1.2 Ризик-менеджмент комерційного банку, його сутність та складові

Аналізуючи підходи до класифікації банківських ризиків, необхідно відзначити їх значну різноманітність. До найбільш важливих елементів, покладених в основу класифікації, належать: тип банку, сфери впливу або фактори виникнення банківського ризику, склад клієнтів банку, розподіл ризику в часі, характер врахування ризику, методи розрахунку, рівень ризику, можливість і засоби управління ризиками.

Національний банк України під поняттям «управління ризиками» (ризик-менеджмент) розуміє процес, за допомогою якого банк виявляє (ідентифікує) ризики, здійснює оцінку їх величини, виконує їхній моніторинг і контролює свої ризикові позиції, а також враховує взаємозвязки між різними категоріями ризиків.

З наукової точки зору, ризик-менеджмент - це наука, що вивчає проблеми управління банківськими ризиками. Важливість і значимість систематизованих наукових знань про управління ризиками визначається тим, що вони дають змогу вчасно і якісно управляти поточною діяльністю банківської установи, прогнозувати можливі варіанти розвитку подій і відповідно з цим, розробляти стратегію і тактику функціонування комерційного банку, грамотно здійснювати постановку цілей і задач [8].

Ризик-менеджмент опирається на концепції, закони, принципи і методи, які лежать в його основі. Такий підхід ґрунтується на тому, що будь-яка фінансово-кредитна установа як обєкт управлінської діяльності є сукупністю складних соціально-технічних систем, на функціонування яких здійснюють вплив багаточисленні зовнішні і внутрішні фактори.

Ґрунтуючись на викладеному вище, ризик-менеджмент комерційного банку можна визначити як один із основних напрямів сучасного банківського менеджменту, що вивчає проблеми управління установою банку загалом, або окремими її підрозділами з урахуванням ризик-факторів, в коло яких входить створення ефективної системи управління ризиками, елементи якої взаємодіють за затвердженими правилами і в узгодженій послідовності (схемі), опираючись на певні концепції, закони, принципи і методи.

Мета ризик-менеджменту в рамках усього банку - забезпечення максимальної ефективності управління з урахуванням факторів невизначеності, які можуть як негативно, так і позитивно вплинути на досягнення комерційним банком своїх цілей. Пріоритетом при цьому є забезпечення фінансової стійкості і стабільності банківської установи; створення, захист і збільшення багатства акціонерів банку [9].

Основними завданнями ризик-менеджменту як науки є [10]:

- пояснення природи управлінської праці в галузі ризикології;

- встановлення причинно-наслідкових звязків в управлінських процесах;

- виявлення умов, за яких спільна праця виявляється найбільш ефективною.

Переваги ризик-менеджменту полягають в тому, що він [10]:

а) є основою для підвищення ефективності стратегічного планування;

б) дає змогу уникати вартісних несподіванок;

в) поліпшує ефективність діяльності комерційного банку;

г) дає змогу оптимально використовувати ресурси;

ґ) сприяє більшій відкритості діяльності керівництва і поліпшує комунікації;

д) забезпечує вище керівництво стислим оглядом головних ризиків, а також відомостями про ресурси, які виділені для впливу на високі ризики;

е) дає менеджерам ефективну і послідовну методологію вивчення ризиків;

є) покращує ведення обліку комерційним банком;

ж) орієнтує топ-менеджмент на використання факторів ризик-можливостей для підвищення вартості банку.

Ризик-менеджмент передбачає дотримання таких основних принципів: зваженість, участь, безперервність, обережність [11].

Принцип зваженості означає, що серед різноманітних альтернативних варіантів банку потрібно обрати такий, що забезпечував би оптимальне співвідношення між ризиком та дохідністю відповідно загальної стратегії банку.

Принцип участі полягає в обовязковому залученні до процесу управління ризиками керівників департаментів, підрозділів, спеціалістів, а також фінансових служб.

Принцип безперервності полягає в тому, що управління ризиками здійснюється поетапно і не повинно перериватися, оскільки постійно змінюються стан банку та його клієнтів і ділових партнерів, відбуваються цінові зміни на фінансових та товарних ринках. Тому необхідно постійно відстежувати рівень можливих ризиків та їхній вплив на очікувані результати діяльності банку.

