14.8. Міжнародне банківництво

Міжнародне банківництво можна трактувати у вузькому і ши­рокому значенні. У вузькому значенні міжнародне банківництво являє собою діяльність банків однієї країни на території інших країн, у широкому — в міжнародне банківництво можна включа­ти ще й діяльність спеціальних міждержавних фінансово-кредит­них інституцій, які функціонують на всесвітньому та міжнародних ринках і мають скоріше регулятивні функції, а не функції звичайних банків. Тому в даному розділі ми розглянемо міжнародне банківництво у вузькому значенні. А діяльності міжнарод­них інституцій присвячено розд. 16.

З функціональних позицій діяльність комерційних банків у межах національної економіки особливо не відрізняється від їх діяльності за кордоном ні своїми цілями, видами операцій, набо­ром послуг, ні якістю та надійністю обслуговування клієнтури. Тому в міжнародному банківництві нібито не може бути якихось особливих проблем порівняно з національним банківництвом, які обумовили б необхідність розглядати їх окремо. Проте це не так. Особлива місія і надзвичайно значна роль банків в економіці, з одного боку, і відокремлення національних економік політични­ми й економічними кордонами та інтересами — з іншого, справ­ляють значний вплив на міжнародне банківництво. Це стосується таких його аспектів, як легалізація та регулювання, уніфікація норм і правил доступу й поведінки на іноземних ринках, взаємо­відносини з місцевими адміністративними та бізнесовими струк­турами, комерційними та центральним банками тощо. Зупинимо­ся детальніше на цих питаннях, оскільки вони є надзвичайно актуальними для сучасної України.

У колишньому СРСР, економіка якого була цілковито закри­тою, майже не приділялась увага міжнародному банківництву. Держбанк СРСР мав окремі відділення за кордоном, а на терито­рії Союзу не було структур іноземних банків. Зі здобуттям Україною незалежності й упровадженням ринкових методів гос­подарювання ситуація почала змінюватись.

У перші роки незалежності економіка України була ще закри­тою, внаслідок чого потоки капіталу між Україною та іншими державами були обмеженими і обсяг міжнародної торгівлі був відносно невеликим.

Але в міру того, як в Україні відбувалися ринкові перетворен­ня, посилювалась відкритість економіки, розширювалися міжна­родні торговельні зв'язки, зростала привабливість нашої еконо­міки для іноземних інвесторів. Клієнтура іноземних банків з числа тамтешніх бізнесових структур, які мали намір працювати з Україною, вимагала від них включити у свої традиційні послуги (забезпечення інформацією, зменшення ризиків, надання ліквід­ності) зону України. Тому вже на початку 90-х років деякі європейські банки почали відкривати свої представництва в Україні, які допомагали їм надавати дуже важливу на той час послугу — забезпечувати інформацією. Але цього було замало, посилювалась потреба в інших послугах і почали створюватися в Україні банки з іноземним капіталом. Перший такий банк зі 100 % інозем­ним капіталом з'явився у 1994 р., на початок 2006 р. їх було вже дев'ять. Відкриття ж філій іноземним банкам наше законодавство заборонило (і на початок 2006 р. ця заборона ще діє).

Подібні потреби в послугах своїх банків за кордоном відчува­ли й українські суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності. Але вони не були такими гострими, як у їх закордонних партнерів, оскільки іноземні ринки були набагато цивілізованішими і прозорішими, ніж український, та й діяльність на них українських суб'єктів обмежувалася лише торговельними операціями, а вивіз капіталу, як більш ризикова діяльність, був заборонений україн­ським законодавством. Тому нашим банкам достатньо було адекватно розширити свої кореспондентські відносини з іноземними банками, щоб задовольнити нові закордонні потреби українсько­го бізнесу. Перша філія українського банку за кордоном була від­крита лише в 2005 р.

Міжнародне банківництво економічно вигідне для відповід­них банків. Воно істотно розширює межі їх діяльності, збільшує клієнтуру, обсяги наданих послуг, що само по собі сприяє збіль­шенню їх дохідності завдяки ефекту масовості. Крім того, такі банки дістають можливість розширити асортимент своїх послуг та підвищувати їх вартість, завдяки відмінностям у кон'юнктурі ринків різних країн. Завдяки діяльності за кордоном ці банки одержують доступ до більш достовірної інформації, до банківсь­кого досвіду та фінансових інновацій інших країн, мають можли­вість скористатися своїми конкурентними перевагами на місце­вих ринках, а також податковими, регулятивними та ризиковими перевагами інших країн тощо.

