дослідити правові засади організації банківського нагляду та застосування юридичної відповідальності за порушення банківського законодавства.

Практичне значення. Практичне значення курсової роботи полягає в можливості застосування матеріалу роботи при підготовці семінарських занять, а також використання матеріалу у подальшій науковій роботі.

Розділ 1. Теоретичні засади дослідження правового статусу Національного банку України

1.1 Поняття про банківську систему

Банки є одними з найстаріших і найбільших за активами фінансових посередників. Вважають, що перші банки виросли з контор міняйл і зявилися за епохи Відродження в італійських містах. Зазвичай під банком розуміють кредитну організацію, яка має виключне право здійснювати сукупно такі банківські операції: залучення до вкладів грошових коштів; розміщення зазначених коштів від свого імені, за свій рахунок і на власний ризик, на умовах поворотності, платності, строковості; відкриття й обслуговування банківських рахунків і здійснення розрахунків. Банківські установи, на відміну від так званих "негрошових" кредитних установ, постійно створюють фінансові активи та керують їх переміщенням.

Після проголошення незалежності для України одним із нагальних і пріоритетних завдань стало реформування банківської системи та, відповідно, розробка і прийняття національного банківського законодавства. Закон України "Про банки і банківську діяльність" від 20.03.1991 р. банками визнавав установи, функцією яких було кредитування субєктів господарської діяльності та громадян за рахунок залучення коштів підприємств, установ, організацій, населення та інших кредитних ресурсів, касове і розрахункове обслуговування народного господарства, виконання валютних та інших банківських операцій.

Нова редакція цього Закону, прийнята Верховною Радою України 07.12.2000 p., внесла істотні корективи в регулювання банківської справи. Однією з головних причин реформування її була спрямованість державної політики на уніфікацію банківських стандартів і гармонізацію національного законодавства із законодавством ЄС [22, 621].

Чинне законодавство визначає банк як юридичну особу, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати сукупно такі операції: залучення до вкладів грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах і на власний ризик, відкриття й ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб. З цього визначення випливає суть банківської діяльності, її характерні риси, розроблені теорією банківського права.

Банківську діяльність, яка є досить широким поняттям, слід розглядати як один з елементів фінансової діяльності держави. Складний комплексний характер відносин, що виникають у сфері банківської діяльності, застосування імперативного й диспозитивного методів правового регулювання спричинюють і теоретичні проблеми у дослідженні її правової природи та приналежності до конкретної галузі права. Широкий спектр наукових теорій зараховує правовідносини, що виникають у сфері банківської діяльності, й до фінансових, і до господарських, і до цивільних. Водночас доцільно розглядати банківські відносини, регульовані нормами права, саме як комплексний правовий інститут.

До банківської діяльності належить комплекс із трьох основних операцій: 1) прийняття грошових вкладів від клієнтів; 2) надання клієнтам позичок і створення нових платіжних засобів; 3) здійснення розрахунків між клієнтами. Ці операції є базовими й утворюють первинну сферу банківської діяльності. Спираючись на поняття "базова операція", банки можна класифікувати на: а) універсальні, що виконують усі базові операції на грошовому ринку та будь-які інші; б) спеціалізовані, які здійснюють лише частину базових операцій на грошовому ринку [22, 621].

Чинне законодавство України, зокрема ЗУ "Про банки і банківську діяльність" [2], дає нормативне закріплення поняття спеціалізованого банку. Відповідно до ст. 4 Закону, банки в Україні можуть функціонувати як універсальні або як спеціалізовані, зокрема ощадні, інвестиційні, іпотечні, розрахункові (клірингові). За банком закріплено право самостійно визначати напрями своєї діяльності і спеціалізацію за видами операцій. Відповідно НБУ регулює діяльність спеціалізованих банків через економічні нормативи й нормативно-правове забезпечення здійснюваних цими банками операцій [2].

У правовому розумінні банківська діяльність є сукупністю правових дій, проваджених певними субєктами у формі, якої вимагає закон або договір. У даному аспекті банківська діяльність становить систему постійно здійснюваних угод і операцій, спрямованих на отримання прибутку.

Банк також слід розглядати як підприємство, але особливого виду. Якщо в діяльності звичайного підприємства гроші відіграють головним чином роль засобу платежу, то в банківській діяльності гроші є товаром. Через цю особливість банківське підприємство є настільки своєрідним, що обєктивно потребує спеціального правового регулювання, відмінного від загального законодавства про підприємства [22, 622].

У сучасній теорії банківської справи при характеристиці банківських угод, як правило, застосовують поділ банківських операцій на три групи: активні, пасивні та комісійні. Активні операції спрямовані на використання ресурсів банку (наприклад, надання кредитів, здійснення лізингових операцій).

Пасивні операції покликані залучати кошти. Власний капітал банку, наявний під час його утворення, становить незначну частину його ресурсів. Головна частина - депозити клієнтів. Депозити поділяються на поточні (гроші видають на вимогу вкладника в будь-який час) та строкові (гроші можуть бути зняті з рахунків лише через установлений термін).

