5. Методичні основи оцінки кредитного ризику

Вивчення банками різноманітних чинників, котрі можуть привести до непогашення кредитів або, навпаки, забезпечують їх своєчасне повернення складають зміст банківського аналізу кредитоспроможності. Усі критерії такого аналізу та оцінки відображаються та регламентуються відповідним положенням про методику аналізу кредитоспроможності позичальника, або іншим документом, який є обов язковим для належного виконання процесу кредитування та є головним елементом кредитної політики банківської установи. На прийняття рішення про задоволення кредитної заявки потенційного позичальника впливають багато факторів. Досить цікавими є результати дослідження, які були проведені в 2010 році науковцями Франкфуртського Університету (Німеччина), які виявили релевантні (суттєві) фактори, що впливають на формування рішення про надання кредиту.

Для реалізації кредитних відносин банки розробляють методику оцінки кредитоспроможності. З метою оцінки та управління кредитними ризиками банки використовують методику оцінки ризиків. Ми пропонуємо об єднати ці дві методики і в процесі прийняття рішення про видачу кредиту оцінювати не здатність позичальника повернути позикові кошти та відсотки за ними, а оцінювати ризик щодо кредитної угоди, що дозволяє не лише створити адекватний розмір резерву, а й приймати рішення щодо шляхів управління кредитним ризиком.

Основними кроками в процесі аналізу та дослідження кредитного ризику щодо позичальника, які ми пропонуємо використовувати є: І. Аналіз та оцінка суб єкта кредитування – позичальника; ІІ. Аналіз та оцінка об єкта кредитування – проекту; ІІ. Аналіз зовнішнього середовища функціонування суб єкта та реалізації об єкта кредитування.

Необхідно враховувати ще один важливий фактор: для покриття можливих втрат за кредитними ризиками банки створюють відповідні резерви відповідно до вимог Положення „Про порядок формування та використання резерву на відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків [109]. Враховуючи фінансовий стан, забезпечення за позикою та стан обслуговування боргу та відсотків за кредитом позичальники поділяються на 5 класів: А, Б, В, Г, Д. В даному підрозділі ми пропонуємо для використання банками України базову методику аналізу та оцінки кредитного ризику за кредитною угодою, використання якої дозволить адекватно оцінити кредитний ризик щодо певного контрагента банку. Оцінка кредитного ризику кожного окремого позичальника буде здійснюватися за підрахунком балів ризику, які присвоюються йому в процесі аналізу в розрізі складових методики – суб єкта та об єкта кредитування, а також середовища перебігу кредитних відносин, тобто буде містити ІІІ етапи.

І етап. Першим етапом аналізу кредитної заявки відповідно до схеми є аналіз суб єкта кредитування – позичальника. На даному етапі дослідження ми зупинимося на кредитуванні юридичних осіб. Першим критерієм, який необхідно враховувати для якісного аналізу є – здатність потенційного позичальника залучати позикові кошти . Правовий аспект функціонування позичальника в сфері бізнесу підлягає контролю служби безпеки банку. Наступний крок аналізу є оцінка фінансового стану позичальника. Інформацією для цього є фінансові звіти, які надав потенційний позичальник для отримання кредиту. Фінансовий стан підприємства характеризується розміщенням та використанням ресурсів (активів) і джерелами їх формування (власного капіталу і зобов язань (тобто пасивів).

Звіт про фінансові результати підприємства надає інформацію про прибутки чи збитки від основної діяльності та інших доходів та витрат підприємства, а також розкриває дані про постійні витрати підприємства адміністративного характеру.

Інформація про рух грошових коштів підприємства, яка наведена у Звіті про рух грошових коштів, надає користувачам фінансових звітів, зокрема, банківським спеціалістам кредитного відділу основу для оцінки спроможності підприємства генерувати грошові кошти.

Основною ціллю даного аналізу є виявлення достатності формування коштів, ефективності їх використання, а також збалансованості позитивного та негативного грошових потоків за величиною та у часі. Підприємство може мати негативний грошовий потік від операційної діяльності, але в результаті продажу основних засобів (ця операція виступає інвестиційним видом діяльності) відбудеться в підсумку отримання позитивного грошового потоку в сукупності від усієї діяльності підприємства.