Міжнародне банківництво має й певні політичні переваги для країн місцезнаходження відповідних банків. Воно сприяє зрос­танню іміджу у світі не тільки цих банків, а й відповідних дер­жав, «прокладає дорогу» для проникнення їх національного капі­талу в економіки інших країн, сприяє зміцненню його позицій на світових ринках, підвищенню конкурентоспроможності на між­народних ринках традиційної клієнтури цих банків з числа націо­нальних бізнес-структур тощо.

Зазначені вигоди міжнародного банківництва зробили його чи не основним напрямом інтенсивного розвитку сучасного банків­ського бізнесу в розвинутих країнах світу. Сьогодні більшість провідних банків світу займається банківництвом за кордонами своїх країн.

Міжнародне банківництво широко розвинене в тих країнах, у яких багато фірм залучено до світової торгівлі та бізнес-структури яких активно інвестують в економіки інших країн. Фінансо­вими центрами міжнародного банківництва є Нью-Йорк, Токіо і Лондон. Майже половиною всіх іноземних пасивів та активів во­лодіють банки Великобританії, Японії, США та Швейцарії. Ве­ликобританія та Швейцарія мають найдовшу історію міжнарод­ного банківництва.

Економічні вигоди від міжнародного банківництва мають і ті країни, в економічному полі яких здійснюють діяльність іноземні банки. Усвідомлення цих вигід дуже важливе для керівної еліти тих країн, у яких ще діють обмеження на проникнення іноземно­го банківського капіталу. До них належать деякі пострадянські країни, у тому числі Україна, та значна кількість інших країн, що створює відчутні перепони розвитку міжнародного банківництва.

Як свідчить міжнародний досвід, передусім досвід постсоціалістичних країн та країн, що розвиваються, котрі нещодавно «відкрилися» для міжнародного банківництва, позитивний вплив останнього на їх економіку полягає:

1) у підвищенні ефективності всієї банківської системи країни завдяки:

а) у диверсифікації та підвищенню конкурентності місцевих ринків банківських послуг. Прихід досвідчених іноземних банків із різних країн на місцеві ринки змусить їх самих, і особливо міс­цеві банки, поліпшувати управління ризиками та якість послуг, удосконалювати структуру своїх витрат та оптимізувати процент­ну маржу, від чого виграють місцеві заощадники та позичальники;

б) у привнесенні на місцевий ринок новітнього досвіду бан­ківського обслуговування: функціональних і технічних інновацій, високоякісних послуг, новітнього досвіду з менеджменту, бухга­лтерського обліку, оцінювання ризиків, підготовки місцевих кад­рів та ін. Усі ці досягнення швидко стануть доступними і місце­вим банкам;

2) у посиленні припливу іноземного капіталу в економіку країни-реципієнта. Адже розвиток діяльності іноземних банків підвищує довіру до місцевої економіки з боку іноземних інвесто­рів. Присутність добре знайомого банку на новому для інвестора ринку значно посилює його рішучість працювати в маловідомому економічному і правовому середовищі. Іноземний інвестор роз­раховує одержати тут усі ті самі банківські послуги, що й у себе на батьківщині, окремі з яких місцеві банки просто не в змозі їм надати чи то через їх низьку розвинутість, чи то через відсутність особливо довірливих стосунків з банками, які ще не встигли сфо­рмуватися на нових ринках;

3. у прискоренні розвитку ринку капіталів, оскільки структури іноземних банків спроможні запропонувати місцевим клієнтам значно більшу кількість фінансових продуктів, ніж місцеві банки. Це, зокрема, торгівля деривативами, придбання кампаній, міжна­родні злиття, розміщення облігацій тощо. Значення подібних продуктів для українського ринку буде швидко зростати в міру послаблення обмежень на експорт капіталу та переходу на суто ринкові засади приватизації державних підприємств;

4. у прискоренні розвитку торгівлі та сприянні вступу до Сві­тової організації торгівлі (СОТ). Відкриті в країні-реципієнті до­чірні компанії та філії іноземних банків насамперед надають фі­нансово-кредитну допомогу резидентам-партнерам зовнішньоторговельних фірм країн місцезнаходження головних офісів цих банків. Тому кожне, відкриття таких структур супроводжується поглибленням торговельних відносин між відповідними країна­ми. Цілком природно, що розвиток міжнародного банківництва сприяє зміцненню зовнішньоторговельних зв'язків між країнами, що полегшує їх вступ до СОТ. Більше того, правила вступу до СОТ вимагають від країни-кандидата відкриття своїх ринків для міжнародного банківництва;

5. у посиленні стабільності, надійності і ліквідності національної банківської системи в цілому, оскільки національні банки під нати­ском іноземних конкурентів змушені будуть прискорити нарощу­вання капіталів, з ринку змушені будуть піти слабкі банки, з низь­ким рівнем менеджменту та обтяжені безнадійними вимогами.

