12.Завдання маркетингу у страхуванні
Маркетинг у страхуванні — це комплекс заходів, спрямованих на формування й постійне вдосконалення діяльності страховика, а саме:
а) розробка конкурентоспроможних страхових продуктів (послуг) для конкретних категорій споживачів (страхувальників);
б) упровадження раціональних форм реалізації цих продуктів за належного сервісу та реклами;
в) збір і аналіз інформації щодо ефективності діяльності страховика.
Огляд функціональних завдань, які вирішуються зазначеним комплексом заходів, показує, що практично жодний з основних видів статутної діяльності страховика не лишається поза увагою служби маркетингу. Першочергове її завдання — пошук чи вибір потенційного клієнта страховика, формування потреб цього клієнта у страховому захисті та з'ясування його платоспроможності. Далі служба маркетингу визначає параметри страхового продукту, пропозиції щодо його реалізації, збирає інформацію в середовищі фактичних споживачів страхових продуктів, Розробляє рекомендації, спрямовані на вдосконалення роботи страховика з метою закріплення та розвитку категорій клієнтів, пошуку нових потенційних сегментів ринку.
Маркетинг — це замкнений цикл дій, який постійно перебуває в активній динаміці і продукує інформаційно-консультативну допомогу насамперед, вищим посадовим особам страховика, підрозділам андеррайтингу, аквізиції та зв'язків з громадськістю. Такий комплекс дій виконується за програмами трьох елементів маркетингу: стратегічного, оперативного та організаційного. До заходів стратегічного маркетингу належать:
• дослідження страхового ринку та його сегментація;
• визначення індикативних показників страхової продукції;
• розробка пропозицій та проектів щодо стратегії подальшого розвитку страховика.
Оперативний маркетинг передбачає:
• аналіз поточного стану реалізації страхових послуг;
• професійну підготовку фахівців та страхових посередників;
• організацію проведення рекламних заходів і зв'язків з громадськістю;
• розробку та впровадження додаткових сервісних послуг страхувальникам.
У межах організаційного маркетингу вирішуються такі завдання:
• моніторинг організаційних взаємозв'язків у структурі страхової компанії;
• підвищення ефективності взаємодії структурних підрозділів страховика;
• упровадження заходів щодо зміцнення корпоративної культури персоналу страховика.
Завдання службі маркетингу можуть ставитись:
1) у формі проблеми — коли формулюється конкретна проблема в діяльності страховика і пропонується розробити варіанти її розв'язання чи усунення причин, що призвели до неї;
2) у формі задачі — на вибір оптимального варіанту з наявних можливих, за конкретним питанням у діяльності страховика;
3) у формі запитів (вони, як правило, надходять від певних підрозділів чи фахівців страховика) — щодо отримання експертної оцінки з конкретного питання (страхові тарифи аналогічних продуктів у конкурентів, ефективність нової запровадженої підрозділом форми реклами, градація запитів конкретної групи постійних клієнтів, оцінка якості інструктивних матеріалів для страхових агентів і т. ін.).
При цьому зі службою маркетингу має бути чітко узгоджена доцільна глибина дослідження, терміни виконання, обсяг очікуваних матеріалів та конкретна допомога (консультації, попередньо отримані дані тощо), яка має бути надана.
Окрім інформаційно-аналітичних матеріалів, перевагою яких є можливість доповнення, неодноразового використання, нагромадження та поширення в підрозділах, служби маркетингу можуть подавати свої продукти й у формі демонстраційних розробок.
Основними серед них можуть бути:
• проведення ділових ігор — один із найефективніших методів підготовки до проведення важливих переговорів відпрацюванням варіантів і координацією дій учасників з боку страховика; набуття практичних навичок у діяльності фахівців (чи страхових посередників), якщо за функціональними обов'язками останні залучені до роботи з клієнтами;
• моделювання та аналіз конкретних ситуацій, демонстрування й оцінювання різних варіантів дій фахівців страховика в роботі з клієнтами;
• надання наочних матеріалів (макетів полісів, методичних розробок, рекламних матеріалів тощо) з власних досліджень, практики роботи конкурентів чи інших суб'єктів господарювання.