Звичайно для аналізу ми використовує дані за минулий період і, навіть позитивні результати такого аналізу не гарантують, що їх екстраполяція на перспективу може надати банку уявлення про майбутні можливості позичальника. Розрахована інформація виступає додатком до загальної оцінки кредитоспроможності позичальника та характеризує його навики щодо генерування грошових потоків.

Отже, враховуючи усе викладене вище на сьогоднішній день вітчизняна практика при аналізі потенційних позичальників використовує розрахункові коефіцієнти та бальну систему в залежності від рівня аналітичного обліку в банку. Для оцінки фінансового стану використовуються відносні показники, які розраховані на основі фінансової звітності підприємства. Перелічені фінансові показники регламентуються НБУ та обчислюються для формування резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків. Вони є обов язковими для розрахунку в процесі аналізу кредитоспроможності позичальника, але не можуть дати повної та ґрунтовної оцінки позичальника, тому банківські установи додатково використовують інші показники, які визначаються кожним банком в індивідуальному порядку з урахуванням особливостей різних галузей економіки. Відповідно, виникають розбіжності в кількості показників, які використовуються та в їхній здатності відображати реальний фінансовий стан суб єкта господарювання, тому один і той самий позичальник в різник банках має різну класифікаційну групу. Отже, першим кроком є визначення переліку показників, які характеризують фінансовий стан позичальника.

Використання для аналізу та оцінки позичальника суто фінансових коефіцієнтів не дає змоги адекватно оцінити його реальний фінансовий стан, який давав би вичерпну інформацію про кредитоспроможність даного позичальника.

Недоліками методу коефіцієнтів, які необхідно враховувати в процесі прийняття рішення про видачу кредиту є, зокрема, наступні:

1. Фінансової показники обчислюються на підставі фінансових звітів станом на конкретну дату і наводять інформацію суто про минулу діяльність підприємства і частково про поточну. Якщо коефіцієнти задовільні і відповідають нормативним значенням встановлених банком, тоді кредитного експерта цікавить, чи дотримуватиметься позичальник даних значень показників протягом терміну кредитування.

2. Досить часто інформація, наведена в балансі та звіті про фінансові результати може не відповідати дійсності, завуальовувати реальний стан справ на підприємстві. Для того, щоб виявити наскільки правдивою є інформація, наведена в звітах, необхідно проаналізувати деякі статті балансу та звіту про фінансові результати детальніше. Тут мається на увазі, що, наприклад, дебіторська та кредиторська заборгованість підприємства може формуватися в розрізі різних суб єктів, тому необхідно отримати від позичальника розшифровку цих статей в розрізі термінів, сум за кожним суб єктом та вірогідності погашення протягом визначеного періоду.

3. Кредитний експерт працює з інформацією, яка згрупована для заповнення фінансової звітності і тому значення коефіцієнтів та їх зміна не дає однозначної відповіді про позитивну зміну чи негативну в діяльності позичальника, адже не можливо проаналізувати причини та фактори, які вплинули на дані відображені у звітах підприємства. Необхідно розглянути детальніше основні рахунки обліку, які відображають операційну діяльність, зокрема: дохід від реалізації, собівартість реалізації, адміністративні витрати, витрати на збут, а також заробітна плата, розрахунки з покупцями та постачальниками, за якими формується дебіторська та кредиторська заборгованість.

4. Використання коефіцієнтів ліквідності для аналізу фінансових можливостей потенційного позичальника досить проблематичне і не може повністю висвітлювати реальний стан позичальника, адже розрахунок коефіцієнтів здійснюється на базі фінансової звітності, яка складається чотири раз на рік і відображає стан коштів, грошових еквівалентів і взагалі оборотних активів на останнє число звітного періоду. Цілком можливо, що зміна стану коштів на розрахунковому рахунку зміниться на користь позичальника вже на перший день наступного за звітним періоду.

