Методичні рекомендації до самостійної роботи

Ключові терміни і поняття:

Виробники сільськогосподарської продукції, заготівельні операції,

торгівля, автокредитування, оборотні кошти, товари в обігу, іпотека,

кредитоспроможність.

Технологія кредитування — це сукупність конкретних методів і прийомів, що використовуються в процесі здійснення кредитних операцій. Використання на практиці ефективних способів впливу на хід процесу кредитування невіддільне від проведення наукових досліджень у цій сфері, вивчення та узагальнення практичного досвіду банківської діяльності. Технологія банківського кредитування включає в себе системну оцінку ходу всього кредитного процесу в банку, та розгляд руху кредиту (вартості) в органічному зв'язку із певними організаційними формами та інституціональними структурами банківської діяльності.

Реальне покращання ситуації у кредитній сфері неможливе в сучасних умовах на основі вдосконалення лише окремих відособлених ланок кредитного процесу; необхідне підвищення ефективності цілісної системи кредитних технологій. Важливим нормативним документом для комерційних банків в цьому плані є Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків, затверджене Постановою Правління НБУ № 279 від 06.07.2000 р.

Організація кредитних взаємовідносин банку і отримувачів кредитів визначається багатьма факторами, що включають стратегію і тактику банку, кваліфікацію банківських працівників, розмір статутного та власного капіталу, кредитну політику банку тощо.

У банківській практиці виділяються такі етапи кредитування:

Перший етап.

До банку подається заявка (клопотання) на отримання кредиту за формою, визначеною банком. На цьому етапі оцінюються сильні й слабкі сторони майбутнього отримувача кредиту та об'єкта кредитування. Крім заявки, клієнт має подати такі документи:

1. Анкету заявника кредиту (стислі відомості) за формою, визначеною банком.

2. Копії установчих документів, а також інші документи, що підтверджують правоздатність (для юридичних осіб) і дієздатність (для фізичних осіб) заявника.

3. Копію статуту.

4. Копію свідоцтва про реєстрацію (перереєстрацію).

5. Копії ліцензій, передбачених законодавством.

6. Техніко-економічне обґрунтування одержання кредиту з розрахунком строку окупності та рентабельності об’єкта кредитування із зазначенням спрямування кредитних коштів та розрахунку затрат та надходжень на весь термін користування.

7. Копії контрактів, угод та інших документів, що стосуються кредиту: контракти на придбання та реалізацію товарно-матеріальних цінностей, послуг та виконання робіт, накладні, митні декларації тощо.

8. Завірений податковою адміністрацією бухгалтерський баланс (форма № 1), звіт про фінансові результати (форма № 2), звіт про рух грошових коштів (форма № 3), звіт про власний капітал (форма № 4) на останню звітну дату, а також річні баланси за весь період діяльності підприємства, при необхідності - розшифровка окремих статей балансу.

9. Документи, що стосуються забезпечення кредиту:

застава майна - опис закладеного майна, угоди на придбання заставлених ТМЦ, накладні та інші документи, що підтверджують право власності (техпаспорти, техталони - у разі застави транспортних засобів);

застава нерухомості - довідка-характеристика з Бюро технічної інвентаризації, довідка з міської нотаріальної контори, угода купівлі-продажу (передачі, дарування) чи свідоцтво про приватизацію, витяг з реєстру застав рухомого майна;

гарантія (поручительство) - угода гарантії (поручительства), а також відповідні документи по гаранту;

страхування - страховий поліс, угода страхування, умови страхування, а також необхідні документи по страховій компанії.

10. Довідку з обслуговуючого банку про наявність рахунків позичальника, наявність (відсутність) заборгованості за кредитами та картотекою № 2.

11. Відомості за кредитами, отриманими в інших банках.

До документів, перерахованих у пп. 2 - 4, 7 додаються також оригінали для звіряння.

У разі необхідності заявник кредиту подає (до ухвалення рішення про надання кредиту або в процесі подальшого контролю) внутрішні фінансові та управлінські звіти, звіт про рух касових надходжень, дані про дебіторську та кредиторську заборгованість, податкові та митні декларації, документи про оренду приміщень та інші.

Після ознайомлення з документами працівник банку проводить попередню бесіду з майбутнім отримувачем кредиту, що дозволяє з'ясувати важливі деталі щодо умов надання та погашення кредиту і процентів. На цьому етапі банк приділяє увагу достовірності документів та інформації, на основі яких вирішується питання про надання кредиту.

Другий етап.

Передбачає вивчення кредитоспроможності заявника кредиту. При цьому аналіз кредитної заявки заявника та його кредитоспроможності базується на використанні різних джерел інформації, серед яких:

• матеріали, отримані безпосередньо від позичальника;

• матеріали, що знаходяться в архіві і базі даних самого банку;

• відомості, отримані від кредиторів, покупців і постачальників позичальника та інших зовнішніх джерел.

Важливе значення мають архіви банку. Якщо заявник кредиту вже отримував кредит у цьому банку, то в архіві містяться відомості про можливі затримки в погашенні боргу або інші порушення.

