високий рівень інтенсифікації використання виробничих ресурсів. Раніше, коли техніко-технологічне забезпечення активно в банках не застосовувалось, а перелік послуг, що надавався, був обмежений, це питання не було настільки актуальним для банківської діяльності. Його актуальність різко зросла у другій половині 90-х років, коли отримали широкий розвиток нові інформаційні технології. Питання ефективного банківського менеджменту вийшло на передній план. Тому виникає необхідність використання в оцінці соціально-економічної ефективності показників, які широко застосовуються в реальному секторі економіки і дозволяють оцінити ці сторони діяльності банку.

На наш погляд, до таких показників слід віднести коефіцієнти фондовіддачі і продуктивності праці.

Коефіцієнт фондовіддачі (КФ) дає можливість визначити, наскільки ефективно використовуються банком основні виробничі фонди:

де

ВД - середньомісячні валові доходи?

Фв - середньомісячна вартість основних виробничих фондів.

Використання коефіцієнта фондовіддачі дозволяє комерційному банку розробити стандарти з нормативного завантаження обладнання та інших засобів праці, які застосовуються в банківській діяльності. Зявляється реальна можливість встановлення ефекту від заміни застарілого обладнання і програмного забезпечення на нове з коригуванням на цій основі норм виробітку (кількість оброблених платіжних документів, клієнтів, яким надані послуги, перерахованої касирами грошової маси тощо).

Коефіцієнт продуктивності праці (КПП) дає оцінку ефективності праці персоналу комерційного банку:

де

ВД - середньомісячні валові доходи?

ЧР - середньомісячна чисельність працівників.

Встановлення відмінностей у продуктивності праці в різних підрозділах навіть одного комерційного банку означає, що необхідно виявити чинники, які впливають на її величину. У результаті, банк має можливість швидко розповсюдити передовий досвід щодо обслуговування клієнтів.

Українські банки змушені працювати в умовах підвищеного ризику, що повязано з неадекватною оцінкою банківськими фахівцями як власного фінансового стану, так і надійності і платоспроможності їх клієнтів та партнерів по бізнесу. У звязку з цим виникла гостра необхідність розмежування при оцінці процентної і непроцентної діяльності, визначення та моніторингу фінансового стану банку, який відображає систему показників, що характеризують наявність, розміщення і використання фінансових ресурсів. У результаті, розробки вітчизняних і закордонних вчених стають актуальними й в Україні.

Враховуючи, що зміна абсолютної вигоди від діяльності повязується зі зміною норми прибутку і обсягів самих операцій, показником, який дозволяє виразити величину різниці між процентними ставками залучення і розміщення коштів, у взаємозвязку з базою цих операцій є чистий спред (СПРЕДч):

ПО - проценти отримані?

КВ - кредити видані?

ПН - проценти нараховані?

ПД - процентні депозити.

Чистий спред дозволяє визначити мінімальні різниці в ставках процентів між активними і пасивними операціями, що дозволяють вести ефективну діяльність. Його оптимальною величиною прийнято вважати значення, які перевищують 1,25% [48].

Ще одним показником, що характеризує ефективність послуг процентного характеру, є чиста процентна маржа (МЧП):

ПД - процентні доходи?

ПВ - процентні витрати?

А - середні загальні активи.

Цей показник надає можливість оцінювати здатність банку отримувати прибуток у вигляді доходу від процентної різниці як процент до середніх активів. Прийнято вважати, що значення цього показника є оптимальним на рівні 4,5% [52].

Враховуючи, що будь-яка угода припускає виконання всіма сторонами взятих зобовязань, ефективність банківської діяльності взагалі, і зокрема в процентній діяльності, залежить від ступеня виконання зобовязань клієнтами перед банківськими установами. Тому до числа показників ефективності необхідно включити показник, який характеризує рівень кредитного ризику, що допускається комерційним банком.

У цьому випадку найбільш інформативним критерієм є визначення відсотка простроченої заборгованості (РЗП):

ЗП - прострочена заборгованість?

