3.2. Структура та основні елементи грошового обігу
Грошовий обіг як економічне явище складається з певних структурних елементів. Більшість вітчизняних дослідників (А. Демків- ський [7, с. 81], І. Михайловська, К. Ларіонова [12, с. 51], М. Сав- лук [14, с. 78]) класифікують грошовий обіг так:
грошовий обіг (рух грошей обслуговує відносини обміну, здійснюється на засадах еквівалентного обміну на безповоротній основі);
фінансово-кредитний обіг (розподіляє вартість національного продукту та здійснюється на нееквівалентній основі; має зворотний характер руху грошей; обслуговує депозитний та кредитний ринок, ринок цінних паперів та інвестицій);
фіскально-бюджетний обіг (характеризується нееквівалентним рухом грошових коштів на безповоротній основі й пов'язаний з розподілом та перерозподілом грошових доходів економічних суб'єктів; це сплата податків, обов'язкових платежів до державного та місцевих бюджетів, надання субсидій, субвенцій, дотацій з бюджетів різних рівнів).
На думку М. Александрової та С. Маслової, грошовий обіг залежно від виду відносин містить такі три елементи [1, с. 39]:
грошово-розрахунковий обіг, що обслуговує розрахунки за товари, послуги і нетоварні зобов'язання юридичних та фізичних осіб;
грошово-кредитний обіг, що обслуговує кредитні відносини в господарстві;
грошово-фінансовий обіг, що обслуговує фінансові відносини в господарстві.
Такий підхід науковців має право на існування, проте вважаємо, що грошово-фінансовий обіг за своєю суттю містить такий елемент, як грошово-кредитний обіг, оскільки кредити — це фінансова категорія, в основу якої покладено реалізацію фінансових відносин між економічними суб'єктами. Тому виокремлювати грошово- кредитний обіг як самостійний структурний елемент немає потреби, оскільки за своїм економічним змістом він входить до складу грошово-фінансового обігу.
Деякі автори (І. Алєксєєв, М. Колісник, О. Вівчар, П. Ільчук. І. Кондрат) поділяють грошовий обіг за характером економічних відносин між суб'єктами ринку на три сектори [2, с. 37]:
грошовий (обслуговує сферу обміну та характерний еквівалентним, але безповоротним (одностороннім) рухом грошей від споживача до виробника);
фінансовий (охоплює фінансові відносини, що зумовлюють безповоротний нееквівалентний характер створення та використання грошових коштів);
кредитний (перерозподіл грошей між господарськими суб'єктами здійснюється на нееквівалентній, але поворотній платній основі).
Наведена класифікація містить певні некоректні твердження. Не можна погодитися з тим, що всім фінансовим відносинам притаманний безповоротний та нееквівалентний характер. Так, інвестування у цінні папери забезпечує отримання грошового доходу, а при настанні строку погашення інвестовані грошові кошти повертаються до інвестора. Хибним є також вирізнення окремим елементом кредитного обігу, оскільки він є частиною фінансового обігу.
Виконуючи науковий аналіз існуючих підходів до визначення структури грошового обігу, ми поділяємо позицію тих науковців, які у структурі грошового обігу вирізняють: грошовий, фінансово- кредитний обіг; фіскально-бюджетний. Однак вважаємо за доцільне елемент "грошовий обіг" назвати "грошово-розрахунковий обіг". Саме цей термін об'єктивно відображатиме економічну сутність цього елемента грошового обігу та сприятиме розмежуванню понять "грошовий оборот" та "грошовий обіг". Автори деяких вітчизняних навчальних видань дуже часто припускаються помилки, ототожнюючи ці поняття. "Великий тлумачний словник сучасної української мови" визначає "оборот" як закінчений цикл операцій, пов'язаних з рухом засобів і поверненням у вихідний пункт [З, с. 646]; натомість обіг трактує як "форму обміну продуктів праці та інших об'єктів власності через купівлю-продаж" [3, с. 636]. Отже, запровадивши термін "грошово-розрахунковий обіг", буде вирішена проблема підміни понять.
Ми з'ясували, що грошовий обіг здійснюється через безготівкові розрахунки та за допомогою готівкових коштів. Зважаючи на форму грошей, грошовий обіг поділяють на готівковий та безготівковий.
Готівковий обіг передбачає використання готівкових коштів при виконанні платежів та здійсненні розрахунків. Грошовий готівковий обіг перебуває поза банками. Найчастіше готівкові кошти використовуються у розрахунках з населенням, у діяльності фізичних осіб — суб'єктів підприємницької діяльності, у сфері роздрібної торгівлі та послуг. Використання готівкових коштів юридичними особами регламентується чинними правовими актами.
Належна організація готівкового грошового обігу впливає на розмір грошової маси та швидкість обігу грошей, що характеризує стійкість та стабільність грошового обігу.
Емісію готівкових коштів здійснює центральний банк. Він видає нормативні документи і в такий спосіб регулює РУХ готівкових грошових потоків у країні, а комерційні банки (банки другого рівня) виконують роль уповноважених агентів з готівково-грошового обслуговування клієнтів.
