Попередники акціонерних банків у Росії

Лихварство в Київській Русі було досить широко розвинене. Кредитні відносини в Правді Руській називаються "боргом", а грошовий позичковий відсоток - "резом"; надання грошової позики іменується як "дача кун і рез". Гроші, віддані в борг під відсотки, носили тоді назву "істо" ("істоє"). Окрім грошових позик на Русі існували боргові зобовязання в натуральній формі: "настав мед", "жито під просо" (під просо - від дієслова просипати, т е давати зерно в борг з умовою повернення його з надбавкою) - позички продуктами з умовою їх повернення їх з надбавкою.

У ст.53 Руської Правди ("Статут Володимир Всеволодовича") установлено, що "позикодавець", що позичив свої гроші за відсотки "в третину куни", має право стягувати відсотки по позиці всього 2 рази, після чого він може отримати тільки свій капітал - позичені гроші (таким чином, відсоток по кредиту не міг перевищувати близько 66%). Якщо ж "позикодавець" такий відсоток отримав три рази, то він втрачав право і на отримання свого капіталу від боржника (таким чином, до порушив кредитору застосовувалися перші штрафні санкції - по суті, його позбавляли всякого доходу за позикою). Хоча все одно позичковий відсоток був дуже високий.

У стародавній Русі існувало законодавство про закупів і холопів. Закуп - це простолюдин, вимушений вдатися до позичку у грошовій формі або у вигляді сільськогосподарського інвентарю. Закуп повинен був відпрацювати свій борг у господарстві позикодавця, який ставав паном закупа. Борг смерд міг відпрацьовувати як у домі пана (простий закуп), так і в полі пана (релейний закуп). У результаті руйнування смердів закупки широко поширювалося.

У XIV-XV лихварством також займалися і монастирі, звужуючи свої пожертви.

У 1550 р в Судебник Івана IV було встановлено максимальний розмір суми, яку могли взяти люди, вільні від кріпацтва, - 15 рублів, причому в цьому випадку угоду обовязково треба було оформити боярином і дяком. Цей борг так і називався - "кабала". Вільна людина, працюючи за відсотки на господаря, жив у нього, одержуючи харчування та одяг. Оскільки не було можливості погасити борг, робота на господаря тривало життя всю. Звідси до цих пір у російської людини таке негативне ставлення до слова "кабала".

Вже при Петрові I скарбниця почала видавати позики для заохочення приватного підприємництва, але особливих кредитних установлень не було, і приватний кредит був досить дорогий - 12, 15 і навіть 20%%. У 1733 році була організована монетна контора - перша спроба організації публічного і дешевого кредиту. Позики видавалися всіх без різниці на їх стан. Монетна контора видавала приватним особам позики під заставу золота і срібла під 8% річних. Однак кредитні операції Монетної контори були дуже незначні і незабаром були припинені.