ЗЗ - загальна заборгованість.

На відміну від розрахунку рівня сумнівної заборгованості, широко використовуваного НБУ при оцінці кредитних портфелів, показник рівня простроченої заборгованості більшою мірою характеризує соціально-економічну ефективність діяльності банків. Це повязано з визначенням реальних строків окупності вкладень. Адже при їх невірному визначенні кредитопозичальники змушені вишукувати джерела для погашення заборгованості банку, у тому числі і за рахунок скорочення соціальних виплат своїм робітникам.

Враховуючи, що непроцентна діяльність займає основний обсяг витрат на організацію банківської діяльності, покриття непроцентних витрат непроцентними доходами є особливо важливим завданням, яке стоїть перед комерційними банками. Коефіцієнт покриття непроцентних витрат непроцентними доходами (КПВД) визначається таким чином:

де

ВН - витрати непроцентні?

ДН - доходи непроцентні.

Значенням коефіцієнта покриття, який дає підставу стверджувати про ефективність непроцентної діяльності, є його значення не менше одиниці. У цьому випадку заробітна плата банківських службовців, витрати матеріальних і нематеріальних засобів, послуги сторонніх організацій та інші непроцентні витрати покриваються значним числом відносно невеликих, але постійних доходів від торговельних операцій, комісійної та іншої непроцентної діяльності.

Традиційними показниками для загальноекономічної оцінки ефективності комерційних банків є показники, що характеризують прибутковість і рентабельність діяльності. Методика розрахунку цих показників не зазнала змін. Чистий прибуток (ЧП) визначається як різниця між валовими доходами (ВД) і валовими витратами комерційного банку з врахуванням оподаткування (ВВ):

В міру розширення ділових полів (кількість філій комерційних банків, види наданих послуг) виникла необхідність в розширенні кількості обєктів, за якими визначається чистий прибуток. Це необхідно, насамперед, для того, щоб мати можливість оцінки ефективності кожного ділового поля і встановлення причин кореляції ефективності однакових за типом і місцем розташування підрозділів. Крім того, показник чистого прибутку використовується для оцінки факторів, що впливають на кінцевий результат. Прикладом, при визначенні прибутку на одного працівника (ЧПР) можна отримати інформацію про ефективність роботи персоналу:

де

ЧП - чистий прибуток?

ЧР - середня чисельність працівників.

Актуальність даного показника підвищилась у міру орієнтації комерційних банків на обслуговування клієнтів банківськими менеджерами, оскільки результативність їх діяльності, як правило, повязана з ефективністю організації, управління і стимулювання за кінцевий результат.

Саме по собі розуміння категорій рівня організації і рівня управління дуже важливе для оцінки ефективності. Це повязано з тим, що рівень організації слід розуміти як готовність надавати послуги. Реалізація отриманого результату, як правило, знаходиться у сфері управління, що стосується оцінки самої ефективності управління. Ефективність управління (ЕУ) визначається співвідношенням обсягу чистого прибутку до валових доходів і виражається в процентах:

Однак, показники прибутковості характеризують ефективність в абсолютному розмірі. Наприклад, прибуток у декількох комерційних банків може бути однаковим навіть за тієї умови, що кожен з банків використав різні за обсягом ресурси для його отримання. У звязку з цим, у банківській практиці і наукових дослідженнях традиційно використовується показник, що дозволяє встановити відносну економічну ефективність. Таким показником є рентабельність (Р):

За допомогою рентабельності визначають, наскільки виробнича діяльність виправдовує проведені витрати. За допомогою цього показника можна здійснювати управління як внутрішньої ефективності (шляхом встановлення нормативного рівня рентабельності підрозділів і послуг), так і зовнішньої (шляхом встановлення фіксованого рівня рентабельності за окремими операціями, де використовуються державні кошти або здійснюються соціально орієнтовані проекти).

Делись добром ;)