9.1. Платоспроможність страховика та умови її забезпечення

Серед особливо важливих питань як для страховика, так і для страхувальників, є питання фінансової надійності страхової компанії. Одним із етапів аналізу фінансового стану та фінансової надійності страховика є оцінка його ліквідності та платоспроможності.

Платоспроможність страхової компанії - це можливість своєчасно задовольнити платіжні зобов’язання, тобто можливість виконувати зобов’язання із укладених договорів страхування та перестрахування. Ліквідність - здатність страховика перетворити свої активи в грошові кошти для покриття боргових зобов’язань. Таким чином, платоспромож-ність страховика характеризує здатність відповідати за зобов’язаннями в принципі, ліквідність - це здатність платити негайно. Обсяг і структура активів - це основний індикатор платоспроможності страхової компанії.

Забезпечення платоспроможності страховиків контролюється зі сторони держави, а саме, згідно Закону України “Про страхування ” страховики зобов’язані дотримуватися таких умов забезпечення платоспроможності:

1) наявності сплаченого статутного фонду та наявності гарантійного фонду страховика;

2) створення страхових резервів, достатніх для майбутніх виплат страхових сум і страхових відшкодувань;

3) перевищення фактичного запасу платоспроможності страховика над розрахунковим нормативним запасом платоспроможності.

Зупинимося більш детально та послідовно на кожному з даних перелічуваних умов.

Мінімальний розмір статутного фонду страховика, який займається видами страхування іншими, ніж страхування життя (ризиковими видами), встановлюється в сумі, еквівалентній 1 млн. євро, а страховика, який займається страхуванням життя, - 1,5 млн. євро за валютним обмінним курсом валюти України.

При створенні страховика або збільшенні зареєстрованого статутного фонду статутний фонд повинен бути сплачений виключно в грошовій формі. Дозволяється формування статутного фонду страховика цінними паперами, що випускаються державою, за їх номінальною вартістю в порядку, визначеному спеціальним уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах нагляду за страховою діяльністю (Уповноваженим органом), але не більше 25 відсотків загального розміру статутного фонду.

Забороняється використовувати для формування статутного фонду векселі, кошти страхових резервів, а також кошти, одержані в кредит, позику та під заставу, і вносити нематеріальні активи.

До гарантійного фонду страховика належить додатковий та резервний капітал, а також сума нерозподіленого прибутку. Страховики за рахунок нерозподіленого прибутку можуть створювати вільні резерви.

Вільні резерви-це частка власних коштів страховика, яка резервується з метою забезпечення платоспроможності страховика відповідно до прийнятої методики здійснення страхової діяльності.

Для забезпечення виконання страховиками зобов'язань щодо окремих видів обов'язкового страхування страховики можуть утворювати централізовані страхові резервні фонди та органи, які здійснюють управління цими фондами. Положення про ці фонди затверджується Уповноваженим органом.

Джерелами утворення централізованих страхових резервних фондів можуть бути відрахування від надходжень страхових платежів, внески власних коштів страховика, а також доходи від розміщення коштів централізованих страхових резервних фондів.