2.2 Оцінка інвестиційної якості портфелю цінних паперів комерційних банків

Закон України “Про інвестиційну діяльність” визначає, що інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в обєкти підприємницької діяльності, в результаті якої створюється прибуток або досягається соціальний ефект. Інвестиційні операції комерційних банків -- діяльність по вкладенню грошових і інших резервів банку в цінні папери, нерухомість, статутні фонди підприємств, колекції, дорогоцінні метали і інші обєкти вкладень, ринкова вартість яких може рости і приносити банку дохід в формі процентів, дивідендів, прибутку від перепродажу і інших прямих і опосередкований доходів. Обєктом вкладення можуть бути цінні папери, паї, дорогоцінні метали і колекції, нерухомість, довгострокові майнові права, інші активи. Страхові поділяються на короткострокові (до одного року), середньострокові (до пяти років), довгострокові (більше пяти років). Практично всі банки діють на фондовому ринку в якості інвесторів. Обєктами інвестицій комерційних банків можуть бути такі цінні папери: акції акціонерних товариств, облігації, державні боргові зобовязання, облігації державного внутрішнього займу, облігації державних органів управління, похідні цінні папери, векселя, комерційні папери, депозитні сертифікати банків, ощадні сертифікати, чеки, приватизаційні та інші цінні папери.

Від здійснення інвестицій банк отримує слідуючі доходи:

— проценти і дивіденди від вкладень в цінні папери;

— доходи від збільшення курсової вартості цінних паперів, що знаходяться в портфелі банку;

— премії і різниці при вкладаннях в похідні цінні папери;

— комісійні або грошові винагороди при управлінні портфелем цінних паперів клієнтів.

В цьому пункті детальніше зупинимось на тій ситуації, коли банк самостійно, для власної мети і власні кошти інвестує в цінні папери.

Отже, куплені акції оплачуються в гривнях, а у випадках, передбачених статутом акціонерного товариства також у іноземній валюті або шляхом передачі майна. Незалежно від форми внесеного вкладу вартості акцій виражається в гривнях. Банк може придбати акції за рахунок коштів, що надходять у їх розпорядження після сплати податків та процентів за отримані кредити. Але перш ніж придбати акції, банк повинен вивчити інформацію про них. При цьому банк повинен визначитись навіщо він купує акції. Якщо він прагне стати співвласником підприємства, характер діяльності якого дозволяє розрахувати на систематичне отримання стабільних дивідендів, йому слід звернути увагу на ту інформацію, яка дозволяє робити висновки про продукцію, яку виробляє емітент, або про сфери вкладання залучених емітентом коштів. Для українських комерційних банків така мета купівлі акцій поки що практично не реальна, бо немає в Україні підприємств на стільки рентабельних, щоб вони дозволили доходність на вкладений капітал хоча б не менший за банківський, тому банкам вкладати кошти з такою метою невигідно. Якщо ж банк має надію порівняно швидко отримати доход від купівлі-продажу акцій, то потрібно звернути увагу на те, який орган буде котирувати акції, чи існує зобовязання самого емітента здійснювати купівлю власних акцій (це право, а не обовязок емітента). Ця ситуація на сьогоднішньому ринку цінних паперів навіть дуже поширена. Після придбання акцій інвестору потрібно періодично цікавитись інформацією про дії компанії-емітента і особливо про котировки її акції (якщо такі проводяться). Крім того інвестор (тепер вже в якості акціонера) повинен бути готовим до участі у роботі зборів акціонерів. Окрім періодичних видань за отриманими даними фахівця банку самі розраховують показники, які дають їм можливість робити висновки про інвестиційну привабливість тих чи інших акцій (чи цінних паперів)

Показник дивідендної віддачі акцій, який встановлює звязок між величиною дивіденду і ціною акції:

Цей коефіцієнт являється основним статистичним індикатором, який дозволяє співставити ступінь прибутковості акцій різних корпорацій, а також акцій з іншими альтернативними видами вкладень. Для розрахунку прибутковості застосовують також слідуючу формулу модифікації:

Коефіцієнт ціна -- прибуток, який встановлює звязок між ціною акції і величиною чистого доходу корпорації в розрахунку на одну акцію:

Чим нижча величина цього коефіцієнта, тим вища оцінка акції і корпорації.