Разом з тим вільний доступ іноземних банків на внутрішні ри­нки інших країн, особливо країн зі слаборозвинутими економіка­ми і банківськими системами та з не тривалими ринковими тра­диціями, якою є Україна, несе в собі певні загрози для вітчизняних банків, для бізнесу й економіки в цілому.

По-перше, існує загроза появи в таких країнах філій ненадійних іноземних банків, з низькою капіталізацією, таких, які допускають відмивання грошей та інші незаконні операції, що може негативно впливати на стабільність та рейтинг їх банківських систем.

По-друге, маючи значно більші ресурси, технологічні та кад­рові можливості, ніж вітчизняні банки, філії іноземних банків ви­тіснятимуть з ринку останніх, насамперед малих та середніх віт­чизняних банків, проводитимуть свою кредитну та інвестиційну політику переважно в інтересах іноземного капіталу і на шкоду національному — аж до закриття підприємств, які є конкурента­ми іноземних компаній.

По-третє, є загроза розширення через філії іноземних банків каналів впливу зовнішніх ризиків на фінансовий ринок та банків­ську систему країни-реципієнта. Чинниками таких ризиків мо­жуть бути кризи в материнських банках, кризові явища на ринках країн місцезнаходження материнських банків, надвисока чутли­вість філій іноземних банків до негативних процесів у країнах їх розміщення та ін. Погіршення у зв'язку з цими явищами ліквід­ності філій може викликати ланцюгову реакцію в банківській си­стемі країни розміщення і спричинити її кризу.

Усі названі (і неназвані) загрози, які несе в собі міжнародне банківництво, особливо відкриття філій іноземних банків, для країн-реципієнтів, можна значно послабити, якщо в національ­ному законодавстві передбачити адекватні умови і правила від­криття та функціонування банківських установ з іноземним капі­талом, які дали б можливість максимально урівняти конкурентні можливості всіх банків. Проте це досить складне завдання, про що свідчить тривала боротьба навколо прийняття законів щодо відкриття національних економік для іноземного капіталу не тільки в постсоціалістичних країнах, а й у розвинутих західних країнах. Ще й сьогодні є серед розвинутих країн такі, що зберег­ли високий рівень обмеження припливу іноземного капіталу у свій банківський сектор.

Діяльність іноземних банків в інших країнах здійснюється че­рез представницькі агентства, дочірні банки та філії. Особливістю діяльності представницьких агентств є те, що вони не здійснюють звичайних банківських операцій, а обмежуються вивченням місце­вого ринку. Дочірні банки можуть здійснювати всі банківські опе­рації відповідно до законодавства країни перебування. За своїм правовим статусом вони мало чим відрізняються від статусу вітчи­зняних банків, завдяки чому створення їх не викликає значного спротиву з боку держав, які приймають. Дочірні банки з'являють­ся також унаслідок купівлі іноземним капіталом вітчизняних бан­ків. Філії теж виконують усі банківські операції, але керуються за­конодавством країн місцезнаходження їх головних офісів. Якраз ця обставина й викликає більше всього спротиву їх відкриттю з боку банків та управлінських структур країни, що приймає. Гостра боротьба з цього питання ведеться і в Україні. Більше двох років підготовлений НБУ проект закону, що дозволяє відкриття філій іноземних банків в Україні, обговорюється у Верховній Раді, але на початок 2006 р. так і не був прийнятий.

Висновки

1. Комерційні банки виконують провідну роль у фі­нансовому посередництві і тому є ключовими інститу­ціями фінансової системи країни. Їх головне призна­чення полягає у зведенні між собою заощадників і позичальників та в наданні їм широкого набору послуг, спрямованих на забезпечення ефективного ведення їх грошового господарства.

2. Послуги, які комерційні банки надають своїм клієн­там, є продуктом банківської діяльності, мають свою вар­тість і включаються у вартість валового внутрішнього продукту, створеного економічною системою країни. Це дає підстави розглядати банківництво як галузь економіки, яка безпосередньо впливає на обсяг ВВП, а окремі банки — це фірми, що займаються продуктивною діяльністю.

3. Послуги як кінцевий продукт банківської діяльнос­ті слід відрізняти від банківських операцій, що являють собою внутрішньобанківські технологічні процеси, котрі забезпечують виробництво окремих видів послуг. По­слуги банків, як і будь-які інші, нерозривно пов'язані з їх виробниками і споживачами (банками та їхніми клієнтами); тобто не можуть існувати відокремлено від них. За характером виробництва банківські послуги поділя­ються на ресурсні та комісійно-посередницькі. Надання перших з них потребує попереднього накопичення аде­кватного обсягу грошових ресурсів, а для надання дру­гих таке накопичення в більшості випадків не потрібне.