Комісійні операції - це посередницька діяльність банку: обслуговування платежів клієнтів, отримання грошей за борговими зобовязаннями (векселями, чеками), за дорученням своїх клієнтів, інкасація, зберігання валютних цінностей та цінних паперів тощо.

Банківська діяльність може мати лише професійний характер і є виключною. Водночас її слід розглядати як підприємницьку діяльність із певною специфікою і певними, притаманними лише їй, особливими рисами. Оскільки банки є субєктами підприємницької діяльності, вони підпадають під вплив загальних правових принципів, що визначають статус субєкта підприємницької діяльності, в тому числі встановлених Конституцією України, Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими законами України.

Банківське законодавство має забезпечувати на належному рівні регулювання банківських правовідносин, які мають ряд ознак. Зокрема, банківським правовідносинам притаманна наявність спеціального субєкта - банку або кредитної організації та спеціального обєкта - фінансових інструментів (грошей у безготівковому й готівковому вигляді, цінних паперів, валютних цінностей). У банківських правовідносинах завжди безпосередньо або опосередковано бере участь держава. І ще одна риса - відсутність вільного вибору в сторін щодо визначення форм правовідносин та правил їх реалізації, що дає підстави стверджувати про наявність імперативного методу правового регулювання у зазначених суспільних відносинах [22, 623].

Підставами для виникнення, зміни або припинення банківських правовідносин є правові норми, які містяться у законодавчих актах, підзаконних актах (передусім це нормативні акти центрального банку); адміністративних актах (зокрема, ліцензії на банківські операції); договорах або угодах кредитно-фінансових установ як між собою, так і з клієнтами (юридичними й фізичними особами).

Аналізуючи нормативно-правову базу, можна визначити особливості, притаманні саме банківському законодавству. По-перше, це його міжгалузевий характер. До норм банківської сфери діяльності належать також норми публічного (конституційне, фінансове, адміністративне, господарське, кримінальне) та приватного (цивільне, цивільно-процесуальне) права. Усе це свідчить про комплексність банківського законодавства.

Банківське законодавство - це система всіх упорядкованих певним чином нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері банківської діяльності. Воно є зовнішньою формою банківського права, яке відображає його внутрішню сутність (структуру) [22, 623].

Основні джерела банківського законодавства такі: Конституція (Основний Закон) України; загальні закони; спеціальні закони; укази Президента України та постанови Кабінету Міністрів України; нормативні акти Національного банку України; локальні акти кредитно-фінансових установ; міжнародні правові акти, звичаї та стандарти; банківські правила та звичаї. Свою дію нормативно-правові акти у сфері банківського права спрямовують на регулювання відносин, одним з учасників яких обовязково є банківські установи як елемент банківської системи країни.

Банківська система - складова фінансової системи держави, що підпадає під загальну дію економічних законів, чинних у громадянському суспільстві. Вона є внутрішньо організованою, взаємоповязаною, має загальну мету і завдання.

Банківська система є складовою кредитної системи держави й становить сукупність різних за організаційно-правовою формою та спеціалізацією національних банківських установ, що існують у межах єдиної фінансової системи і єдиного грошово-кредитного механізму в певний проміжок часу (певний історичний період) [22, 624].

В Україні побудовано дворівневу банківську систему, яка базується на взаємовідносинах між банками у двох площинах - по вертикалі та по горизонталі. По вертикалі - відносини підлеглості між центральним банком як таким, що керує, управляє, і низовими ланками - комерційними банками; по горизонталі - відносини рівного партнерства між будь-якими низовими ланками. Розподіл адміністративних функцій і операцій, повязаних з обслуговуванням центральним банком грошового обігу, дає змогу враховувати інтереси двох категорій клієнтів - комерційних банків і урядових структур, причому перевагу віддають функціям "банк банків" та управлінню діяльністю банківських установ із метою регулювання та контролю за функціонуванням ринку кредитно-фінансових послуг.

Банківська система України складається з НБУ та інших банків, а також філій іноземних банків, що створені й діють на території України відповідно до положень ЗУ "Про банки і банківську діяльність" [2]. Банки в Україні функціонують як універсальні або як спеціалізовані. За спеціалізацією вони можуть бути ощадними, інвестиційними, іпотечними, розрахунковими (кліринговими).

Банки в Україні створюють у формі відкритого акціонерного товариства або кооперативного банку. За формою власності банки можуть бути державними або заснованими на приватній чи змішаній формі власності. Зокрема, державний банк - це банк, 100% статутного капіталу якого належать державі. Державний банк створюють за рішенням Кабінету Міністрів України, його статут затверджено відповідною постановою уряду. При цьому в Законі про Державний бюджет України на відповідний рік передбачено витрати на формування статутного капіталу державного банку. Кабінет Міністрів України зобовязаний отримати позитивний висновок НБУ з приводу наміру заснувати державний банк. Висновок Нацбанку також обовязковий у разі ліквідації (реорганізації) державного банку, за винятком його ліквідації внаслідок неплатоспроможності.

Держава реалізує повноваження власника щодо акцій (паїв), які їй належать у статутному капіталі державного банку, через органи управління цієї фінустанови. Кабмін здійснює управління державним банком у випадках, установлених ЗУ "Про банки і банківську діяльність", іншими законами і статутом державного банку. Органами управління державного банку є наглядова рада і правління банку. Органом контролю - ревізійна комісія, персональний та кількісний склад якої визначає наглядова рада [22, 625].