Однією з найважливіших умов при підготовці службою маркетингу кінцевих продуктів своєї діяльності є прояв розумної ініціативи, котра базується на глибокому усвідомленні фахівцями служби пріоритетних напрямів і принципів роботи страховика, і має на меті повне й всебічне використання в інтересах керівних органів і підрозділів страховика зібраної та систематизованої інформації, що її опрацьовує служба.
Маркетингова політика традиційно поділяється на такі основні види:
• орієнтована на вибір потенційного страхувальника, тобто на пошук окремих категорій громадян, умовно підібраних за певними ознаками — за видом трудової діяльності; відношенням до майна; регіоном проживання (наприклад, орендарі, власники автотранспортних засобів, вантажоперевізники, працівники ризикових професій тощо);
• орієнтована на окремі види страхування чи групи страхових продуктів — медичне, від нещасних випадків, надання пакета страхових послуг тим, хто від'їжджає за кордон, або за порівняльною вартістю страхових продуктів, сервісним обслуговуванням при їх реалізації, розслідуванні страхової події та виплаті страхових відшкодувань, забезпеченні асистансом, супроводженням ризику (наприклад, при страхуванні вантажоперевезень залізницею);
• орієнтована відносно конкретних каналів реалізації — наприклад, поширення страхових полісів на підприємствах, підібраних за певними груповими ознаками (транспортно-експедиційні, туристичні тощо).
При цьому на тій чи іншій стадії проведення маркетингу обов'язково потребують вирішення питання суб'єктивного ставлення клієнта до страхування як інституту соціального захисту чи запропонованих йому конкретних страхових продуктів. Адже найпривабливіший страховий продукт не буде реалізовано, якщо потенційний клієнт не усвідомлює потреби в ньому або якщо витрати на страхування з різних причин не віднесені ним навіть до переліку другорядних. Ці питання об'єднуються поняттям формування споживчого попиту (культури страхування).
Отже, у сфері діяльності служби маркетингу доцільно виокремити такі об'єкти першочергової уваги:
1) страхове поле (категорії потенційних клієнтів страховика та об'єктів страхування);
2) якісні показники страхових продуктів;
3) канали реалізації страхових продуктів;
4) формування споживчого попиту.
Страхова індустрія використовує різні типи посередників та їх комбінації. Посередницькі функції можуть виконувати: персонал страхових компаній, агенти, брокери, банки, туристичні агентства, відділення зв'язку, агентства нерухомості, автосалони тощо.
Увага! Закон України «Про страхування» дає таке визначення посередників: «Страховики можуть здійснювати страхову діяльність через страхових посередників (страхових агентів і страхових брокерів).
Страхові агенти — громадяни або юридичні особи, які діють від імені та за дорученням страховика та виконують частину його страхової діяльності (укладання договорів страхування, одержання страхових платежів, виконання робіт, пов'язаних з виплатами страхових сум і страхового відшкодування). Страхові агенти є представниками страховика і діють у його інтересах за комісійну винагороду на підставі договору зі страховиком.
Страхові брокери — громадяни або юридичні особи, які зареєстровані у встановленому порядку як суб'єкти підприємницької діяльності та здійснюють посередницьку діяльність на страховому ринку від свого імені на підставі доручень страхувальника або страховика.
Посередницька діяльність страхових агентів і страхових брокерів на користь іноземних страховиків на території України не допускається, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України».
Альтернативну мережу продажу страхових продуктів становить сукупність юридичних осіб, що відіграють роль страхових агентів конкретного страховика. Ними є банки, нотаріальні контори, туристичні агентства, відділення зв'язку тощо, які поряд з послугами зі своєї основної діяльності пропонують клієнтам укласти договори з того чи іншого виду страхування. Взаємовідносини між страховою компанією та страховими агентами — юридичними особами регулюються укладанням генеральних угод про співробітництво та щорічними протоколами до них або контрактами працівників цих юридичних осіб, які є агентами за сумісництвом.
