1.2 Особливості нормативно-правового забезпечення організації фінансового моніторингу в Україні та країнах Європейського Союзу

У комплексі заходів по запобіганню легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, система фінансового моніторингу займає важливе місце. Необхідно відмітити, що для України це досить нова та специфічна сфера фінансового контролю, і специфіка її полягає, перш за все, в цілях та обєктах контролю, яка також повинна забезпечуватись і врегульовуватись нормами права. Відносини у сфері організації та здійснення фінансового моніторингу регулюються сукупністю міжнародних та національних нормативно-правових актів, а також локальних нормативних документів в сфері протидії легалізації кримінальних доходів та фінансуванню тероризму. Закони України і підзаконні акти у сфері протидії легалізації коштів, отриманих незаконним шляхом, описують систему протидії відмиванню коштів, визначають функції, права та повноваження субєктів фінансового моніторингу та зацікавлених державних органів.

У науковій літературі питання правового забезпечення протидії легалізації (відмивання) доходів злочинного походження досліджували Алієв В.М., Білоус В.Т., Вікулін О.І., Голованов Н.М., Доля Л.М., Тесленко В.І., Кальман О.В., Користін О.Є., Мезенцева І.Є., Нікуліна В.А., Попович В.М., Тосунян Г.А. та інші вчені.

Проте, необхідно звернути увагу на недостатність наукового дослідження вітчизняними вченими за окремими напрямами загальної проблематики. Досконалість та ефективність такої діяльності певним чином залежить від вивчення світового досвіду та дослідження низки питань і проблем на різних етапах становлення національної системи фінансового моніторингу.

Правове регулювання відносин у сфері організації фінансового моніторингу стосується визначення меж цих відносин, повноважень державних органів, процесуального порядку здійснення фінансового моніторингу. Ознайомлення із чинними законодавством України з питань легалізації доходів, отриманих злочинним шляхом дало нам можливість виділити три етапи становлення фінансового моніторингу в банківській системі (рис. 1.2).

Характеризуючи перший етап становлення системи фінансового моніторингу, слід зазначити, що його реалізація розпочалася з прийняття Закону «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, отриманих злочинним шляхом» 28 листопада 2002 року. Передумовами введення зазначеного закону стали терористичні події в США, коли проблема боротьби з легалізацією кримінальних доходів та фінансуванням тероризму набула особливої актуальності. Підвищення вимог Міжнародної організації з боротьби з відмиванням грошей (Financial Action Task Force, FATF), Світового банку та Міжнародного валютного фонду стали цілком правомірним наслідком консолідації зусиль світової спільноти в напрямку запобігання та протидії цим суспільно-небезпечним явищам [40].

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1.2 Періодизація етапів розвитку фінансового моніторингу в Україні (складено особисто автором)

У звязку з ратифікацією міжнародних договорів у сфері боротьби з відмиванням грошей в Україні було встановлена кримінальна відповідальність за відмивання доходів, одержаних злочинних шляхом, а також включення до Законів України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та «По банки та банківську діяльність» окремих розділів щодо запобігання використанню фінансової системи з метою легалізації доходів; прийнято спільну постанову Кабінету Міністрів України та Національного банку України «Про Сорок рекомендацій Групи з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей (FATF)».

Національний банк України з метою забезпечення реалізації основних положень законодавства у сфері легалізації доходів прийняв ряд постанов Правління НБУ «Про схвалення Методичних рекомендацій з питань розроблення банками України програм з метою протидії легалізації (відмиванню) грошей, отриманих злочинним шляхом», «Про затвердження Положення про здійснення банками фінансового моніторингу».

Також у період 2001-2002 рр. розпочалося становлення національного підрозділу фінансової розвідки - Державного департаменту фінансового моніторингу при Міністерстві фінансів України.

У 2003 році було удосконалено та прийнято в новій редакції Закон України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, отриманих злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму» та визначено засади створення національної системи протидії відмиванню коштів.

Враховуючи рекомендації FATF щодо імплементації загального законодавства з питань міжнародного співробітництва у сфері запобігання фінансування тероризму в 2005 р. було прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення правового регулювання міжнародного співробітництва у сфері запобігання фінансування тероризму», відповідно до якого було змінено структуру підрозділу фінансової розвідки та запроваджено нові інструменти моніторингу, визначено нових субєктів первинного фінансового моніторингу.