В Україні крім НБУ державними банками є Ощадний банк України та Український експортно-імпортний банк.

Відповідно до чинного законодавства, в Україні можна засновувати й кооперативні банки. їх створюють за принципом територіальності, вони поділяються на місцеві та центральний кооперативні банки. Мінімальна кількість учасників місцевого (в межах області) кооперативного банку - не менше 50 осіб. У разі зменшення кількості учасників і неспроможності кооперативного банку протягом одного року довести їх кількість до мінімально необхідної діяльність такого банку припиняють шляхом зміни організаційно-правової форми або ліквідації. Учасниками центрального кооперативного банку є місцеві кооперативні банки. В Україні у 2002 р. було створено перший кооперативний банк із місцевим статусом [22, 625].

Банки можуть засновувати резиденти України, за участю нерезидентів або лише нерезиденти. Мінімальний розмір регулятивного капіталу банку має становити 10 млн. євро. Порядок створення, реєстрації та ліцензування банківських установ визначає ЗУ "Про банки і банківську діяльність", а також нормативно-правові акти НБУ, зокрема Положення про порядок створення і державної реєстрації банків, відкриття їх філій, представництв, відділень, затверджене постановою Правління НБУ від 31.08.2001 р. № 375 (зі змінами), Інструкція про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затверджена постановою Правління НБУ від 28.08.2001 р. № 368 (зі змінами) тощо.

Так, станом на 01.03.2009 р. ліцензію НБУ на здійснення банківських операцій мали 185 банків, у тому числі: 157 банків (84,9% загальної кількості банків, що мають ліцензію) - акціонерні товариства (з них: 121 банк (65,4%) - відкриті акціонерні товариства, 36 банків (19,5%) - закриті акціонерні товариства), 28 банків (15,1%) - товариства з обмеженою відповідальністю. У стані ліквідації перебуває 13 банків, із них 10 банків ліквідуються за рішеннями НБУ, 3 - за рішеннями господарських (арбітражних) судів. Філійна мережа банків України складається з 1 289 діючих філій. За станом на 01.03.2009 р. власний капітал банків становив 126,6 млрд. гривень, або 14,3% пасивів банків [22, 626].

Відповідно до вимог НБУ, банки мають створювати такі цільові фонди коштів: 1) фонд для покриття можливих кредитних ризиків; 2) фонд для покриття ризиків від сумнівної дебіторської заборгованості; 3) фонд гарантування вкладів населення; 4) фонд зниження ризиків у роботі з цінними паперами. Зазначені фонди створюють за рахунок доходів від банківської діяльності, що, з одного боку, є гарантією забезпечення інтересів клієнтів у разі неплатоспроможності банку, а з іншого - призводить до зменшення прибутків (вільних) банку і обмежує його можливості використовувати власні кошти. Водночас можна відзначити позитивну діяльність НБУ в напрямі зменшення ставок резервування.

На ринку фінансових послуг не лише окремі банки. Чинне законодавство України встановлює правові підстави для створення банківських обєднань. Приймаючи відповідні норми, автори законопроекту "Про банки і банківську діяльність" мали на меті за рахунок створених банківських обєднань вирішити проблему докапіталізації банківських установ - одну з найгост-ріших останніми роками. Згідно із законодавством, банки мають право створювати банківські обєднання таких типів: банківська корпорація, банківська холдингова група, фінансова холдингова група. Крім того, банки можуть бути учасниками промислово-фінансових груп за дотримання вимог антимонопольного законодавства України.

Однією з умов створення банківського обєднання є одержання попередньої згоди НБУ. Державну реєстрацію обєднання проводить центральний банк шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру банків. За банком залишається право самостійно обирати обєднання, до складу якого він готовий (або за певних умов змушений) увійти, оскільки законодавство обмежує участь у таких правових утвореннях: банк може входити лише до одного банківського обєднання. З огляду на принцип добровільності у створенні банківського обєднання так само розвязують питання виходу з обєднання.

1.2 Загальна характеристика правової природи Національного банку України

В системі центральних органів виконавчої влади України особливе місце займає Національний банк України. Правове положення НБУ визначається Конституцією України (ст. ст. 99, 100), Законом України від 20 травня 1999 р. "Про Національний банк України", а також іншими нормативними актами.

Перехід України до ринкової економіки, створення в державі ефективного фінансово-кредитного механізму обумовили необхідність утворення в 1991 p. Національного банку України, який повинен відігравати важливу роль в проведенні державної грошово-кредитної політики та стабілізації національної валюти, в організації та функціонуванні банківської системи України та фінансового ринку в державі. Відповідно до ст. 2 Закону України "Про Національний банк України" Національний банк України є центральним банком держави, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються чинним законодавством [17, 68].

Національний банк України, як банк державний, разом із філіями становить перший рівень банківської системи України і є свого роду "банком банків", який виконує базові функції кредитної і резервної системи та обслуговує виконання Державного бюджету країни.

