logo
Тема 02

3.1. Історія розвитку банків

Банківська справа виникла одночасно із появою грошей у формі металічних монет. Перші історичні згадки про карбування монет стосуються місцини під назвою Лідія, що знаходиться на узбережжі Малої Азії, періоду YII століття до нашої ери. На початку YI століття до нашої ери золоті та срібні монети карбували вже багато грецьких міст і у наступному вони набули загального розповсюдження.

Перші паперові гроші з’явились в Китаї у YIII столітті, де їх обіг забезпечувався каральним законодавством. У Європі паперові гроші довгострокового користування виникли у Швеції у середині XYII століття у вигляді депозитних посвідчень про здавання в банк мідних монет для обміну.

Наявність вільних грошей та можливість надання їх у позику під відсотки покликала до життя професію лихваря, а необхідність обміну та визначення курсу монет різних міст та держав спричинила появу професійних міняйл. Лихварі та міняйли працювали у стародавній Греції (трапезити), у Римській республіці та імперії (менсарії), у наступному – у європейських та інших державах епохи середньовіччя, відродження, нового часу. В деяких країнах із нерозвинутими кредитними системами лихварство процвітало аж до XIX століття.

Лихварі надавали приватні позики фізичним особам під дуже високі відсотки, що часто призводило до неповернення боргу і застосування до боржників санкцій, які були різноманітними в залежності від історичного періоду та особливостей правової культури конкретної країни. Однак практично завжди відношення до лихварів у держави та зі сторони суспільства завжди було різко негативним і з лихварством точилася постійна боротьба. При цьому у середньовічній Європі лихварством в абсолютній більшості випадків займалися євреї, оскільки догми християнства не дозволяли християнам позичати гроші братам по вірі та стягувати за це відсотки. Католицька церква (починаючи від Нікейського собору 325 р. та аж до XIY ст.) неодноразово засуджувала лихварство серед християн під страхом покарання аж до відлучення лихварів від церкви. В свою чергу, Старий Заповіт забороняв євреям брати відсоток з позики лише стосовно єврейського народу, тому релігійних перешкод стосовно іновірців при здійсненні лихварства у євреїв не виникало.

Кабальні умови лихварів часто призводили до переслідувань євреїв та їх вигнань з тієї чи іншої країни. Наприклад, у 1113 р. у Київській Русі народ повстав проти лихварів і за рішенням князівської ради всіх євреїв було виселено з їх майном за межі держави із забороною повернення. У XIII ст. євреї за лихварство були вигнані з Англії, а з Франції виганялися двічі – у 1292 р. та у 1394 р., причому другий раз взагалі без права повернення. Слід, проте,відзначити, що на лихварів в католицькій Європі накладалися високі податки, а можновладці часто не повертали взяті у них в борг гроші, що і слугувало економічною причиною високих відсоткових ставок у позикових операціях єврейських лихварів стосовно простого люду.

В Стародавній Греції та в Стародавньому Римі послуги із зберігання грошей та передачі їх в недорогу позику систематично та організовано здійснювали храми.

Слід підкреслити, що всі вищеописані приклади операцій з грошима та з дорогоцінними металами були індивідуальними діями певних суб’єктів (храмових установ, фізичних осіб – міняйл, лихварів, приватних банкірів) з приводу збереження, обміну чи позики грошей без інституалізації цих операцій в окрему цілісну сферу діяльності під контролем спеціалізованих державних структур, оформлену структурно та юридично. Розвиток капіталістичної економіки з необхідністю вимагав появи спеціалізованих та ефективних кредитних установ нового типу.

Прийнято вважати, що установи, які можна класифікувати як перші банки, виникли на зорі капіталізму, в період інтенсивного розвитку торгівлі та виникнення і розвитку мануфактур. Вважається, що первинно це були банкірські доми (об’єднання приватних банкірів) чи торговельно-банкірські доми Венеції та Генуї в XIY-XY століттях. Саме в цей період до банкірів прийшло розуміння того, що наявні в їх розпорядженні кошти приносять найбільш прийнятний та постійний прибуток саме у вигляді капіталу, тобто коли вони інвестуються шляхом кредиту у промислові та торговельні підприємства під прийнятний для позичальників відсоток.

В XVII ст. виникли так звані «жиробанки», функцією яких було здійснення розрахункових операцій. Найменування «жиробанк» походить від італійських слів «giro» (в перекладі «коло, обіг»), та «banco» (в перекладі «стіл, на якому міняйло розкладав монети»). Жиробанки не надавали кредитів, а здійснювали операції з перенесення сум з одного рахунку на інший в ситуації, коли обидва клієнти мали рахунки у банку. Такі операції були першими безготівковими взаєморозрахунками, оскільки вони при погашенні грошових боргів дозволяли уникнути фактичної передачі грошових коштів. За так званим «жиронаказом» банк списував відповідну суму з рахунку боржника та приплюсовував її до залишку на рахунку кредитора. Перший жиробанк було створено у Венеції у 1614 р. для здійснення платежів венеціанської громади.

Користуючись своїм впливом, католицька церква заснувала так звану систему побожних банків, що були альтернативою лихварству. Побожні банки безпроцентно або під низькі проценти кредитували малозабезпечених громадян, які присягали про необхідність позики, під заставу цінних речей. Кошти для кредитів збирались за рахунок пожертвувань. Перший такий банк було створено в Італії в місті Орвієто у 1463 р.

Лише Банк Англії (The Governor and Company of the Bank of England), який виник як приватна акціонерна установа у 1694 р., почав здійснювати кредитування, близьке по змісту до сучасного розуміння цього інституту; при цьому його кредитування грунтувалося на праві випуску в обіг банкнот. Наступний розвиток банків відбувався через створення переважно акціонерних організацій, кредитні операції яких здійснювалися на основі власних коштів та коштів, залучених на вклади. Також розвивалося кооперативне кредитування

В Російській імперії перший банк було створено за часів цариці Єлизавети Петрівни у 1754 р. – це був Державний позиковий банк, який надавав кредити під заставу нерухомості. Складався цей банк з двох частин – Дворянського банку (надавав кредити дворянам) та Банку поповнення при Санкт-Петербургському порті комерції (надавав короткострокові кредити під заставу товарів на складах у порті).

У 1769 р. в Петербурзі було створено Санкт-Петербургський асигнаційний банк, первинною функцією якого був обмін паперових грошей (асигнацій) на монети. Також цей державний банк займався купівлею дорогоцінних металів за кордоном, карбуванням монет і обліком векселів. Саме контори цього банку, які у 1781 р. було засновано в Києві, Харкові та Ніжині, стали першими банківськими установами на території України.

Перша приватна банківська установа в Україні виникла в 1864 році – це земський банк Херсонської губернії, який надавав кредити під заставу землі.

На кінець XIX ст. в Російській імперії було 3 державних банки (Державний банк, Державний дворянський земельний банк, Селянський поземельний банк), 216 акціонерних комерційних банків та кредитних спілок, 240 місцевих банків (заснованих органами місцевого самоврядування).