Із зовнішніх джерел найбільш важливим є відомості, отримані з інших банків, які обслуговують даного заявника кредиту, та в його ділових партнерів.

Третій етап.

Полягає в розробці умов процесу кредитування, підготовці й укладанні кредитного договору. Цей етап називають ще структуруванням кредиту, в ході якого визначають основні умови кредитного договору.

Банк визначає параметри кредиту: вид кредиту, суму, строк, спосіб видачі і погашення кредиту, забезпечення, рівень процента, інші моменти. Банк повинен запропонувати одержувачеві кредиту той вид кредиту, який найбільшою мірою відповідає характеру заходу, який кредитується.

Розробляється також графік погашення кредиту у відповідності зі строками оборотності того виду капіталу, на формування якого видається кредит.

Після закінчення роботи по структуруванню кредиту кредитний працівник банку переходить до переговорів про укладання кредитного договору з отримувачем кредиту. При цьому отримувачеві надаються пропозиції по умовах майбутньої кредитної угоди. Вони можуть суттєво відрізнятись від тих, що містяться в кредитній заявці. Зближення позицій банку і клієнті та досягнення компромісу є кінцевою метою переговорів.

Після досягнення згоди по всіх питаннях підписується кредитний договір.

Четвертий етап.

Характеризується тим, що відбувається надання кредиту, а також здійснюється контроль за виконанням умов кредитного договору.

Після підписання кредитної угоди працівник кредитного відділу оформляє бухгалтерські документи, які містять вказівки щодо відкриття кредитного рахунку та видачі кредиту. Ці документи повинні містити дозвільні підписи керівника банку або уповноважених ним для виконання зазначених операцій посадових осіб.

Оформлені згідно банківських вимог документи передаються в обліково-операційний відділ для виконання. Перелік цих документів такий:

• розпорядження кредитного відділу;

• примірник кредитної угоди;

• договір застави (або інша форма забезпечення);

• строкове зобов’язання;

• картка із взірцями підписів керівника і головного бухгалтера та відбитком печатки підприємства, посвідчена в установленому порядку.

У розпорядженні кредитного відділу повинен зазначатись наданий особовому позичковому рахунку позичальника номер рахунку, а також загальні рекомендовані й додаткові параметри, що характеризують позичальника та кредитну угоду і які необхідні для виконання аналітичного обліку. На основі даних розпорядження здійснюється реєстрація позичкового особового рахунку в книзі відкритих рахунків.

У разі виявлення фактів використання кредиту не за цільовим призначенням банк має право достроково розірвати кредитний договір, що є підставою для стягнення всіх коштів у межах зобов’язань користувача кредиту за кредитним договором у встановленому чинним законодавством порядку.

П’ятий етап процесу банківського кредитування полягає в поверненні кредиту разом з відсотками. У відповідності з вимогами НБУ відсотки за користування кредитом нараховуються щомісяця. Погашення кредиту і нарахованих за ним відсотків здійснюється платіжним дорученням з поточного рахунку позичальника. Черговість сплати основного боргу та відсотків за кредитом узгоджується в договорі. Погашення кредиту може здійснюватись одночасно або частинами.

Отримувач кредиту по узгодженні з банком може достроково повернути отриманий кредит.

Контокорентний кредит надається клієнтам, що знаходяться у комерційних стосунках з великим колом своїх партнерів, що призводить до виникнення значної кількості як вимог так і грошових зобов'язань за поточним рахунком, які як правило, не співпадають як у часі, так і у розмірі. З метою раціоналізації платіжного обороту даних клієнтів банк може взяти на себе здійснення розрахунків за поточними зобов'язаннями таких клієнтів. Для цього клієнту відкривається контокорентний рахунок (поточний рахунок з овердрафтом).

Контокорентний рахунок - це єдиний рахунок клієнта в банку за яким на підставі дії договору здійснюються як кредитні так і розрахункові операції. На контокорентному рахунку періодично може виникати як дебетове, так і кредитове сальдо. Дебетове сальдо (овердрафт) свідчить про нестачу власних коштів на рахунку клієнта, що означає надання банком контокорентного кредиту. Кредитове сальдо означає, що клієнт має на контокорентному (поточному) рахунку певну суму власних коштів. Контокорентний кредит надається на підставі письмової кредитної угоди між банком та клієнтом як у національній, так і в іноземній валюті. Основними умовами контокорентного кредитування, що відображаються у договорі є:

- максимальна сума кредитування, тобто дебетового залишку по контокорентному рахунку (овердрафту);

- максимальний термін наявності за контокорентним рахунком дебетового сальдо;

- величина процентної ставки за користування контокорентним кредитом та комісійних платежів (оборотної комісії);

- забезпечення контокорентного кредиту.

Контокорентний кредит видається на фінансування поточного виробництва і обігу, і не спрямовується на фінансування інвестицій.