Другий етап розвитку цієї сфери (2010-2011 рр.) характеризувався введенням ряду змін у законодавство щодо протидії легалізації коштів, отриманих злочинним шляхом або фінансування тероризму, в тому числі і до існуючого Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму». Також відбулася реорганізація Державного комітету фінансового моніторингу України у Державну службу фінансового моніторингу України; удосконалено структуру підрозділу фінансової розвідки, введено нові інструменти для проведення розслідувань та збільшено аналіз операцій на рівні фінансових посередників. З метою забезпечення відповідності вітчизняного законодавства міжнародним стандартам було прийнято Закони України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо інсайдерської інформації» та «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо арешту активів, що повязані з фінансуванням тероризму» що стосуються фінансових операцій, зупинених відповідно до рішення, прийнятого на підставі резолюцій Ради Безпеки ООН, та визначення порядку доступу до таких активів.

Адаптація законодавства України до міжнародних стандартів була реалізована через прийняття Постанови Національного банку України «Про внесення змін до Положення про здійснення банками фінансового моніторингу» якою, передбачено відповідні вимоги щодо внутрішніх процедур і документів банків з питань фінансового моніторингу, у тому числі до електронних анкет за спеціально розробленими формами.

Розробка та прийняття у 2011 році «Стратегії розвитку системи запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму на період до 2015 року» обумовило запровадження Держфінмоніторингом України нової типологій легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочин шляхом.

У 2014 році Україна зіткнулась з політичною, фінансово-економічною та банківською кризою, що спричинило значні зміни в законодавстві у сфері фінансового моніторингу. Тому, на третьому етапі розвитку фінансового моніторингу у 2015 року у новій редакції набрав чинності базовий нормативний акт - Закон України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» [24]. Закон спрямований на забезпечення реалізації положень нових міжнародних стандартів у сфері протидії відмиванню коштів та боротьби з фінансуванням тероризму. Відповідно до даного нормативного акту було удосконалено національне законодавство у сфері фінансового моніторингу, зокрема: запроваджується національна оцінка ризиків системи фінансового моніторингу та вдосконалення ризик-орієнтованого підходу; виділяються заходи по боротьбі з фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення; змінено підхід щодо визначення основних правопорушень (включення податкових злочинів в предикатні); вдосконалені законодавчі аспекти, які впливають на якість розслідування злочинів щодо легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом; внесено зміни до Кримінального процесуальний кодекс України (щодо підслідності злочинів з легалізації); введено фінансовий моніторинг національних публічних діячів та посадових осіб міжнародних організацій; встановлено поріг для міжнародних грошових переказів; зняті порогові суми для здійснення фінансового моніторингу ріелторами та нотаріусами; особи, які здійснюють операції з готівковими коштами на суму понад 150 тис грн., виключені з числа субєктів первинного фінансового моніторингу за рахунок введення обовязкового моніторингу таких операцій банківськими установами; поліпшена процедура зупинення фінансових операцій.

Здійснюючи порівняльний аналіз особливостей нормативно-правової бази та відповідальності за порушення законодавства у сфері фінансового моніторингу країн Європейського Союзу слід відміти на певні спільні та відмінні риси організації фінансового моніторингу (табл. 1.2).

Таблиця 1.2

Характеристика нормативно-правової бази організації фінансового моніторингу країн Європейського Союзу

Слід зазначити, що в більшості країн світу, що здійснюють протидію легалізації доходів, отриманих злочинним шляхом, та фінансування тероризму, основою національних систем всіх країн є антилегалізаційне законодавство, що зобовязує фінансових посередників виявляти в потоці, що проходять через них фінансові операції, які здійснюються з метою відмивання грошей; створено та функціонує спеціальний орган, який оцінює правомірність проведення фінансової операції з точки зору фінансового моніторингу. Також, у більшості аналізованих країн органи фінансової розвідки підпорядковуються міністерству фінансів.