Національний банк є емісійним центром держави, якому належить монопольне право на випуск грошей в обіг на території країни. Він проводить єдину державну політику у сфері грошового обігу, кредиту, валютного регулювання, забезпечення стабільності національної грошової одиниці, організовує міжбанківські розрахунки.

Національний банк забезпечує управління золотовалютними резервами держави, є єдиним зберігачем державного золотовалютного запасу, а також дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, інших коштовностей, що належать державі. НБУ з метою безпеки і фінансової стабільності координує діяльність банківської системи в цілому, здійснює функції банківського регулювання і нагляду за діяльністю банків, проводить ліцензування банківської діяльності та операцій у передбачених законом випадках.

Національний банк України приймає на зберігання кошти Державного бюджету України та позабюджетних фондів, виконує операції з обслуговування державного боргу, повязані із розміщенням державних цінних паперів, їх погашенням і виплатою доходу за ними, підтримує економічну політику Кабінету Міністрів України, якщо вона не суперечить забезпеченню стабільності національної грошової одиниці. НБУ забороняється надавати прямі кредити як у національній, такі і в іноземній валюті на фінансування витрат Державного бюджету України. Відповідно до ст. 93 Конституції України НБУ має право законодавчої ініціативи, тобто право безпосереднього внесення до Верховної Ради України законопроектів з питань грошово-кредитної політики. Національний банк України представляє інтереси держави у відносинах з центральними банками інших країн, у міжнародних банках та інших фінансово-кредитних організаціях, де міждержавне співробітництво передбачено на рівні центральних банків, має право брати участь у формуванні капіталу і діяльності міжнародних організацій відповідно до міжнародних договорів, учасниками яких є Україна [17, 69].

Важливе значення для характеристики правової природи НБУ має економічна самостійність центрального банку країни. Національний банк України функціонує як економічно самостійний орган, який здійснює видатки за рахунок власних доходів у межах затвердженого кошторису, а у визначених чинним законодавством випадках - також за рахунок Державного бюджету України. Національний банк є юридичною особою, має відокремлене майно, що є обєктом права загальнодержавної власності і перебуває у його повному господарському віданні.

Не допускається втручання органів законодавчої та виконавчої влади або їх посадових осіб у виконання функцій і повноважень Ради Національного банку чи Правління НБУ інакше, як в межах, визначених Законом України "Про Національний банк України". НБУ не відповідає за зобовязаннями інших банків, а інші банки не відповідають за зобовязаннями Національного банку, крім випадків, коли вони добровільно беруть на себе такі зобовязання.

Національний банк може відкривати свої установи, філії та представництва в Україні, а також свої представництва за кордоном. Національний банк. його установи, філії та представництва мають печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням. НБУ як субєкт права характеризується складною майновою і фінансовою структурою. Майно Національного банку складається із фондів, основних і оборотних коштів, а також інших цінностей, вартість яких відображається в самостійному балансі Національного банку [17, 70].

Джерелом формування майна Національного банку є статутний фонд на момент створення банку, а також доходи, одержані від банківської діяльності. Статутний фонд Національного банку створювався за рахунок коштів держави і слугує забезпеченням його зобовязань. Статутний капітал Національного банку є загальнодержавною власністю і його розмір становить 10млн. гривень. Розмір статутного капіталу може бути збільшений за рішенням Ради Національного банку. Джерелами формування статутного капіталу Національного банку є доходи його кошторису, а при необхідності - Державний бюджет України.

Доходи НБУ утворюються за рахунок отримання відсоткових доходів за розміщення депозитів та вкладень, надання кредитів, операцій з банками та клієнтами, операцій з цінними паперами, продажу валюти інших держав та проведення інших операцій [17, 70].

Основним показником госпрозрахункової діяльності Національного банку є прибуток, хоч одержання прибутку не є метою його діяльності. Заплановані доходи та витрати Національного банку відображаються в кошторисі його доходів і витрат. Кошторис доходів та витрат повинен забезпечувати можливість виконання Національним банком його функцій, встановлених Конституцією України і Законом України "Про Національний банк України". Національний банк за підсумками року в разі перевищення кошторисних доходів над кошторисними витратами, затвердженими на поточний бюджетний рік, вносить до Державного бюджету України наступного (після звітного) року позитивну різницю на покриття дефіциту бюджету, а перевищення витрат над доходами відшкодовується за рахунок Державного бюджету України наступного року.

Планування й облік доходів та видатків, а також формування фондів та резервів Національного банку на покриття фінансових ризиків, повязаних із виконанням його функцій, здійснюються згідно з положенням, що затверджується Радою НБУ.

Національний банк утворює основні фонди та фонди загального призначення.

Основними фондами Національного банку є статутний і резервний.

Статутний фонд є забезпеченням зобовязань Національного банку. Резервний фонд використовується для покриття балансових втрат Національного банку. Відрахування до резервного фонду провадиться за рахунок прибутку Національного банку до досягнення ним розмірів статутного фонду. Якщо резервний фонд частково або повністю буде використано на покриття збитків, то відрахування в цей фонд поповнюються і провадяться до досягнення ним установленого розміру [17, 71].