5. Використовуючи метод коефіцієнтів не можливо оцінити кредитний ризик щодо новостворених підприємств та фізичних осіб, або приватних підприємців, адже необхідна звітність для обчислення показників відсутня. В такому випадку банк робить головний акцент на бізнес-план та техніко-економічне обгрунтування кредиту. Для оцінки кредитного ризику за такими проектами необхідно створити окремий структурний підрозділ, який спеціалізувався на інвестиційних позиках, адже вони мають свою специфіку і вимагають прогнозування майбутньої діяльності позичальника.

Отже, метод коефіцієнтів потребує суттєвого доповнення, яке би забезпечило належну оцінку кредитного ризику щодо позичальника. Тому необхідно звернути увагу на якісні характеристики позичальника і проаналізувати їх вплив на кредитоспроможність позичальника. Доцільним, на нашу думку, є звернути увагу на таке визначення російського автора Батракова Л.Г.: кредитоспроможність – це правова і фінансова можливість позичальника залучати кошти, а також бажання і можливість в умовах невизначеності повертати кредит в термін, обумовлений договором. Таким чином в сутність поняття додано моральні якості позичальника, які говорять не лише про його можливість, а ще й про бажання вивільнити з обороту кампанії активи в грошовій формі для розрахунку за борговими зобов язаннями.

Оцінюючи позичальника, особливу увагу слід звернути на результати податкових перевірок, перевірок соціальних фондів та інших регулятивних органів, на відсутність у нього порушень норм законодавства стосовно приховування доходів, штрафів та арештів майна, судових позовів тощо.

На сьогоднішній день спостерігається ріст економічних злочинів, тому акцент на існуванні позичальника в правовому полі є першочерговим, адже наявність будь-яких порушень у позичальника несе для банка виникнення нових додаткових ризиків. Дуже часто банки, спираючись на конфіденційність інформації, заохочують позичальника до висвітлення ним як звітної інформації, яка відображається в податковому обліку, так і інших доходів, які не декларуються, аргументуючи це тим, що банк цікавлять лише грошові кошти, тобто їх реальне існування, а не джерело їх походження. На наш погляд, існування в позичальника нелегальних доходів вже свідчить про схильність позичальника до зловживань та ухилення від правових норм функціонування суб єктів підприємницької діяльності. Відповідно, надання кредиту супроводжуватиметься додатковим ризиком можливих втрат, пов язаних з діяльністю позичальника в тіньовій економіці. Схильність позичальника до приховування реальних доходів від держави може перенестись на порушення умов договору кредитування.

На цьому етапі аналізується: кваліфікація менеджменту, здатність керівних органів підприємства управляти підприємством та приймати адекватні рішення, навіть в критичних ситуаціях.

Ще один аспект, який необхідно визначити перед тим, як здійснювати оцінку та аналізувати фінансовий стан позичальника це дослідження його кредитної історії (якщо така була). В Україні немає ефективної системи співпраці банків щодо виявлення інформації про минулі чи поточні кредити, які брав позичальник. Існує реєстр проблемних клієнтів, а необхідно створити інформаційну базу щодо усіх позичальників для належної оцінки їхньої кредитної історії, яка б виступала одним з показників кредитоспроможності і дозволяла адекватно оцінити можливий рівень ризику та була доступною для усіх банківських установ. Це створює передумови для зловживань, наприклад, позичальник бере кредит в одному банку для погашення вже існуючої заборгованості в іншому банку через відсутність адекватно сформованого грошового потоку від операційної діяльності. Комерційні банки вимагають від позичальника довідку про відсутність кредитних угод з банком, де відкритий поточний чи інші додаткові рахунки, а отримання інформації про кредити в інших банках є недоступною і кредитний експерт покладається на чесність та відповідальність самого позичальника та правдивість наданої ним документації.

На сьогоднішній день для використання кредитної історії позичальника як реального економічного показника можливе за умови використання інформації, яка зберігається в інформаційній базі спеціалізованої установи. В Україні діють декілька таких установ, але вони сформовані і використовують інформацію лише 30 банків, які одночасно виступають її членами. За умови співпраці усієї сукупності вітчизняних банків інформація про кредитну історію потенційного позичальника може виступати надійним джерелом оцінки кредитного ризику.

