4. Форми забезпечення повернення банківських позик

Під формою забезпечення повернення банківської позички слід розуміти конкретне джерело погашення боргу, юридичне оформлення права кредитора на його використання, організацію контролю банку за достатністю даного джерела.

Основною передумовою повернення банківської позички є цільові грошові надходження, дохід, прибуток від реалізації об'єкта, що прокредитований. Але будь-яка кредитна операція пов'язана з певним ризиком. Тобто можлива ситуація, що позичальник не; зможе одержати достатню суму цільових грошових надходжень, доходу, прибутку і тому не забезпечить своєчасного повернення боргу. Для страхування цього ризику застосовуються певні форми страхування повернення боргу або певні гарантії.

Отже, в банківській практиці використовується два джерела погашення позичок — первинні і вторинні.

Для фінансове стабільних позичальників, які належать до першокласних клієнтів банку, цілком достатньо закріпити в кредитній угоді первинне джерело погашення позички. Але першокласні клієнти не є домінуючими в загальній масі позичальників, тому в більшості випадків банки змушені застосовувати, поряд з первинними, і вторинні (додаткові) засоби захисту від кредитного ризику, тобто вимагати від позичальників певного забезпечення.

В Україні згідно з чинним законодавством банки можуть використовувати такі форми забезпечення позичок:

¾    застава;

¾    гарантія;

¾    перевідступлення (цесія) на користь банку вимог і рахунків до третьої особи;

¾    іпотека;

¾    страхова угода (поліс).

Застава — це спосіб забезпечення зобов'язання. Найпоширенішою є застава, обумовлена договором, коли боржник добровільно віддає майно в заставу і оформляє це угодою з кредитором.

Заставою може бути забезпечена тільки дійсна вимога. Це означає, що договір застави не має самостійного характеру, тобто його не можна укладати поза договором, виконання якого він забезпечує.

Предметом застави може бути будь-яке майно, яке відповідно до законодавства України може бути відчужене заставодавцем, а також цінні папери і майнові права.

Заставне майно мусить мати:

¾    високу ліквідність, тобто здатність до конвертації в грошові кошти;

¾    здатність до тривалого зберігання (як правило, протягом терміну користування позичкою);

¾    стабільні ціни;

¾    низькі витрати щодо зберігання і реалізації;

¾    легкий доступ для контролю.

Кредитор-заставодержатель має право реалізувати заставне майно, якщо забезпечене ним зобов'язання не буде виконано. Кредитор має право у разі невиконання боржником-заставодавцем забезпеченого заставою зобов'язання отримати задоволення з вартості заставного майна раніше інших кредиторів боржника.

Застава повинна забезпечити не тільки повернення позички, а й сплату процентів і пені за договором. Вартість застави має бути вищою, ніж розмір позички.

Зразок договору про заставу наведений у додатку 14.

Гарантія (поручительство) — це угода, яка укладається між банком і гарантом шляхом видачі останнім гарантійного листа і прийняття цього листа до виконання банком. Гарантами можуть бути будь-які фінансове стабільні юридичні особи (підприємства) і банки. Найвагомішою вважається банківська гарантія.

Строк дії гарантії встановлюється, як правило, на 10—15 діб більше від строку погашення позички, повернення якої забезпечене гарантією.

Гарантійний лист складається в двох примірниках. Один примірник гарантійного листа з відміткою банку, що обслуговує гаранта, про прийняття гарантії подається до банку позичальника, після чого здійснюється кредитування під гарантію.

Якщо позичальник не повертає у встановлений строк борг, забезпечений гарантією, несплачена позичка стягується у безспірному порядку з рахунку гаранта.

Зразок гарантійного листа (договору-поручительства) наведений у додатку 15.

Перевідступлення (цесія) на користь банку вимог і рахунків позичальника до третьої особи означає передання банку-кредитору права спрямовувати виручку за цими вимогами і рахунками безпосередньо на погашення позички при настанні строку її повернення.

Цесія здійснюється на підставі складеної між банком і позичальником угоди, в якій вказується сума вимог і рахунків, що перевідступляться, та інші умови.

Якщо позичальник має поточний рахунок у даному банку, то угоду про перевідступлення можна не складати, а обумовити цю умову (цесію) в кредитній угоді.

Іпотека — це різновид застави нерухомого майна (головним чином землі і будівель) з метою одержання позички в банку. Іпотека надає право банку переважного задоволення його вимог до боржника в межах вартості зареєстрованої застави. У разі неплатоспроможності боржника вимоги кредитора задовольняються за рахунок виручки від реалізованого майна.

При використанні такої форми забезпечення зобов'язань позичальника перед банком, як страхування відповідальності, клієнт надає банку страхове свідоцтво (поліс) або інші документи, які підтверджують факт страхування клієнтом кредитної операції. Банк повинен переконатися в наявності у страхователя необхідних фондів страхування, тобто в його платоспроможності.

Банк може самостійно застрахувати позичку, що надається шляхом укладання зі страховою установою угоди про добровільне страхування кредитного ризику. У цьому разі сума страхових внесків додається до плати за користування позичкою.

Зразок договору страхування наведений у додатку 16.

Формою забезпечення виконання зобов'язань є також стягнення пені і штрафів. Пенею є визначена законом або угодою грошова сума, яку боржник повинен сплатити кредитору у разі невиконання або неналежного виконання зобов'язань, зокрема у випадку прострочення виконання.

Стягнення пені передбачається в кредитній угоді і застосовується при несвоєчасній сплаті процентів за користування кредитом і несвоєчасному поверненні позички. Пеня визначається в процентному відношенні до суми зобов'язання, яке прострочене, і нараховується у встановленому розмірі за кожний день прострочення платежу.

Однією з форм страхування кредитного ризику є створення банком резервів для покриття можливих втрат від кредитних операцій. Детально про це йдеться в розділі 10.1.