Формування та використання прибутку комерційного банку (на прикладі АКБ "Надра")

дипломная работа

1.2.1 Визначення ефективності функціонування банківської установи

У відповідності з думкою відомого економіста Дж. Хікса [66, с.357], визначення ефективності функціонування банківської установи, як і будь-якої іншої економічної структури, являє собою співставлення результатів з витратами всіх (або окремих) видів ресурсів, які використовуються для досягнення даного результату. Результат або ефект діяльності банківської установи може бути визначений за показниками, які відносяться до:

Д суспільства в цілому або до окремих сфер його життєдіяльності?

Д діяльності конкретного банку?

Д діяльності підрозділу банку.

Оцінка ефекту функціонування банківської установи повинна проводитись з урахуванням міри виконання її найважливіших функцій.

Вимір ефекту від реалізації кожної із зазначених функцій банківської установи являє собою в теоретичному і практичному плані складне завдання. Оскільки результат виконання функцій виявляється у внутрішньому (банківському) середовищі і в зовнішньому, відносно банку середовищі, то можна визначити ці ефекти, відповідно, як ендогенний і екзогенний.

Відповідно з цим та з урахуванням виконання комерційним банком окремих функцій і необхідно здійснювати оцінку окремих складових, які у комплексі формують уяву про соціально-економічну ефективність банку.

Для виконання своїх функцій банки використовують різні ресурси, до яких слід віднести:

Ж власний банківський капітал?

Ж витрати залученого капіталу?

Ж витрачання трудових ресурсів банківських робітників?

Ж витрати основних фондів і матеріальних цінностей, банківської техніки?

Ж інші трансакційні витрати банківської діяльності (електронна пошта, інформація, система захисту, система електронної пошти, оформлення документації).

Враховуючи велику кількість ресурсів, які використовує комерційний банк при виконанні своїх функцій, соціально-економічна ефективність у значній мірі залежить від організації процесів управління банківською діяльністю. Крім того, слід враховувати реалії ринкової трансформації банківської системи: розвиток фінансових, товарних ринків, появу нових видів фінансових установ та кредитних інструментів, методів обслуговування клієнтів, взаємовідносин з партнерами по бізнесу.

Оцінка діяльності комерційного банку здійснюється і у відповідності з законодавчими та нормативними актами. Але в останньому випадку обєктом державного регулювання виступає фінансова стійкість банку. Обовязкові резерви створюють гарантії для забезпечення своєчасних платежів за вимогами клієнтів, що характеризує найважливішу ознаку фінансової стійкості. Норма обовязкових резервів встановлюється у вигляді відсотка від суми залучених коштів, незалежно від джерел та строків залучення вкладів і депозитів, а визначена сума коштів обовязкових резервів повинна знаходитися на кореспондентському рахунку комерційного банку та в його касі. Дотриманню фінансової стійкості комерційного банку та зміцненню його відповідальності за цей стан сприяє Інструкція № 10 «Про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків», яка була затверджена постановою Правління НБУ № 343 від 30.12.1996 року з подальшими доповненнями та змінами. Згідно з цим документом, посилюються контрольні функції НБУ в ході нагляду за діяльністю комерційних банків, забезпечення їх фінансової стійкості, захисту інтересів їх вкладників та акціонерів.

Вказана інструкція розкриває принципи визначення узагальнюючої оцінки (рейтингу) фінансового стану комерційного банку. Система рейтингу включає такі складові:

1. Достатність капіталу - оцінка розміру капіталу банку з точки зору його достатності для захисту інтересів вкладників та підтримання платоспроможності.

2. Якість управління (менеджменту) - оцінка методів управління банком з точки зору ефективності діяльності, встановлення порядку роботи, методів контролю, дотримання існуючих нормативних актів та чинного законодавства. Якість активів - спроможність забезпечити повернення активів, аналіз позабалансових рахунків, а також вплив наданих проблемних кредитів на загальний фінансовий стан банку.

3. Доходність - оцінка банку з точки зору достатності його доходів для перспективи розвитку.

4. Ліквідність - спроможність банку виконати як звичайні, так і непередбачені зобовязання.

Дотримання положень цієї методики дозволяє певною мірою визначити надійність комерційного банку для його клієнтів та партнерів по бізнесу. Але практична складність її використання полягає в тому, що відсутність у ряді випадків необхідної первинної інформації у поєднанні з відсутністю єдиного загального інтегрального показника не дає змоги обєктивно оцінити ефективність банку через показники його фінансового стану.

Намагання визначити рейтинг банків на основі застосування різних методик («CAMEL», «CAMELS», В. Кромонова, А. Альтмана, використання грошових коефіцієнтів) більшою мірою впливають на ринкову ціну акцій банку, або містять дані для службового користування. Але вони не засвідчують економічну і соціальну ефективність банку.

Обєктивну оцінку фінансової стійкості банківської установи як передумови його економічної ефективності доцільно робити лише на підставі аналізу розміщення залучених засобів, здатності активів приносити доходність і підтримувати ліквідність. Відношення ж обсягу позичкових засобів до власного капіталу характеризує інший бік діяльності банку - рівень його активності в акумуляції тимчасово вільних засобів, що є для банку основним джерелом його кредитної та інвестиційної діяльності. Оптимальний обсяг залучених банком ресурсів визначається безпекою і доходністю їх розміщення, рівень яких через норматив достатності капіталу характеризується зваженими (з урахуванням ризику) активами. При зниженні якості кредитів та інших активів, що обертаються на ринку, банк змушений обмежувати приплив депозитів до рівня, адекватного їх реальній ефективності.

Комплексний аналіз ролі банківського капіталу охоплює і питання оцінки його рентабельності. Ключовим показником, що дістав у світовій практиці назву ROE, є відношення чистого (після оподаткування) прибутку банку до власного капіталу. Одержаний коефіцієнт у розкладеному на частини вигляді виражає собою результат множення показника прибутковості сукупних активів (ROA) на мультиплікатор власного капіталу банку, тобто:

Показник ROE відображає фундаментальну залежність між прибутковістю й ризиковістю, він найчутливіший до джерел формування ресурсів банку і залежить від того, яких засобів банк використовує в обороті більше - власних чи позичкових. Навіть банк із низькою нормою одержання прибутку з активів може досягти високої рентабельності власних засобів за рахунок зростання мультиплікатора капіталу, гранична величина якого визначається головними менеджерами банку. Розбивка показника ROE на його складові - це прийом, який дає широкий вибір напрямів для аналізу обсягу і вартості припливу фінансових засобів, активів, які приносять доходи, витрат на утримання апарату управління та інших затрат, що впливають на обсяг і норму прибутку - головних факторів фінансової стійкості комерційного банку і збільшення його капіталу.

Делись добром ;)