До фондів загального призначення НБУ відносяться:

а) спеціальний резервний фонд переоцінки активів і пасивів золотовалютного резерву;

б) резерв для переоцінки власності банку;

в) резерв на покриття змін обмінного курсу;

г) інші фонди (включаючи фонди пенсійного забезпечення та медичного страхування).

Відповідно до ст. 72 Закону України "Про Національний банк України" [3] Національний банк сплачує податки згідно законів України з питань оподаткування.

Національний банк України забезпечує ефективність та надійність платіжної системи, встановлює правила, форми і стандарти розрахунків банків та інших юридичних і фізичних осіб, відіграє провідну роль у процесі створення та впровадження національної системи масових електронних платежів (СЕН). Із січня 1994р. Національний банк України запровадив автоматизовану систему міжбанківських розрахунків з використанням прогресивних компютерних технологій, до якої нині залучена вся банківська система України. Очолює цю систему Центральна розрахункова палата в місті Києві, а на місцях діють регіональні розрахункові палати, які обєднуються в загальнодержавну мережу розрахункових палат України. Ця система обслуговується комплексом програмно-технічних засобів, що забезпечують обмін електронними документами, їх перевірку, аналіз, захист від несанкціонованого втручання [17, 72].

Одночасно слід відмітити, що Національний банк України в своїй діяльності має деякі обмеження. Зокрема, йому забороняється бути акціонером або учасником банків та інших підприємств, установ і здійснювати операції з нерухомістю, крім тих, що повязані із забезпеченням діяльності Національного банку та його установ, займатися торгівельною діяльністю, виробничою, страховою та іншими видами, що не відповідають функціям Національного банку.

Чинним законодавством встановлено, що Національний банк підзвітний Президенту України та Верховній Раді України в межах їхніх конституційних повноважень, однак у системі органів виконавчої влади він має автономний статус, діє самостійно і не залежить від органів державної влади при вирішенні питань, що входять до компетенції центрального банку. Такий правовий статус Національного банку забезпечує йому самостійність у проведенні єдиної державної грошово-кредитної політики, сприяє запобіганню неконтрольованої емісії грошей, обмеженню фінансування бюджетного дефіциту (ч. 6 ст. 15 Бюджетного кодексу України).

Отже, Національний банк України має подвійну правову природу. З одного боку, Національний банк має широкі владні повноваження щодо управління грошово-кредитною політикою держави (ст. ст. 24 - 25 Закону України "Про Національний банк України"), а з іншого, - виступає економічно самостійним органом, є юридичною особою (ст. 4 зазначеного закону), має право укладати цивільно-правові договори з комерційними банками і державою і як учасник цивільних відносин несе цивільну відповідальність. Діяльність Національного банку України спрямована насамперед на забезпечення єдиної державної політики у сфері грошового обігу, кредитування, валютного регулювання, здійснення фінансування і розрахунків у народному господарстві України.

національний банк законодавство

Розділ 2. Аналіз особливостей правового статусу Національного банку України

2.1 Правовий статус Національного банку України

Верхній рівень банківської системи України представлений єдиним органом - Національним банком України. Відповідно до ст. 2 Закону України "Про Національний банк України" від 20 травня 1999 р. (далі - Закон про НБУ) Національний банк України є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції повноваження і функції якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України.

Центральний банк у будь-якій державі є особливим органом. Це зумовлено його спеціальним правовим статусом, який передбачає покладення на нього низки особливих функцій, які має здійснювати лише одна інституція банківської системи - саме центральний банк держави. До таких функцій належать: забезпечення стабільності національної грошової одиниці, проведення грошово-кредитної політики, емісія грошей та організація їх обігу, організація системи рефінансування комерційних банків, банківське регулювання та банківський нагляд тощо [26, 232].

Найважливішою функцією центральних банків є забезпечення стабільності національної валюти. Про це свідчить ст. 99 Конституції України: "Забезпечення стабільності грошової одиниці є основною функцією центрального банку держави - Національного банку України". Забезпечення стабільності національної валюти є прерогативою Національного банку України і саме тому особливого значення набуває закріплення його правового статусу, який би забезпечував ефективну реалізацію центральним банком його основної та інших функцій.

Правовий статус центрального банку як системна категорія поряд із функціональною характеристикою включає також передбачену нормами права спеціальну правоздатність субєкта права у питаннях відання, а також його повноваження, що, враховуючи публічні функції Національного банку, становлять його компетенцію.

Визначальним елементом правового статусу Національного банку України є положення, закріплене у ст. 2 Закону про НБУ: Національний банк України є особливим центральним органом державного управління. Використання законодавцем терміна "особливий центральний орган державного управління" при характеристиці Національного банку України є універсальним підходом з огляду на дві підстави.

По-перше, вказане законодавче визначення підкреслює державно-управлінську природу діяльності Національного банку України в процесі реалізації покладених на нього функцій. Національний банк активно бере участь в державному управлінні економічними процесами в Україні шляхом проведення грошово-кредитної політики, а також здійснює спеціальні управлінські заходи у формі адміністративного та індикативного регулювання банківської діяльності.

