2.2 Моніторинг та контролінг ризиків банку

Відомості про те, що українські комерційні банки масово виходять з Асоціації українських банків і планують створити незалежну асоціацію, свідчать про те, що боротьба з ризиками в банківській сфері актуальна і не зовсім узгоджена з Національним банком України.

Розуміння значення розвитку ринкової конкурентної економіки стало очевидним і для роботи головних фінансових посередників. В докризовий період українські комерційні банки мали за основну мету своєї діяльності прибуток, але підхід щодо управлінських рішень для досягнення цієї мети змінився і тому питання розвитку та адаптації контролінгу актуальне.

У вітчизняній банківській системі елементи системи управління діяльністю банку та реальної оцінки його прибутковості почали зявлятися кілька років тому у формі застосування окремих технологій планування та оцінки діяльності, переважно запозичених, але не завжди адаптованих до української банківської системи. Потрібно врахувати і той факт, що комерційні банки високорозвинених країн також не були готові до такої масштабної кризи. Деякою мірою функції служби контролінгу в українських банках виконували планово-аналітичні відділи, відділи маркетингу, внутрішнього аудиту. Проте сутність концепції контролінгу полягає в комплексному характері застосування його інструментів, а окреме використання окремих елементів навряд чи принесе успіх у цій сфері. Контролінг сьогодні нагадує управлінський контроль, тобто вступний поточний і подальший. Але цей контроль має бути між собою повязаний, починаючи зі складання концепції дій банку і завершуючи кінцевим результатом, тобто прибутком.

Поняття контролінгу розкривається в «Новітньому словнику іншомовних слів і виразів»: «Під контролінгом (англ. controlling) розуміється систематичний управлінський контроль, відстеження ходу виконання поставлених завдань з одночасною корекцією роботи; здійснюється на основі дотримання встановлених стандартів і нормативів, постійного регулювання і моніторингу як найважливіше завдання економічного управління» [29].

Пісчасов Ф. та Попов Е. зазначають: «Під контролінгом в банку розуміємо функціональну систему планування, контролю і аналізу відхилень, координації, внутрішнього консалтингу та загального інформаційного забезпечення керівництва банку. Основною метою контролінгу є орієнтація управлінського процесу на досягнення цілей банку» [30].

Отже, оперативний контролінг орієнтований на досягнення короткострокових цілей і оперує такими показниками, як доходи, витрати, прибуток, ефективність, рентабельність, ліквідність, стійкість, надійність та ін.

Отже, відмінність оперативного контролінгу від стратегічного полягає в тому, що оперативний контролінг потребує набагато більшої кількості інформації, яка стосується поточної діяльності і банку і має точно враховувати всі її аспекти. У свою чергу, система контролінгу має вчасно забезпечити своїх користувачів вичерпними даними згідно з їх потребами та побажаннями [31].

О. Ковальов у своїй статті «Архітектура банківського контролінгу» виділяє такі основні етапи процесу контролінгу ризиків:

1) етап попереднього проектування системи контролінгу ризиків, що включає попередній аналіз складу фінансових інструментів і обєктів ризику банку та організаційної структури управління ними, розробку організаційних принципів, політик, методик, порядків і регламентів, проектування і складання плану впровадження відповідних інформаційних технологій;

2) етап поточного планування процесу управління та обмеження ризиків, що включає поточний аналіз рівня прийнятих функціональними підрозділами ризиків на конкретних обєктах ризику, а також розробку заходів щодо його обмеження, розрахунок та затвердження лімітів;

3) етап регулювання, що включає здійснення конкретних процедур прийняття рішень і операцій поточного управління та обмеження ризиків;

4) етап обліку і підготовки звітності, обробки та аналізу інформації;

5) етап подальшого контролю здійснення всіх встановлених процедур обмеження ризиків [32].

Для детальнішого аналізу функцій служби контролінгу в банку розглянемо основні організаційні принципи контролінгу ризиків. Відповідно до сучасних принципів проектування управлінських процесів найдоцільніше застосувати процесний підхід для визначення організаційних засад загально-банківської системи контролінгу ризиків. Головним методологічним принципом процесного підходу є чітке розмежування процесу «ризик-менеджменту» та загально-банківської системи «контролінгу ризиків».

В управлінському процесі контролінгу ризиків беруть участь кілька підрозділів банку, які застосовують спеціалізовані методи та інструменти ідентифікації, оцінки, обмеження та контролю рівня прийнятих ризиків. Тому найважливішим аспектом побудови в банку ефективної системи контролю ризиків є організаційна інтеграція в єдину систему застосовуваних у банку окремих елементів контролю ризиків.

Контролінг як сервісна підтримка менеджменту має розглядатись з позиції системи та процесу, тобто вона має дуалістичну структуру, що дає змогу виконання принципу інтегрованості виконання завдань та функцій, покладених на неї.

Інтегрованою системою контролінгу ризиків є взаємоповязана система застосування таких інструментів і методів:

- організаційних принципів;

- методів ідентифікації та оцінки рівня прийнятих ризиків;

- інструментів встановлення лімітів та обмежень на основні фінансові інструменти та операції банку і процедури їх контролю;

- інших інструментів обмеження і нейтралізації ризиків (хеджування, страхування, резервування і т. д.);

- інструментів моніторингу ключових ризиків та їх періодичної оцінки, поточного та наступного контролю якості управління активами й пасивами та рівнем прийнятих ризиків;

- інструментів інформаційно-технологічного забезпечення управлінського обліку про всі параметри і реквізити угод і операцій, які становлять поле ризиків банку [32].

Для виконання завдань контролінгу можуть залучатись всі працівники, виконуючи завдання, що передбачає стратегія контролінгу ризиків. Контроль може здійснюватися у формі загальних зборів колективу, засідань фокус-груп і т.д. Поряд з цим у структурі управління фірм і банків у розвинених країнах для цієї мети почали створюватися спеціальні управлінські структури, що отримали назву служби контролінгу.

Однією з умов функціонування служби контролінгу є те, що спеціалісти з контролінгу не повинні виконувати роль керівників, а мають лише забезпечувати керівництво необхідною інформацією для прийняття обґрунтованих управлінських рішень. Якщо працівники служби контролінгу не збирають первинної інформації, не узагальнюють її за необхідними напрямами, то їхня роль, по суті, обмежується тільки передаванням інформації.