Коефіцієнт платіжності, котрий виражається в процентах, яка доля чистого прибутку, отриманого корпорацією, розподіляється у вигляді дивідендів:

Коефіцієнт дивідендного покриття -- показник, обернений коефіцієнту платіжності. Цей показник показує в скільки разів чистий прибуток корпорації перевищує суму виплачуваних нею дивідендів.

Показник капіталізованої вартості акцій, який визначає ринкову вартість акцій всіх акцій корпорацій:

Показник віддачі (рентабельності) акціонерного капіталу (АК) по чистому доходу і по обєму реалізації:

Перший з наведених вище коефіцієнтів по змісту являється оберненим коефіцієнту ціна-прибуток. Чим менша величина коефіцієнтів рентабельності, тим вище рівень капіталоємкості виробництва і нижча віддача акціонерного капіталу.

Показник балансової вартості відображає ту величину акціонерного капіталу і резервного фонду, що припадає на одну випущену акцію.

Показник істинної вартості акції відображає величину всіх капітальних ресурсів корпорації, що припадає на одну випущену акцію:

Розрахункова вартість акцій після збільшення капіталу. Збільшення акціонерного капіталу і звязана з цим додаткова емісія дає право власникам старих акцій придбати нові з визначеним коефіцієнтом -- одна нова акція за n старих по більш низькій ціні.

Виведення з формули значення ціни служить орієнтиром для наступних трансакцій.

Величина скоригованої ціни акції -- дозволяє проводити до порівнюваного вигляду ціни на акції корпорації в різні моменти часу. Це необхідно прорахувати, так як після збільшення акціонерного капіталу, виплати дивідендів у вигляді акцій, ціна на акцію різко змінюється і порушується її порівнюваність з значенням у попередні періоди.

Показник повного доходу від капіталу, який узагальнює всі доходи і збитки, повязані з акціями:

Показник середньої ціни акції характеризує усереднену величину вартості однієї акції пакету, що формується звичайно протягом певного періоду часу:

Вміле оперування цими показниками надає фахівцям банку можливість чітко орієнтуватись у стані того чи іншого емітента, та слідкувати та прогнозувати поведінку акцій на ринку.

Одним з найпривабливіших та дієвих цінних паперів є вексель. З векселями комерційні банки України працюють активно і плідно, а саме з простими, переказними, товарними, обігово-розрахунковими і спеціалізованими. Банки мають право здійснювати з векселями такі операції:

1. кредитну:

а) врахування (дисконт) векселів;

б) видача позик до запитання під забезпечення векселів;

в) рефінансування вексельних операцій.

2. комісійну:

а) прийняття векселів на інкасо для одержання платежів і для оплати векселів у строк;

б) зобовязання оплатити вексель за платника.

Сам вексель настільки неоднозначне явище, що важко операції з векселями роздивлятись як суть операції з цінними паперами, бо вексель -- це і цінний папір, і боргове зобовязання, і засіб платежу.

Отже, вексельний кредит -- це банківська операція по врахуванню векселів і видача позичок до запитання під забезпечення векселів.