Принцип обережності зумовлений тією обставиною, що оцінка ризиків здійснюється в умовах невизначеності і динамічності фінансових ринків, а також прийняттям під час оцінки ризиків певних допущень, повязаних із вірогідним характером ризику. Кожна виконана банком операція несе в собі ризик і має супроводжуватись здійсненням операції, що хеджує, страхує або обмежує ризик цієї операції (проведення операцій з деривативами, формування резервів тощо).

Характеризуючи ризик-менеджмент комерційного банку як явище, необхідно визначитися з обєктом і субєктами управління. Обєктом управління в ризик-менеджменті є конкретний майновий або немайновий інтерес банку (активи, зобовязання, репутація банку тощо), розкид ймовірного результату якого в умовах невизначеності коливається навколо очікуваного значення, що в остаточному підсумку позначається на доходах банку.

Обєктом управління можуть бути [12]:

- грошові кошти, які перебувають у діловому обігу комерційного банку;

- повязані з ними ризики;

- економічні відносини між банком та іншими субєктами господарювання.

Субєкт ризик-менеджменту - це особа, структурний підрозділ, організаційна одиниця банку або інший орган управління, що безпосередньо чи опосередковано на основі використання специфічних трудових, інформаційних, матеріальних і фінансових ресурсів задіяні (беруть участь і/або зацікавлені) в розробленні, реалізації та контролі втілення стратегії управління ризиками комерційного банку.

Залежно від функціональних обовязків та приналежності до банку, субєктів ризик-менеджменту можна поділити на чотири групи [13]:

- стосовно участі в процесі управління: безпосередні учасники та наглядові органи;

- за функціональними ознаками: управлінці та безпосередні виконавці;

- відносно цільових інтересів: виконавці та зацікавлені особи;

- причетності до банку: внутрішні та зовнішні.

Мета управління ризиками комерційного банку - сприяти підвищенню вартості власного капіталу банку, одночасно забезпечуючи досягнення цілей багатьох зацікавлених сторін (клієнтів та ділових партнерів, керівництва, працівників, спостережної ради і акціонерів (власників), органів банківського нагляду, рейтингових агентств, інвесторів, кредиторів та інших сторін).

Процес ризик-менеджменту в комерційних банках організовують таким чином, щоб були охоплені всі його структурні щаблі та рівні - від вищого керівництва банківської установи (Спостережної ради та Правління банку) до рівня, на якому безпосередньо приймають та/або генерують ризик. Функції підрозділів чітко визначають та документують для уникнення конфлікту інтересів між ними.

Оцінку ризиків здійснює та/або підтверджує незалежна служба - підрозділ з ризик-менеджменту - операційний (тобто не функціональний) підрозділ банку, в якому зосереджені функції управління ризиками конкретного банку. Основною вимогою до цього підрозділу є його повна незалежність (структурна та фінансова) від підрозділів банку, які приймають ризик (фронтофісів) та підрозділів, які реєструють факт прийняття ризику та контролюють його величину (бек-офісів). Крім цього, керівнику підрозділу з ризик-менеджменту надається достатньо високий статус в банку задля забезпечення його незалежності від керівників інших операційних чи функціональних підрозділів.

Система ризик-менеджменту в комерційному банку охоплює такі елементи, як: точки контролю (відповідним чином згрупованих банківських операцій, які генерують ризик), набір засобів і методів оцінки цих ризиків, їх прогнозування, інструментарій з обмеження і зниження даних ризиків, форми моніторингу і прогнозування ризиків, інформаційні потоки і організаційну структуру, побудовану за функціональною ознакою, і яка забезпечує роботу певної системи.

Система ризик-менеджменту має забезпечити рішення основних задач:

- оптимізувати співвідношення потенційних можливостей, ризиків, розміру капіталу і темпів зростання банку;

- реалізовувати системний підхід до оцінки і управління ризиками;

- співвідносити ризики і потенційні можливості для досягнення якнайкращих результатів;

- складати найважливішу частину процесу ухвалення управлінських рішень;

- покращувати керованість банку за допомогою створення адекватної структури контролю.

Система управління ризиком в комерційному банку складається з двох субсистем: керованої - обєкт управління та керівної - субєкта управління.

Пропонуємо виділити як складові системи ризик-менеджменту: організаційну, інформаційну, ціноутворювальну, аналітичну, дозвільну, управлінську, моніторингову і підсистему кризового менеджменту.

