Вступ

Банківська система України як незалежної держави, що прагне до створення розвиненої ринкової економіки, є дворівневою. До першого рівня належить Національний банк, що являє собою «банк банків», центральний банк країни, а до другого - система комерційних банків.

Банки другого рівня відносно один одного є економічно самостійними, рівноправними, такими, що конкурують між собою на грошовому ринку. Вони по суті виступають юридичне і економічно відокремленими підприємствами, що будують свою діяльність на комерційних засадах заради одержання прибутку.

Банківська система - одна з найважливіших і невідємних структур ринкової економіки, але в українській економіці ще не відбулася необхідна трансформація, вона не стала по-справжньому ринковою. Українські банки змушені працювати в умовах підвищеного ризику, тому вони частіше, ніж їх закордонні колеги, бувають в кризових ситуаціях. Причому більшість таких випадків повязана з неадекватним управлінням власним кредитним портфелем, оцінкою свого фінансового стану, а також надійності і стійкості їх основних клієнтів і партнерів по бізнесу.

Саме тому прийняти та зберегти якісне забезпечення по діючих кредитах банку є досить складно. За рідкими випадками (надання кредитів без забезпе-чення тільки першокласним позичальникам - овердрафти, овернайти, бланкові кредити) забезпеченість повернення кредиту є однією з умов кредитних відносин між банком та позичальником. Її застосування викликано прагненням банків уникнення втрати наданої позики та належних до неї відсотків.

Основний акцент при вирішенні питання про забезпечення повернення кредиту приділяється саме заставі. Її популярність у банків в якості форми забезпечення виконання позичальником своїх зобовязань пояснюється найбільшою надійністю серед інших форм, оскільки використання застави зменшує кредитний ризик приблизно на 50 %, забезпечуючи не тільки повернення кредиту, але й процентів по ньому. При невиконанні боржником кредитного зобовязання в зазначений строк банк може отримати задоволення своїх вимог із вартості заставленого майна, тому заставлене майно потребує ретельної оцінки своєї вартості. Фахівці банків з питань оцінки та реалізації заставленого майна визначають її ринкову вартість, а у випадках, коли потрібна оцінка незалежних експертів, то останні визначають її експертну оцінку і результати свого оцінювання оформлюють у вигляді звіту.