На ІІ етапі оцінки кредитного ризику є оцінка об єкта кредитування, тобто мети позики. Головним завданням кредитних експертів виступає аналіз інформації наданої про запланований проект та розрахунок позичальником доходів та витрат від його проведення. Відповідно основною вимогою до позичальника є не лише подати звіти про його минулу діяльність, про дохідність бізнесу, про витрати, понесені в процесі функціонування та отримання прибутку, але і ТЕО, прогнозовані обсяги реалізації продукції та очікувану норму рентабельності проекту, який реалізується.

По-перше, позичальник повинен визначити для себе, яка сума, під які відсотки, на який термін є для нього необхідною. Відсутність чи наявність певних розпливчастих меж щодо суми чи терміну кредиту, вже є сигналом до того, що позичальник не має адекватної оцінки планованої діяльності та не знає реальних потреб в коштах. Середні відсоткові ставки публікуються комерційними банками в пресі з метою залучення потенційних клієнтів.

По-друге, необхідно отримати повну інформацію про постачальників та споживачів майбутньої продукції чи послуг. При довгострокових договорах на поставку бажано взяти їх копії і долучити до кредитної справи.

По-третє, слід детально проаналізувати розрахунки, здійснені позичальником, правильність відображення і врахування усього податкового навантаження на плановий проект. Якщо будуть виявлені помилки, допущені в розрахунках, це може свідчити про непрофесіоналізм та погану організацію обліку в позичальника.

По-четверте, перевірити достовірність даних про ціну продукції, попит на неї та реальний стан кон юнктури ринку, де функціонує позичальник. Недостовірність поданої інформації може свідчити про завищення показників і, відповідно про можливі зловживання з боку позичальника і в подальшому перебігу кредитних відносин.

За кожним кроком ми визначили певну кількість балів ризику, які отримує позичальник в результаті нашої оцінки, підсумувавши їх, ми можемо здійснити класифікацію позичальника і віднести його до однієї з 5 груп ризику. Кількість балів ризику зростає зі збільшенням ризику за даним параметром, тобто відсутність або мінімальний рівень ризику характеризується оцінкою в 0 балів.

Класифікація позичальників в розрізі наступних груп відповідно до кількості набраних балів:

Група А (позичальник надійний) - менше 100 балів

Група Б (мінімальний рівень ризику) 101 - 150 балів

Група В балів (допустимий рівень ризику) - 151-200 балів

Група Г (критичний рівень ризику) - 200-250 балів

Група Д (катастрофічний рівень ризику) - більше 250 балів

Дана методика розроблена з метою мінімізації кредитного ризику за угодою, а також дозволяє створити резерв на вимогу НБУ. Як ми зазначали раніше класифікація на вимогу НБУ складається з 5 груп, але без визначення кількісних критеріїв характеристик щодо віднесення позичальника до конкретної групи і це спричиняє деяку двоякість у процесі прийняття рішення щодо класу і, відповідно, щодо норми обов язкового резервування за даною групою.

Така методика, дозволяє врахувати не лише кількісні характеристики фінансового стану позичальника, але і якісні показники суб єкта та об єкта кредитування, а також оцінити його кредитну історію, рівень конкурентоспроможності та ділову репутацію керівника, визначити частку на ринку та оцінити галузь господарювання.

Дана методика не виключає можливості банку дещо змінти оціночні бали якісних показників в процесі розвитку економічного середовища та змін, спричинених податковими та політичними реформами.

Споживчі кредити є найприбутковішим видом активних вкладень банківський установ, але, одночасно, вони мають найвищий ступінь ризику. Це спричинено тим, що фінансовий стан окремої особи чи сім ї може різко погіршитися в результаті втрати роботи чи хвороби. Відповідно, методика оцінки кредитного ризику щодо позичальників - фізичних осіб суттєво відрізняється від оцінки підприємств - позичальників. Аналізуючи кредитоспроможність фізичної особи також можна використовувати загальні методики CAMPARI , чи правило 6С, або спеціальну методику кредитного скорингу.

Отже, використання методики дозволяє кількісно оцінити ризик притаманний реалізації конкретної кредитної угоди і класифікувати позичальників – юридичних осіб на класи за кількістю балів ризику їм присвоєних.