Емісійні операції Національного банку України можна поділити на три рівні: перший рівень — це взаємовідносини між Банк- нотно-монетною фабрикою та Центральним сховищем НБУ; другий рівень — між Центральним сховищем та територіальними управліннями НБУ; третій рівень — між територіальними управліннями НБУ та комерційними банками.
Обіг банкнот та монет починається з їхнього виробництва на Банкнотно-монетному дворі, передачі грошових знаків до Центрального сховища, де вони накопичуються та зберігаються. Згодом відбувається циркуляція грошової готівки зустрічними потоками між Центральним сховищем і територіальними управліннями НБУ та комерційними банками.
Згідно з даними про емісійні операції кожного територіального управління та Центрального сховища, Департамент готівково-грошового обігу НБУ щоденно здійснює контроль за забезпеченням територіальних управлінь, аналізує покупюрну побудову готівкової грошової маси в обігу кожного регіону й країни загалом, співвідношення банкнот та монет в обігу, структуру залишків грошової готівки у сховищах територіальних управлінь.
Для забезпечення потреб економіки у готівкових грошових коштах НБУ здійснює прогноз касових оборотів. Прогноз готівкового обігу встановлює обсяг і джерела надходЖення готівки до кас банків, обсяг і цільове спрямування видачі готівки з кас банків, обсяг випуску готівки або вилучення її з обігу за регіонами та в країні загалом.
Для обґрунтування прогнозних розрахунків касового обігу здійснюється аналіз:
змін у тенденціях соціально-економічного розвитку;
тенденцій, характерних для готівкового обігу;
джерел надходження готівки до кас банків і напрямів видачі її з кас банків;
швидкість повернення готівки до кас банків; рівня інкасації торговельного виторгу;
змін у напрямах використання грошових доходів населення і джерел їх формування.
Порядок формування розрахунків звітного балансу доходів і витрат населення визначає Державний комітет статистики України, а прогнозного — Міністерство економіки України- Прогноз касових оборотів в Україні загалом складає НБУ за регіонами, а в регіонах — територіальні управління НБУ. Департамент готівково-грошового обігу використовує прогнозні розрахунки касового обігу для визначення необхідних обсягів готівки та подання замовлення Банкнотно-монетному двору НБУ на виробництво банкнот та монет.
В Україні спостерігається тенденція до зменшення частки готівкових коштів у структурі грошового обігу. Так, у 2000 р. вона становила близько 68 %, а на початку 2010 р. — ЗО %. Зауважмо, що це доволі значний обсяг. Для прикладу, у високорозвинутих країнах частка готівки в обігу перебуває у межах 3—7 %. Проведення подальших структурних реформ в Україні сприятиме зменшенню готівки в обігу.
Наведені дані засвідчують, що значну частину грошового обігу становлять платежі, котрі здійснюються у безготівковій формі. У сфері безготівкового обігу гроші переміщуються на рахунках у банках, у межах банківської системи. Це зручний механізм для контролю за грошовим обігом органами державної влади, які в такий спосіб можуть впливати на суспільне відтворення загалом.
Безготівкові розрахунки виконуються за умови наявності відкритих в установах банків поточних (розрахункових) рахунків клієнтів. Банки мають виключне право здійснювати розра- хунково-касове обслуговування суб'єктів ринку. Чинне законодавство зобов'язує учасників економічних відносин (підприємства, організації, небанківські фінансові установи тощо) зберігати свої кошти на рахунках у банку.
Безготівкові грошові потоки можна поділити на:
міжбанківські розрахунки, які, своєю чергою, поділяються на розрахунки через прямі кореспондентські рахунки; розрахунки через Систему електронних платежів НБУ; розрахунки між структурними підрозділами банку через внутрішню платіжну систему;
розрахунки клієнтів банку через механізм дії поточних рахунків клієнтів (за умови використання таких розрахункових документів: платіжного доручення; платіжної вимоги-доручення; платіжної вимоги; розрахункового чека; акредитива);
розрахунки клієнтів банку з використанням платіжних карток.
Грошові кошти, постійно перебуваючи в обігу, мають здатність змінювати свою форму: готівка переходить в електронні записи на рахунках у банку, а безготівкові грошові кошти можуть перетворюватися на готівку (наприклад, при списанні коштів з рахунку платіжної картки через посередництво банкомата держатель платіжної картки отримує готівкові кошти). Така трансформація грошових коштів забезпечує взаємозв'язок між готівковим та безготівковим грошовим обігом.
Отже, грошовий обіг — це непростий економічний механізм, що складається з таких елементів: готівково-розрахункового обігу, фінансово-кредитного обігу та фіскально-бюджетного обігу. Залежно від форми грошових коштів (готівка чи електронні записи на рахунках у банку) грошовий обіг поділяється на готівковий та безготівковий.
- 3.1. Сутність грошового обігу, грошових потоків, розрахунків і платежів
- 3.2. Структура та основні елементи грошового обігу
- 3.3. Маса грошей, грошові агрегати та грошова база
- 3.4. Швидкість обігу грошей. Закон грошового обігу
- Тема 4
- 4.2. Види грошового ринку та їх систематизація
- 4.3. Інституційна модель грошового ринку
- 4.4. Особливості та стадії розвитку сучасного грошового ринку