Система генеральних страхових агентств характеризує вищий ступінь відносин між страховою компанією та страховим агентом. У наш час така система переважає на зарубіжних страхових ринках. Генеральні агенти — це фізичні особи, що уповноважені одним або кількома страховиками, яких вони представляють у тому чи іншому територіально-адміністративному регіоні. Робота такого агента контролюється інспектором і працівниками страхової компанії, яка його уповноважила. Юридично відносини між генеральним страховим агентом та страховою компанією оформлені договором про призначення на посаду. Таким договором обумовлено вид страхування, в якому агент уповноважений працювати, максимальний ліміт ризику, що його він може прийняти, територіальні обмеження, зобов'язання зі здійснення та управління контрактами, виплату страхових сум і страхових відшкодувань, розмір комісійної винагороди. Кожному генеральному агентству, котре починає свою роботу, страхова компанія відкриває фінансування на організацію справи (оренда приміщення, оплата праці спеціалістів, рекламні заходи і т. ін.).
Генеральний страховий агент наймає на роботу страхових агентів, яким виділяється зона обслуговування — територія (конкретні населені пункти), де вони мають організувати продаж страхових полісів. З часом, коли вже досягнуто відповідного рівня розвитку страхування на визначеній території, страховий агент має право залучати субагентів як помічників, вступати з ними у трудові відносини і передавати частину функцій з укладання нових та обслуговування раніше укладених договорів. Іноді обов'язки субагентів можуть обмежуватися лише репрезентативними функціями. Наприклад, вивчати ринок та орієнтувати агентів з питань конкретного виду страхування, які можуть становити інтерес для працівників того чи іншого підприємства або жителів невеликого населеного пункту. Субагенти залучають також глядачів на концерти чи спортивні змагання, які організовують із рекламною метою страхові компанії. Проте такі працівники не мають прямих відносин зі страховою компанією.
- 1.Економічна категорія страхування
- 2.Суб’єкти страхових правовідносин
- 3.Функції та принципи страхування
- 4.Способи здійснення страхування
- 5.Класифікація страхування
- 6.Об’єкти страхових правовідносин і страховий інтерес
- 7.Загальна характеристика страхового ринку
- 8.Структура страхового ринку
- 9.Основні учасники страхового ринку
- 10.Діяльність страхових посередників
- 11.Особливості страхового продукту як товару
- 12.Завдання маркетингу у страхуванні
- 13.Тенденції розвитку страхових ринків
- 14.Страхові відносини в системі цивільного права
- 15.Страхове законодавство
- 16.Державний нагляд за страховою діяльністю
- 17.Договір страхування як важливий етап процесу страхування
- 18.Основні обов’язки страховика і страхувальника
- 19.Системи страхової відповідальності
- 20.Причини відмови страхової компанії у виплатах застрахованій особі
- 21.Страхова сума
- 22.Поняття страхової виплати
- 23.Поняття страхової премії
- 24.Поняття страхового збитку
- 25.Страхові виключення
- 26.Поняття франшизи
- 27.Особливості економічної діяльності страховика
- 28.Особове страхування як форма страхового захисту громадян
- 29.Страхування від нещасних випадків
- 30.Поняття й особливості страхування життя
- 31.Медичне страхування
- 32.Характеристика вогневих ризиків
- 33.Страхування майна від невогневих ризиків
- 34.Страхування електронного устаткування
- 35.Страхування транспортних засобів як майнових об’єктів
- 36.Страхування майнових ризиків туристських компаній
- 37.Поняття страхування відповідальності
- 38.Страхування цивільної відповідальності власників автотранспортних засобів
- 39.Страхування цивільної відповідальності перевізника
- 40.Страхування професійної відповідальності
- 41.Страхування відповідальності суб’єктів туристської діяльності, готелів і ресторанів
- 42.Сутність і теоретичні основи перестрахування
- 43.Особливості договору перестрахування
- 44.Пропорційне перестрахування
- 45.Особливості непропорційного перестрахування
- 46.Співстрахування та механізм його дії