По-друге, у такий спосіб підкреслюється принципова особливість правового статусу вітчизняного центрального банку. З урахуванням положення ст. 6 Конституції України щодо здійснення державної влади в України на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову, Національний банк України не входить до жодної з гілок влади, що є важливою гарантією його незалежності від органів державної влади. Незалежність Національного банку від органів державної влади слід вважати головним принципом його діяльності.

2.2 Основи взаємовідносин Національного банку України з вищими органами держави

Особливість правового статусу, завдання і функції Національного банку України визначають характер взаємовідносин НБУ з Президентом України, Верховною Радою України та Кабінетом Міністрів України. Діючи в єдиній соціальній системі, виступаючи особливим центральним органом державного управління в системі органів держави, НБУ має автономність, його діяльність характеризується оптимальною самостійністю щодо управління грошово-кредитною системою України.

Ст. 4 Закону України "Про Національний банк України" [3] передбачає, що Національний банк, будучи економічно самостійним, здійснює свої функції та повноваження незалежно від виконавчо-розпорядчих органів держави і не відповідає за політику уряду.

Вищі органи держави й Національний банк з метою забезпечення розвитку ринкової економіки в державі будують свої взаємовідносини на засадах всебічного співробітництва. Діяльність щодо виконання державної політики в сфері грошового обігу, кредиту, валютного регулювання, забезпечення стабілізації фінансового стану в державі вони здійснюють у тісному взаємозвязку та взаємодії.

Одночасно чинне законодавство передбачає, що НБУ підзвітний як Президенту України, так і Верховній Раді України в межах їх конституційних повноважень [17, 74].

Взаємовідносини Національного банку з Президентом України означають, що Національний банк двічі на рік надає Президенту України інформацію про стан грошово-кредитного ринку та про діяльність Національного банку в державі. Президент України вносить пропозиції до Верховної Ради України щодо кандидатури Голови Національного банку України, призначає та звільняє половину складу Ради Національного банку України шляхом прийняття відповідного Указу. Голова НБУ одноосібне несе відповідальність перед Президентом України за діяльність Національного банку.

Взаємовідносини НБУ з Верховною Радою України виявляються в різноманітних проявах, зокрема:

а) призначення на посаду та звільнення з посади Голови Національного банку Верховною Радою України за поданням Президента України;

б) призначення та звільнення Верховною Радою України половини складу Ради Національного банку шляхом прийняття відповідної постанови;

в) затвердження розміру статутного капіталу та кошторису Національного банку та звітування про виконання кошторису;

г) доповідь Голови Національного банку Верховній Раді України про діяльність Національного банку;

д) подання Верховній Раді України двічі на рік інформації про стан грошово-кредитного ринку в державі, звіту НБУ про свою роботу, балансу своєї діяльності та зведеного балансу банківської системи держави;

е) подання на розгляд Верховній Раді України щорічно розроблених Радою НБУ Основних засад грошово-кредитної політики та здійснення контролю за їх реалізацією;

ж) нормотворча діяльність Верховної Ради України з питань встановлення виключно законами України засад створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків. У свою чергу, НБУ, здійснюючи право законодавчої ініціативи, має право вносити на розгляд Верховної Ради України проекти законів стосовно грошово-кредитної політики, функціонування банківської системи та ін. [17, 75]

Важливе значення для нормального й ефективного функціонування Національного банку України має, з одного боку, чітке розмежування повноважень між урядом і Національним банком, а з іншого - тісний взаємозвязок та взаємодія з Кабінетом Міністрів України.

Національний банк та Кабінет Міністрів України проводять взаємні консультації з питань грошово-кредитної політики, розробки і здійснення загальнодержавної економічної і соціальної програми, підтримують економічну політику уряду, якщо вона не суперечить забезпеченню стабільності національної грошової одиниці.

Національний банк на запит Кабінету Міністрів України надає інформацію щодо монетарних процесів. Національний банк вносить рекомендації Кабінету Міністрів України стосовно впливу політики державних запозичень та податкової політики на стан грошово-кредитної сфери України.

Кабінет Міністрів України, міністерства та інші центральні органи виконавчої влади на запит Національного банку надають інформацію, що має вплив на стан платіжного балансу. Національний банк підтримує економічну політику Кабінету Міністрів України, якщо вона не суперечить забезпеченню стабільності грошової одинці України. Голова НБУ або за його дорученням один із його заступників можуть брати участь у засіданнях Кабінету Міністрів України з правом дорадчого голосу. У свою чергу в засіданнях Правління НБУ можуть брати участь члени Кабінету Міністрів із правом дорадчого голосу.

Важливою формою взаємодії Кабінету Міністрів України і Національного банку є нормативні акти, що приймаються Кабінетом Міністрів України, з питань проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики.

В окремих, важливих випадках, що стосуються фінансової та банківської діяльності держави, видаються спільні постанови Кабінету міністрів України і Національного банку України. Такі нормативні акти забезпечують узгодженість дій Уряду і НБУ з приводу конкретних заходів [17, 76].

Постанови Кабінету Міністрів України, будучи обовязковими для виконання, визначають державну політику у сфері грошового обігу, кредитування, здійснення фінансування та платежів у народному господарстві. Проекти законодавчих та інших нормативних актів, що розробляються НБУ, які безпосередньо стосуються діяльності субєктів господарювання і є обовязковими до виконання останніми, узгоджуються з Кабінетом Міністрів України [17, 77].