Основними прийнятими та діючими в Латвії нормативними актами у сфері запобігання легалізації доходів, отриманих незаконним шляхом, і фінансуванню терористичної діяльності є:

- Закон Латвійської Республіки «Про запобігання легалізації коштів, отриманих злочинним шляхом, і фінансування тероризму» від 13 серпня 2008 р., який регулює і визначає порядок здійснення та дотримання різних спеціальних заходів процедур з метою запобігання легалізації коштів, одержаних злочинним шляхом, та фінансування тероризму, а також визначає коло субєктів закону, їх обовязки, права та відповідальність. У законі враховані вимоги Директив Європейського Союзу (2005/60 / EC і 2006/70 / EC) та адаптовані до нормативних актів Латвії та доповнені нормами національного регулювання;

- Правила № 1071 Кабінету Міністрів Латвійської Республіки від 22.12.2008 «Про список ознак незвичайних угод і порядку повідомлення про незвичайних і підозрілих угодах». Правила прийняті відповідно до закону «Про запобігання легалізації коштів, отриманих злочинним шляхом, і фінансування тероризму» і визначають список ознак незвичайних угод і порядок повідомлення компетентних державних органів про незвичайних і підозрілі угоди;

- Правила №125 Комісії ринку фінансів і капіталу Латвійської Республіки від 27.08.2008 «Нормативні правила поглибленого вивчення клієнтів». Правила прийняті відповідно до закону «Про запобігання легалізації коштів, отриманих злочинним шляхом, і фінансування тероризму» і визначають випадки, коли фінансові установи повинні проводити поглиблене вивчення клієнтів, порядок і мінімальний обсяг поглибленого вивчення, категорії ризику легалізації коштів, отриманих злочинним шляхом, і фінансування тероризму та відповідні їм ознаки ризику, особливі заходи поглибленого вивчення клієнтів і порядок посиленого нагляду за угодами клієнтів.

У Латвії банки зобовязані подавати дані про грошових операціях, що мають ознаки схем з відмивання грошей або легалізації злочинних доходів, якщо в угоді використано готівку в сумі 15000 євро. Також, банки зобовязані подавати звіти про те, які рахунки юридичних осіб - резидентів або представництв іноземних компаній - були відкриті або закриті. Таким чином можна накопичувати статистику по юридичних особах, виявляючи шляхи можливого переміщення грошей [41].

За допомогою інформації про проведення реальних операцій з відмивання грошей виділяються ознаки, за якими угоду можна віднести до розряду підозрілих (сумнівних) (табл. 1.3) [41].

Таблиця 1.3

Ознаки сумнівних банківських операцій в Латвії

Отже найбільш повно описуються якісні ознаки сумнівних банківських операцій, однак вони є складними з точки зору збору інформації та її аналізу в місцях проведення фінансової операції. Кількісний спосіб, будучи простим і більш поширеним, дає обмежену інформацію про реальну фінансової операції.

Особливе місце в цій системі займають операції з готівкою, так як вони, будучи якісними ознаками, прості з точки зору збору інформації.

Окрім того, у Латвії діють спеціальні Правила на предмет фіксації підозрілих операцій, які обовязково повинні виконуватися всіма учасниками конкретної дії. Так, угода вважається підозрілою, якщо вона відповідає щонайменше одному з таких ознак:

- по відношенню до всіх угод клієнта, що знаходяться в підозрі у скоєнні терористичного акту або сприяння у його виконанні, включених до списку, який кредитні та фінансові установи отримують з служби контролю;

- відносно кредитних установ: угода, в якій використано готівку в сумі 15000 євро і більше (крім зарплати, соціальних допомог та кредитів, міжбанківських розрахунків); клієнт, що використовуючи кредитні картки або інші розрахункові карти, за місяць зняв готівкою 15000 євро і більше.

Отже, досвід європейських країн з розвиненими фінансовими розвідками свідчить про те, що ефективність їх роботи визначається наявністю відповідної правової бази та ефективністю системи збору, обробки, передачі і надання фінансової інформації, ідентифікації ініціаторів фінансових операцій. Шляхи передачі інформації в різних країнах суттєво впливають на ефективність фінансового моніторингу загалом.

Проаналізувавши чинне законодавство України та європейських країн, зроблено висновок, що на сьогоднішній день Україна в цілому відповідає міжнародним вимогам щодо протидії легалізації злочинних доходів, тому потрібно не просто вдосконалювати нормативно-правову базу протидії відмиванню коштів, а запроваджувати дієву систему заходів щодо підвищення ефективності взаємодії Державної служби фінансового моніторингу України з субєктами первинного моніторингу, насамперед банківськими установами і правоохоронними органами.