4. Банківництво є специфічною сферою бізнесу. Ба­нківський бізнес вирізняється підвищеною ризиковістю, високою залежністю від неекономічних чинників, актив­ним впливом на всі сфери економіки, що вимагає сис­темного нагляду за діяльністю банків. Ці особливості, за відсутності адекватних компенсуючих чинників, обу­мовлюють низьку прибутковість банківського бізнесу, що підтверджує досвід українських банків. Вкрай низь­ка прибутковість їх призвела до гальмування припливу капіталу в банківський сектор, зниження рівня капіталі­зації банків, особливо великих, до критичної межі, по­силення настроїв втечі національного капіталу з бан­ківської сфери, що призвело до активізації продажу ряду провідних банків України іноземному капіталу (ба­нків «Аваль», «Укрсіббанк», «Укрсоцбанк», «Ажіо»).

5. Пасивні операції комерційних банків полягають у форму­ванні власної, залученої і позиченої ресурсної бази, на підставі і за рахунок якої здійснюються активні операції.

6. Серед активних операцій провідними є кредитні та інвести­ційні. Кредитування банківських клієнтів здійснюється відповідно до певних принципів та умов. Інвестиційні операції слугують для створення вторинних банківських резервів, диверсифікації активів та отримання доходів. Кредитні й інвестиційні операції тісно пов'я­зані між собою. Їм притаманні ризики, для запобігання яким та для їх оптимізації банки використовують певний інструментарій.

7. Для успішної діяльності банків велике значення має їх ста­більність. Вона означає постійну здатність банку відповідати за своїми зобов'язаннями та забезпечувати прибутковість на рівні, достатньому для нормального функціонування у конкурентному середовищі. Забезпечити стабільність можна за допомогою до­тримання системи економічних нормативів, що встановлені центральним банком, і підтримання оптимального рівня прибут­ковості.

8. Банківська система України пройшла складний шлях розви­тку. Досягнуті значні здобутки, але є й проблеми і великі невико­ристані резерви. Головною проблемою є втрата певною групою банків платоспроможності. Багатьом банкам притаманна фінан­сова слабкість.

9. Нині відбувається процес проникнення в Україну іноземного банківського капіталу. Формами припливу такого капіталу є дочір­ні банки і купівля наших банків іноземними. Філії іноземних банків в Україні поки що не створюються у зв'язку з відсутністю законо­давчої бази.

Запитання для самоконтролю

1. Що таке комерційний банк?

2. За якими ознаками класифікуються комерційні банки?

3. Коли виникли комерційні банки?

4. Етапи розвитку комерційних банків.

5. Послуги комерційних банків.

6. Операції комерційних банків.

7. Баланс комерційного банку, його зміст і структура.

8. Особливості структури зведеного балансу комерційних банків України.

9. У чому сутність пасивних операцій банків?

10. Склад власного капіталу комерційного банку.

11. Статутний фонд комерційного банку і порядок його формування.

12. З чого складаються депозитні ресурси комерційних банків?

13. Що належить до позичених коштів комерційних банків?

14. Кредитування комерційних банків центральним банком.

15. Як здійснюється міжбанківське кредитування?

16. У чому сутність активних операцій банків?

17. На яких умовах здійснюється банківське кредитування позичальників?

18. Що таке ліміт кредитування і кредитна лінія?

19. Що таке кредитний ризик?

20: Які існують засоби мінімізації кредитного ризику?

21. Які існують форми забезпечення повернення кредиту?

22. Що таке кредитоспроможність позичальника?

23. Яким вимогам повинно відповідати забезпечення кредиту?

24. Процентна ставка за банківськими кредитами.

25. Що таке банківські інвестиції?

26. Які ризики притаманні банківським інвестиціям?

27. Які цілі інвестиційних операцій комерційних банків?

28.У чому полягає специфіка банківського бізнесу? Які йо­го цілі?

29. Назвіть основні види доходів і витрат комерційного банку.

30. Побудуйте узагальнюючу схему фінансового звіту банку.

31. Як визначається прибуток комерційного банку?

32. Визначте специфіку структури зведеного фінансового звіту банків України за поточний рік.

33. За якими ознаками класифікуються банківські послуги? Що таке банківська послуга?

34. Що таке ресурсні послуги?

35. Що таке комісійно-посередницькі послуги банків?

36. Складові банківської стабільності.

З 7. Регламентація капіталу комерційних банків.

38. Регламентація банківської ліквідності.

39. Регламентація банківських ризиків.

40. Прибутковість банку і показники її вимірювання.

41. Становлення комерційних банків в Україні.

42. Розвиток комерційних банків в Україні.