Для правильного зясування місця НБУ в системі органів держави, належної організації взаємовідносин НБУ з вищими органами держави, важливе значення має законодавче закріплення в ст. 53 Закону України "Про Національний банк України" положення про гарантії невтручання в статус НБУ, тобто не допускається втручання органів законодавчої та виконавчої влади, їх посадових осіб у виконання функцій і повноважень Ради Національного банку чи Правління Національного банку інакше, як у межах, визначених зазначеним Законом. Тим самим підвищено правовий статус НБУ і забезпечується самостійність у проведенні ним єдиної державної грошово-кредитної політики, запобіганні неконтрольованої емісії грошей.

2.3 Функції та операції Національного банку України

Зміст діяльності Національного банку України розкривається через систему його функцій, основних напрямів функціонування.

Для виконання завдань, покладених на цей особливий центральний орган державного управління, Законом України "Про Національний банк України" (ст. ст. 6-7) передбачені такі функції. Насамперед, ст. 99 Конституції України [1] та ст. 6 Закону України "Про Національний банк України" [3] визначають, що основною функцією Національного банку є забезпечення стабільності грошової одиниці України. Діяльність НБУ спрямована на створення таких грошово-кредитних механізмів, які спроможні забезпечити стабільність національної грошової одиниці (гривні) з метою цінової стабільності, платоспроможності, отримання інфляції, що створює передумови для економічного зростання в країні. Стабільність грошової одинці, як відомо, прямо повязана зі стабільністю споживчих цін і курсовою політикою держави. На виконання своєї основної функції НБУ сприяє дотриманню стабільності банківської системи, а також, у межах своїх повноважень. - цінової стабільності, тобто утримання системи цін на певному рівні шляхом підтримки стабільного курсу грошової одиниці України (гривні). Головною метою цінової стабільності є підтримка купівельної спроможності національної грошової одиниці, яка досягається за рахунок підтримки низького рівня інфляції [17, 78].

Відповідно до ст. 7 Закону України "Про Національний банк України" Національний банк виконує також такі функції.

Відповідно до розроблених Радою Національного банку України Основних засад грошово-кредитної політики визначає та здійснює грошово-кредитну політику.

Монопольно здійснює емісію національної валюти України та організовує її обіг.

Виступає кредитором останньої інстанції для банків і організовує систему рефінансування.

Встановлює для банків правила проведення банківських операцій, бухгалтерського обліку і звітності, захисту інформації, коштів та майна.

Організовує створення та методологічно забезпечує систему грошово-кредитної і банківської статистичної інформації та статистики платіжного балансу.

Визначає систему, порядок і форми платежів, у тому числі між банками.

Визначає напрями розвитку сучасних електронних банківських технологій, створює, координує та контролює створення системи електронних платіжних засобів, платіжних систем, автоматизації банківської діяльності та засобів захисту банківської інформації.

Здійснює банківське регулювання та нагляд.

Веде Державний реєстр банків, здійснює ліцензування банківської діяльності та операцій у передбачених законом випадках.

10. Веде офіційний реєстр ідентифікаційних номерів емітентів платіжних карток внутрішньодержавних платіжних систем.

11. Здійснює сертифікацію аудиторів, які проводитимуть аудиторську перевірку банків, тимчасових адміністраторів та ліквідаторів банку.

12. Складає платіжний баланс, здійснює його аналіз та прогнозування.

13. Представляє інтереси України в центральних банках інших держав, міжнародних банках та інших кредитних установах, де співробітництво здійснюється на рівні центральних банків.

14. Здійснює відповідно до визначених спеціальним законом повноважень валютне регулювання, визначає порядок здійснення операцій в іноземній валюті, організовує і здійснює валютний контроль за банкам та іншими фінансовими установами, які отримали ліцензію Національного банку, на здійснення валютних операцій.

15. Забезпечує накопичення та зберігання золотовалютних резервів та здійснення операцій з ними та банківськими металами.

16. Аналізує стан грошово-кредитних, фінансових, цінових та валютних відносин.

17. Організовує інкасацію та перевезення банкнот і монет та інших цінностей, видає ліцензії на право інкасації та перевезення банкнот і монет та інших цінностей.

18. Реалізує державну політику з питань захисту державних секретів у системі Національного банку.

19. Бере участь у підготовці кадрів для банківської системи України.

20. Визначає особливості функціонування банківської системи України в разі введення воєнного стану чи особливого періоду, здійснює мобілізаційну підготовку системи Національного банку.

21. Здійснює інші функції у фінансово-кредитній сфері в межах своєї компетенції, визначеної законом. Зокрема, важливе значення для ефективності банківського регулювання відіграє нормотворча функція Національного банку України. Національний банк видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обовязковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб [3].

Нормативно-правові акти Національного банку видаються у формі постанов Правління Національного банку, а також інструкцій, положень, правил, що затверджуються постановами Правління Національного банку. Вони не можуть суперечити законам України та іншим законодавчим актам України і не мають зворотної дії, крім випадків, коли вони згідно з законом помякшують або скасовують відповідальність.

