1.1 Суть, значення та структури ринку цінних паперів у комерційних банках

Для розвитку економіки необхідна постійна мобілізація, розподіл і перерозподіл фінансових ресурсів. У будь-якій країні, де економіка функціонує ефективно, цей процес здійснюється на ринку фінансових ресурсів. Однак ринок фінансових ресурсів це скоріше загальна назва цілої системи ринків, що зосереджує попит і пропозицію на різні за своїм характером платіжні засоби. З наведеної схеми видно, що ринок фінансових ресурсів обєднує чотири головні складові: грошовий ринок, кредитний ринок, валютний ринок та ринок цінних паперів. В свою чергу кожна з цих складових синтезує в собі групу ринкових відносин, що взаємоповязані в рамках загальної системи. Розглянемо ринок цінних паперів більш детальніше. Ринок цінних паперів (РЦП) обєднує частину кредитного ринку (зокрема ринок позичкових боргових інструментів, або ринок боргових зобовязань) і повністю ринок інструментів власності. Іншими словами цей ринок інтегрує операції щодо випуску та обігу боргових інструментів, інструментів власності, а також їх похідних. До боргових інструментів належать, передусім, облігації, векселі, сертифікати. До інструментів власності всі види акцій, а до їх похідних - опціони, варsанти, фючерси та інші аналогічні цінні папери. Отже, ринок інструментів позики, будучи елементом кредитного ринку, є сферою відносин, що стосується позичкового капіталу, в той час, як ринок інструментів власності стосується відносин щодо власного капіталу, тобто пайових внесків власників статутних фондах підприємств. Тому, якщо всі ці ринки розглядати концептуально, то можна стверджувати, що концепція ринку цінних паперів - поняття ширше, ніж концепція фондового ринку чи фондових цінних паперів, бо охоплює численні складові, а не лише акції і облігації та офіційний біржовий ринок. Тобто не можна розглядати питання щодо ринку цінних паперів і залишати поза увагою ринки грошових та кредитних ресурсів, іпотечних закладів, валюти, банківських акцептів, позичкових капіталів, євровалют, тощо [33, c.21]. Також ринок цінних паперів повинен включати три складові: попит, пропозицію і ціну. Попит формується підприємствами і організаціями, яким не вистачає власних коштів для фінансування інвестиційних програм, а також державою для покриття бюджетних витрат, що тимчасово не забезпечуються відповідними грошовими надходженнями. Основні пропозиції - заощадження населення, а в деяких випадках тимчасово вільні кошти підприємств і держави. Необхідна умова функціонування на ринку цінних паперів інституційних інвесторів, що здатні мобілізувати на тривалі строки великі суми грошових коштів, пропонуючи їх до вкладення в цінні папери. Ними можуть бути пенсійні, інвестиційні, ощадні фонди, страхові компанії, ряд інших спеціалізованих організацій. [33. с.20] Враховуючи різноманітність операцій на фондовому ринку та багатогранність функцій його учасників, практично можливо запровадити щодо них чітку і сталу класифікацію. Та все ж спробуємо зробити це за найтиповішими ознаками: характером економічної поведінки, різновидами діяльності, належністю до громадянства конкретної країни. Учасники ринку цінних паперів, з урахуванням їх економічної поведінки, поділяються на такі категорії: держава, населення, комерційні організації. У свою чергу комерційні організації поділяються на нефінансові і фінансові. До останніх належать комерційні банки, інвестиційні фонди, акціонерні товариства, страхові та брокерські компанії та інше. Субєктів фондового ринку поділяють також на професійних і непрофесійних його учасників. Професійні учасники працюють на ринку цінних паперів постійно і лише на підставі спеціальних дозволів (ліцензій), що видаються у порядку, встановленому чинним законодавством. Учасників ринку цінних паперів поділяють також за ознаками громадянства. Громадяни України є національними учасниками (резидентами), іноземні громадяни -- зарубіжними учасниками ринку (нерезидентами). Залежно від характеру операцій на ринку цінних паперів серед учасників торгів розрізняють кінцевих продавців, кінцевих покупців і посередників між ними. [37.с.36] Залежно від стадії та місця руху цінних паперів, цей ринок поділяється на первинний і вторинний, біржовий та позабіржовий. У своїй сукупності вони утворюють систему ринків позичкових капіталів. Первинний ринок -- це ринок перших і наступних емісій (випусків) цінних паперів (шляхом відкритої чи закритої передоплати) на якому здійснюється їх початкове розміщення серед інвесторів.