Векселя подаються в банк з реєстром, форма якого встановлюється банком. Векселі у реєстрах мають бути розташовані у порядку строків їх оплати, починаючи з найближчого. За прийняті з реєстром векселі предявникові вручається квитанція, якщо їх облік не може бути здійснений в день прийому. Держатель векселя при внесенні векселя до реєстру зобовязаний зробити іменний індосамент на користь банку. Крім того на лицевій стороні векселя ставиться штамп “прийняти до врахування”. До врахування під заставу і рефінансування приймаються тільки векселі, видані юридичними особами на підставі здійснення реальних товарних та комерційних угод. Тепер щодо врахування векселів. Врахування або дисконт векселів полягає в тому, що банк, придбавши вексель за іменним індосаментом, терміново його сплачує предявнику, а платіж отримує з настанням зазначеного у векселі строку. Економічною суттю операції врахування є дострокова грошова реалізація векселя його держателем банку і переведення комерційного кредиту у банківський. За достроковий платіж банк утримує з номінальної суми векселя певну винагороду на свою користь, тобто вексель оплачується із знижкою. Різниця між сумою, яку банк заплатив, придбавши вексель, і сумою, яку він отримає за цим векселем, у строк платежу, називається врахуванням або дисконтом. Враховуючи вексель, банк отримує його у своє розпорядження, стає кредитором-векселедержателем з усіма правами і обовязками останнього згідно положення про вексель. Векселі, які враховуються, повинні мати не менше двох підписів, тобто трасанта і ремітента.

Нарахування суми дисконту здійснюється за формулою:

,

де С -- сума дисконту;

К -- номінальна сума векселя;

Т -- строк у днях від дня обліку до дня платежу;

П -- ставка врахування.

Для своєчасного отримання платежу з врахованими векселями банк веде нагляд за строками настання платежів. З цією метою на кожне число складається спеціальна відомість у двох примірниках, яка заповнюється даними щодо усіх векселів, терміновими на це число, з відміткою порядкового номера векселя згідно книги реєстрації векселів, найменування векселедавців, предявників на суму кожного векселя. При отриманні платежу у відомості роблять відповідні позначки, а вексель повертають платникові, повертається відповідна сума дисконту за ті дні, що залишились до строку. Не оплачений у день строку платежу вексель банк повинен повернути наступного дня нотаріусу (судовому виконавцю) для опротестування. При наданні векселів до опротестування стягуються встановлені збори, у тому числі: нотаріальний збір, за оповіщення повідомлення зобовязаних за векселем госпорганів і осіб. Ці збори не повертаються, навіть, коли наданий для опротестування вексель залишається з будь-якої причини не опротестований: Опротестований вексель повертається від нотаріуса в банк з написом про опротестування. Після цього банк письмово подає вимогу векселепредявникові про оплату векселя в строк від 3 до 7 днів. При виконанні цієї вимоги банк може припинити кредитування векселепредявника за усіма видами позичок і звертається до суду про примусове стягнення боргу за векселем. При здійсненні опротестування векселів слід користуватись Законом України “Про нотаріат”. Можна відзначити, що від банків вимагається при здійсненні операцій по врахуванню векселів вести хронологічні, систематичні записи і контроль за строками настання платежів за векселями і предявлення їх до опротестування. Систематичні записи призначаються для відображення руху заборгованості за врахованими векселями окремих позичальників. За кожним лицьовим рахунком може бути встановлено: чиї, на яку суму і з яким строком погашення банк має векселі, чи були опротестовані векселі у предявників, чи були опротестовані векселі у предявників чи векселедержателів. Залишки рахунків по врахуванню векселів у предявника повинні дорівнювати сумі залишків рахунків врахованих векселів у портфелі банку і врахованих векселів, відісланих банкам-кореспондентам. Крім того, на сьогоднішній день з цінними паперами, які знаходяться в обігу на ринку цінних паперів, банки реально працюють лише з акціями, векселями, облігаціями. Всіма іншими цінними паперами активно займаються різні інвестиційні фонди, біржі, трасти та інші. Також банки інвестують кошти в облігації. Сьогодні в Україні знаходяться в обігу боргові зобовязання державні, недержавні, тобто облігації внутрішніх державних і місцевих позик та облігації підприємств, організацій і установ. Банки купують облігації усіх видів за рахунок коштів, що надходять у їх розпорядження після сплати податків та процентів за отримані кредити. Також банк може використовувати амортизаційні відрахування власні, відшкодування збитків від аварій, стихійного лиха, залишки на рахунках юридичних і фізичних осіб. Можуть використовуватись позичкові та залучені кошти, благодійні внески.