Факторинг — це операція, яка поєднує у собі низку посередницько-комісійних послуг з кредитуванням оборотного капіталу суб’єкта господарювання. Основою факторингу є перевідступлення першим кредитором прав вимоги боргу третьої особи другому кредитору з попередньою або наступною компенсацією вартості такого боргу першому кредитору. Фактично банк (факторингова компанія) купує рахунки-фактури постачальника за відвантажену продукцію, виконані роботи чи надані послуги.

Форфейтинг — це придбання у кредитора боргу, вираженого в оборотному документі, на безповоротній основі. Це означає, що покупець боргу (форфейтер) бере на себе зобов’язання відмовитися — форфейтинге — від свого права регресної вимоги до кредитора у разі неможливості одержання грошових коштів від боржника. Фактично форфейтер (комерційний банк або спеціалізована компанія) бере на себе такі ризики, як ризик неплатежу, ризик переказування коштів, валютний, процентний ризик та ін.

Здійснюючи придбання боргових вимог, форфейтер може зберігати їх у себе, в цьому разі витрачені ним грошові кошти можна вважати інвестиціями. Якщо форфейтер не бажає тримати свої кошти в такій формі, він може продати ці інвестиції іншій особі, котра також стає форфейтером. Унаслідок такого наступного перепродажу боргів виникає вторинний форфейтинговий ринок.

Кредитування_в_аграрному_секторі На відміну від інших галузей народного господарства, аграрний сектор як основа агропромислового комплексу, має ряд специфічних особливостей, основними з яких є:

1. Природно-кліматичні фактори, які визначають:

неможливість (за окремими винятками) організації поточного виробництва, що потребує значних обсягів кредитів з різними термінами погашення;

наявність сезонного розриву між вкладенням коштів та їх надходженням від реалізації виробленої продукції, з терміном погашення до півтора року;

безперервність процесів відтворення в агропромисловому виробництві, які не можуть бути зупинені і тому потребують постійного та своєчасного вкладення коштів та своєчасного надання кредитів;

необхідність тримати в обороті значний запас сировини та матеріалів, що уповільнює швидкість обігу коштів і потребує відповідних форм кредитного забезпечення необхідного обсягу оборотних засобів;

використання значної частки продукції як сировини для продовження процесу виробництва, що потребує специфічного кредитного забезпечення як за формою, так і за терміном;

потребу в швидкій переробці або реалізації виробленої продукції, яка не може довгий час зберігатись, що потребує гарантованих видів оплати.

2. Соціально-економічні та політичні фактори обумовили:

значне відставання агропромислового виробництва від інших галузей народного господарства у рівні фондоозброєності праці, що потребує значного обсягу інвестиційного забезпечення галузі, в тому числі кредитного характеру;

надмірний моральний і фізичний знос засобів виробництва, що викликає потребу у значних довгострокових вкладеннях;

недостатній рівень забезпечення аграрного сектору авансовими платежами, що збільшує потребу в кредитному забезпеченні галузі;

випередження темпів росту витрат виробництва над темпами зростання реалізаційних цін на вироблену продукцію, в результаті чого виник диспаритет цін, ліквідація якого потребує значної фінансової підтримки галузі з боку держави;

вилучення значної частини доходів сільського господарства платежами в бюджет і особливо в позабюджетні фонди;

зростання заборгованості за реалізовану сільськогосподарську продукцію, що потребує вдосконалення системи розрахунків та збільшує потребу в додатковому фінансовому забезпеченні галузі;

відмову  переробників  сільськогосподарської  продукції,   брати участь  у формуванні фінансових ресурсів підприємств аграрного сектору економіки, що викликає додаткову потребу в фінансовій підтримці товаровиробників аграрного сектору, в тому числі кредитного та безоплатного характеру;

висока ризиковість;

специфічність застави та її зміни ціни, зокрема землі та майна спеціалізованих виробництв;

невідповідність ступеня ризику та прибутковості.

В порівнянні з іншими галузями економіки аграрний сектор є дуже високоризиковою галуззю, з відносно низьким рівнем прибутковості, і таким чином, кредитування сільськогосподарських товаровиробників має свої особливості, які визначаються особливостями відтворювального процесу в галузі  і  полягають в тісному  зв'язку  процесу  відтворення в  сільському господарстві з природними умовами, який визначає: по-перше, чітку періодизацію процесу виробництва та унеможливлює перерви в ньому, що викликає потребу в забезпеченні надання кредитів для товаровиробників галузі у чітко визначений час і в повному обсязі; по-друге, уповільнений оборот капіталу потребує збільшення термінів залучення кредитних ресурсів та зниження плати за кредит; по-третє, нееквівалентність обміну та понижений рівень прибутковості сільськогосподарського виробництва потребує зниження плати за кредит; по-четверте, низький рівень технічної озброєності виробництва, при високому рівні зносу техніки та використанні застарілої технології, потребує значного обсягу кредитного забезпечення інвестиційного характеру; по-п"яте, підвищений рівень ризиковості галузі потребує застосування адекватного рівня страхового захисту.