Тобто рамки первинного ринку фактично обмежуються найпершим актом купівлі продажу того чи іншого цінного паперу. На цій стадії емітент передає майнові права на свою власність (чи частину власності) іншим особам, одержуючи натомість грошові кошти для інвестицій. Найважливіша особливість -- повне розкриття інформації для потенційних інвесторів при умові емісії. Як правило, більшість цінних паперів (отже і майнові права, що в них виражені) згодом переходять від одного власника до іншого -- продаж, інші операції, що залежать і в свою чергу впливають на конюнктуру ринку. Іншими словами, цінні папери надходять в обіг. Обіг цінних паперів -- це прерогатива вторинного ринку. Отже, на вторинному ринку відбуваються операції з цінними паперами, випущеними раніше на первинному ринку. Головною метою вторинного ринку є забезпечення ліквідності цінних паперів, тобто створення умов для найширшої торгівлі ними. Це в свою чергу, надає можливості власникові цінних паперів реалізувати їх у найкоротший строк при незначних варіаціях курсів та невисоких витратах на реалізацію. В Україні на вторинному ринку обертаються здебільшого цінні папери новостворених структур фінансової спрямованості, в основному банків. Це повязано з недосконалістю законодавства стосовно регулювання ринку цінних паперів, низькими темпами приватизації, відсутністю достатньої кількості високопрофесійних посередників, дається в знаки недосконалості систем звязку і комунікацій. Все це позбавляє цінних паперів ліквідності. На вторинному ринку формується також справжня ціна на різні види паперів під впливом поточної конюнктури. Торгівля цінними паперами може здійснюватись за двома напрямками: у формі організаційно оформленого і постійного функціонуючого обігу цінних паперів між банками, брокерськими та дилерськими фірмами, що утворюють позабіржовий ринок. Біржовий ринок нерозривно повязаний з поняттям фондова біржа, власне, ці терміни тотожні. Під ними обома розуміють ринок з найвищим рівнем організації (як правило вторинний), що максимально сприяє підвищенню реальних ринкових цін на фінансові вклади, які перебувають в обігу. Позабіржовий ринок охоплює операції з цінними паперами поза біржею. Він складається з обігу цінних паперів між банками і іншими структурами. У більшості випадків на цьому ринку відбувається первинне розміщення, а також перепродаж цінних паперів тих емітентів, які не бажають чи з обєктивних причин не можуть виставити свої активи на біржу.

Крім наведеної класифікації ринку цінних паперів можна диференціювати ще за такими ознаками (за кожною ознакою ринок поділяється на сегменти):

· за категоріями емітентів (ринок цінних паперів корпорацій, ринок державних цінних паперів);

· за строками випуску (ринок цінних паперів без установленого строку обігу, ринок цінних паперів з установленими строками обігу, ринок безстрокових цінних паперів тощо);

· за категоріями розповсюдження (інтернаціональний, національний, регіональний);

· за видами цінних паперів (ринок акцій, в тому числі за їх видами; облігацій, інші цінні папери).

Ринок цінних паперів безумовно належить до особливих сфер соціально-економічного життя країни. Тут переплітаються інтереси банків, акціонерних товариств, товаровиробників, посередницьких контор, власників вільних грошових коштів, акцій і приватизаційних сертифікатів. Їхні інтереси або збігаються, або вступають у суперечність. У цьому складному процесі значну роль має відігравати держава, бо саме вона повинна розробити і встановити такий механізм взаємодії учасників ринку цінних паперів, який дав би змогу максимально активізувати економічне життя суспільства з позитивними його результатами.