Нормативно-правові акти Національного банку підлягають обовязковій державній реєстрації в Міністерстві юстиції України та набувають чинності згідно законодавства України [17, 80].

Нормативно-правові акти Національного банку можуть бути оскаржені відповідно до законодавства України. У практиці нормо-творення НБУ одержали розповсюдження і такі види документів, як листи і телеграми, які не можуть мати нормативного характеру і не відповідають вимогам, встановленим Єдиною державною системою діловодства.

При здійсненні НБУ функцій щодо проведення єдиної державної грошово-кредитної політики передбачається, що основні засади грошово-кредитної політики ґрунтуються на основних критеріях та макроекономічних показниках загальнодержавної програми економічного розвитку та Основних параметрах економічного і соціального розвитку України на відповідний період, що включають прогнозні показники обсягу валового внутрішнього продукту, рівня інфляції, розміру дефіциту державного бюджету та джерел його покриття, платіжного та торгового балансів, затверджених Кабінетом Міністрів України [17, 81].

Щорічно Національний банк інформує Верховну Раду України про напрями грошово-кредитної і валютної політики, розробленої Національним банком на наступний рік і на більш тривалий період.

До основних напрямів державної грошово-кредитної політики включаються:

а) аналіз та прогноз економічної конюнктури, яка складається у державі;

б) обґрунтування обсягу грошової маси, що знаходиться в обігу на початок і кінець року;

в) методи грошово-кредитного регулювання;

г) шляхи регулювання рівня облікової та відсоткових ставок банківських та інших фінансово-кредитних установ;

д) засади валютної політики;

е) заходи щодо забезпечення стабільності купівельної спроможності грошової одиниці та стійкості її курсу відносно іноземних валют. Основними економічними засобами і методами грошово-кредитної політики є регулювання обсягу грошової маси через:

визначення та регулювання норм обовязкових резервів для комерційних банків;

процентну політику;

рефінансування комерційних банків;

управління золотовалютними резервами:

операції з цінними паперами (крім цінних паперів, що підтверджують корпоративні права), у тому числі з казначейськими зобовязаннями, на відкритому ринку;

регулювання імпорту та експорту капіталу;

емісію власних боргових зобовязань та операції з ними [17, 82].

Національний банк встановлює банкам нормативи обовязкового резервування коштів. При цьому:

а) норматив обовязкового резервування встановлюється єдиним для банків у процентному відношенні до загальної суми залучених банком коштів у національній та іноземній валюті;

б) для різних видів зобовязань можуть встановлюватися різні норми обовязкового резервування;

в) рішення про підвищення нормативу обовязкового резервування набуває чинності не раніше ніж через 10 днів після його опублікування.

Національний банк виступає кредитором останньої інстанції для банків і організовує систему рефінансування, якою визначаються форми, порядок, умови та ліміти кредитування банків. Національний банк надає кредити комерційним банкам для підтримки ліквідності за ставкою не нижче ставки рефінансування Національного банку та в порядку, визначеному ним. З мстою впливу на грошовий обіг та кредитування Національний банк встановлює облікову та ломбардні відсоткові ставки, розмір яких визначається залежно від рівня інфляції, попиту і пропозицій на кредит на кредитних аукціонах міжбанківського ринку. Облікова ставка НБУ - це той відсоток, який комерційні банки сплачують при купівлі коштів на кредитних аукціонах НБУ (з 5 грудня 2002 p. вона встановлена в розмірі 7 відсотків річних).

Національний банк України, виступаючи емісійним центром держави, має виключне право введення в обіг (емісія) гривні і розмінної монети, організовує їх обіг і вилучення з обігу. Готівка знаходиться в обігу у вигляді грошових знаків - банкнот і монет. Для друкування банкнот і карбування монет в Україні діють фабрика банкнотного паперу і Банкнотно-монетний двір. Національний банк України визначає систему захисту, платіжні ознаки та дизайн грошових знаків [17, 83].

Банкноти і монети, які вводяться в обіг НБУ, є безумовними зобовязаннями Національного банку і забезпечуються всіма його активами. Гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, і приймається усіма фізичними та юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України за всіма видами платежів, а також для зарахування на рахунки, вклади, акредитиви та для переказів. Національний банк встановлює офіційний курс гривні до іноземних валют та оприлюднює його.

На Національний банк, банки України покладено обовязок вилучати фальшиві, підроблені або такі, що не мають необхідних ознак платіжності, грошові знаки. Порядок вилучення таких грошових знаків встановлюється Національним банком і регулюється відповідними нормативними актами. Виготовлення з метою введення в обіг або введення в обіг підроблених грошових знаків тягне за собою кримінальну відповідальність, передбачену ст. 199 Кримінального Кодексу України.

До функцій Національного банку України відноситься організація розрахунків та бухгалтерського обліку. Національний банк встановлює правила, форми і стандарти розрахунків банків та інших юридичних і фізичних осіб в економічному обігу України із застосуванням як паперових, так і електронних документів, а також платіжних інструментів та готівки, координує організацію розрахунків, дає дозволи на здійснення клірингових операцій та розрахунків [17, 83].