Організаційна підсистема управління ризиком повинна будуватися таким чином, щоб забезпечити оптимальний розподіл цілей та задач між різними підрозділами банку та їх співробітниками.

Ефективність системи управління ризиком багато в чому залежить від якості інформаційної підсистеми, задача якої полягає у відборі, зберіганні і наданні інформації на різні щаблі управління банком. Ядром системи управління інформаційними потоками може бути інформаційно-аналітична служба, яка збирає, узагальнює, аналізує інформацію, прогнозує і діагностує майбутню ситуацію.

Система управління банківським ризиком не може розглядатися без ціно утворювальної підсистеми. Від неї залежить дохідність операцій, а значить ризик і рентабельність банку загалом, які постійно зростають.

Аналітична підсистема, на нашу думку, є одним із головних елементів системи управління ризиком. Її умовно можна розбити на два блоки: аналіз і оцінка індивідуальних ризиків; аналіз і оцінка сукупного ризику. Аналіз і оцінку сукупного ризику здійснюють на основі таких показників: диверсифікація, якість і дохідність.

Диверсифікованість, зазвичай, визначається за галузевою і географічною ознакою, а також за розміром кредиту, рейтингом позичальника, форми власності субєкта господарювання.

Важливою складовою системи ризик-менеджменту є інструментарій управління ризиком - диференціація, диверсифікація, лімітування, страхування, самострахування, секюритизація тощо. До цього питання банки підходять по-різному, враховуючи внутрішні та зовнішні фактори: розмір свого потенціалу, ризикованість вкладень, тенденції розвитку економіки в цілому і галузей зокрема, перспективи розвитку регіону та ін.

Визначення точок контролю передбачає [14]:

- виявлення основних вузлів (операцій), які слугують генераторами ризиків;

- введення загальних термінів ризик-менеджменту - визначення всіх видів ризиків, які можуть впливати на банк;

- узгодження певного переліку ризиків зі всіма банківськими підрозділами;

- встановлення засобів комунікації між підрозділами.

Цей процес повинен передбачати спочатку виділення областей ризику, які повинні переглядатися в рамках побудованої системи взаємодії підрозділів за оцінкою, контролем і управлінням ризиками для отримання найточнішої картини і здійснення максимально ефективного управління.

Відповідне і правильне виявлення і оцінювання ризиків має бути основою для ризик-менеджменту в банку.

Оцінка ризиків підрозділяється на два взаємодоповнюючих один одного види: якісна, головна задача якої полягає у визначенні чинників ризику і обставин, що призводять до ризикових ситуацій, і кількісна, яка дає змогу обчислити розміри окремих ризиків і ризику банківського портфеля в цілому. Стандарти для виявлення і оцінки ризиків, характерних для окремих підрозділів або відділів, мають збігатися з основними методами, прийнятими в банку.

Система управління ризиками підкріплюється методами їх мінімізації і обмеження, які представлені двома великими групами: загальні і специфічні. За способом впливу, відповідно, на активні і пасивні.

До загальних методів управління ризиками належать: диверсифікація, мінімізація ризиків на основі встановлення лімітів, страхування, хеджування. Специфічні методи управління ризиками зумовлені особливостями їх видів.

До інструментів управління ризиками належить також набір заходів із запобігання наслідків реалізації ризиків (контрзаходи) на випадок виходу ризиків за допустимий рівень. По-перше, необхідно забезпечити безперебійну роботу банку. Оскільки кінцевою реалізацією ризиків є виникнення проблем з ліквідністю, то, насамперед, до таких заходів повинні бути віднесені способи створення «подушки» ліквідності до моменту здійснення ризику. Пріоритетність і масштаби використання таких методів визначаються зі врахуванням їх вартісної оцінки і репутації банку, а також масштабів прогнозованого «провалу» з ліквідності, внаслідок реалізації ризику, і часового періоду до його настання.

Процес ризик-менеджменту - це систематичне використання наявних у розпорядженні менеджерів методів, способів і прийомів для вирішення завдань, що стосуються ризиків.

Узагальнюючи досвід щодо впровадження комплексної системи ризик-менеджменту, треба відзначити, що необхідними умовами організації управління ризиками є: правильна система розподілу повноважень; пророблені посадові інструкції; досконалі канали передачі інформації.