Регулювання норм обов’язкових резервів для комерційних банків
Економічний зміст регулювання норм обов’язкових резервів було розглянуто в 1.4. За допомогою цього інструменту центральний банк має можливість впливати через базу грошової маси на кредитоспроможність комерційних банків та рівень грошової мультиплікації. Світова практика свідчить про те, що цей важіль монетарної політики використовується лише в окремих випадках. Часті зміни норм резервування ускладнюють вплив на грошовий ринок. Зазначений інструмент більше придатний для вирішення не оперативних, а переважно довготермінових завдань грошово-кредитної політики.
НБУ встановлює банкам нормативи обов’язкового резервування коштів, керуючись такими вимогами закону: по-перше, розмір обов’язкових резервів визначається для всіх банків однаково: у процентному відношенні до загальної суми залучених банком коштів у національній та іноземній валюті; по-друге, для різних видів зобов’язань можуть встановлюватися різні норми обов’язкових резервів; по-третє, рішення про підвищення норм резерву набирає чинності не раніше ніж через 10 днів після його опублікування.
Диференційовані ставки обов’язкових мінімальних резервів встановлено у вигляді процентів від сум залучених коштів залежно від джерел їх формування за такими нормативами, %:
кошти державних і позабюджетних фондів, включно з переданими на баланс банків за окремими фінансовими угодами — 60;
кошти місцевих бюджетів і державних страхових організацій — 40;
кошти на розрахункових і поточних рахунках юридичних осіб — 25;
вклади населення й депозити, залучені на строк до 6 місяців — 20.