1.3 Зарубіжний досвід здійснення кредитних операцій в комерційному банку

Кредитні установи не є винаходом сучасності. Упродовж тривалого історичного періоду, часто протягом сторіч, вони розвивалися в усіх країнах, формуючи ту чи іншу національну кредитну систему, головною ланкою якої є банківська система. Від її функціонування багато в чому залежить стабільність усієї економіки.

Еволюція розвитку кредитних систем довела необхідність ефективного нагляду за діяльністю банків. Завдання наглядового органу полягає у гарантуванні безпеки і надійного функціонування банків. Для цього вони повинні мати у своєму розпорядженні адекватні капітали і резерви, необхідні для покриття ризиків, що виникають у процесі виконання банківських операцій. Витрати на проведення банківського нагляду великі, але, як засвідчила практика, збитки, що їх можна зазнати, коли немає нагляду, виявляються незрівняно більшими.

Інтернаціоналізація банківської справи та обєктивний процес зміцнення взаємовідносин між банками різних країн світу обумовили активізацію діяльності Базельського комітету з питань регулювання діяльності банків стосовно визначення меж проведення ефективного банківського нагляду. До складу комітету входять Великобританія, Німеччина, Франція, Нідерланди, Швеція та Люксембург. Комітетом розроблено і затверджено Ключові принципи ефективного банківського нагляду, які покликані стати орієнтирами для наглядових органів усіх країн світу.

У процесі розроблення принципів ураховувалися такі засади:

- основна мета нагляду полягає в тому, щоб забезпечувати стабільність фінансової системи і довіру до неї вкладників та інших кредиторів;

Для ефективного виконання своїх обовязків наглядовий орган повинен мати операційну незалежність, кошти, повноваження отримувати від банків інформацію, право примусового виконання своїх рішень; наглядовий орган повинен розуміти характер ділової активності банків і вживати заходів щодо забезпечення ними адекватного управління ризиками;

- орган нагляду мусить стежити за тим, щоб банки мали у своєму розпорядженні ресурси, необхідні для покриття ризиків достатній обсяг капіталу, надійний менеджмент, систему бухгалтерської звітності та внутрішнього контролю;

- тісне співробітництво наглядових органів різних країн обєктивною необхідністю.

Базельський комітет з питань регулювання діяльності банків вважає, що дотримання кожною країною розроблених принципів та засад сприятиме зміцненню фінансової стабільності у національному та міжнародному масштабах. Комітет наполягає в оновленні форм і методів законодавчого регулювання діяльності субєктів на ринку фінансових послуг. Насамперед це стосується банківських установ, оскільки саме їм належить провідна роль у забезпеченні ефективної мобілізації фінансових ресурсів для її подальшого перерозподілу.

Однією з основних тенденцій у цьому аспекті є посилення нагляду за результатами діяльності фінансово-кредитних установ, а також виокремлення банківського законодавства у самостійні галузь банківського права.

У кожній країні існує система правових актів, які регламентують різні аспекти банківської діяльності. Особливості історичного розвитку та дія різних політико-економічних чинників обумовили специфіку форм та методів контролю за роботою банків. У багатьох країнах у проведенні нагляду і контролю за діяльністю банків беруть участь не тільки центральні банки, а й спеціально створені для цього державні органи (табл. 1.4).

Таблиця 1.4

Контроль офіційних органів за діяльністю банків

Так, у Великобританії, яка має найстарішу у світі банківську систему (їй понад 300 років) до 1979 р. не було спеціальних законів, які б регламентували роботу банків, а контроль за ними має прихований та неформальний характер. Банки у цій країні регулювалися загальним Законом про акціонерні компанії і розвивалися на основі простих, розумних та практичних принципів.

Саме завдяки відсутності антимонопольного законодавства й жорсткого контролю над злиттям банків у країні було досягнуто високого ступеня концентрації банківського капіталу. Наприкінці 70-х років XX ст. ситуація змінилася у напрямку посилення формальних аспектів регулювання банківської діяльності. Так, згідно з законом 1979 р. було введено обовязкове ліцензування комерційних банків, засновано загальнонаціональний фонд страхування депозитів. Банківський закон 1987 р. визначив правила надання великих позик, порядок банківських зливань тощо.

За новою редакцією закону Великобританії з питань регулювання ринку фінансових послуг "Financial Service and Markets Bills" (липень 1998 p.) було створено спеціальний орган контролю за діяльністю посередників на ринку фінансових послуг - "Financial Services Authority" (FSA). До компетенції цього органу належать: забезпечення довіри до фінансового ринку на основі контролю Діяльності його учасників, захист прав інвесторів, забезпечення відкритості ринку для громадськості, попередження можливих фінансових злочинів. Нині деякі питання контролю за діяльністю банків (у частині довгострокових кредитних та інвестиційних операцій ) від Банку Англії перейшли до названої агенції.

У США протягом багатьох років складалася розгалужена бюрократична система контролю за діяльністю депозитних установ як на федеральному рівні, так і на рівні окремих штатів. Існують два загальні принципи, на яких будується система банківського регулювання у США:

- забезпечення стабільності та запобігання краху банків;

- обмеження концентрації капіталу в руках небагатьох кредитних установ та запобігання монопольного контролю над грошовим ринком.

На діяльність американських банків, крім спеціальних органів контролю за їхньою діяльністю, впливають також рішення інших урядових органів: Міністерства юстиції (злиття), Комісії з бірж та цінних паперів (допуск на біржу та емісія акцій), Федеральної торговельної палати (обслуговування споживачів) та ін.

Є також неурядові органи контролю за діяльністю окремих груп кредитних установ (наприклад, Американська асоціація банкірів, Асоціація незалежних банків та ін.).

У західноєвропейських країнах система контролю має більш чітку та централізовану структуру. Так, у Німеччині правовою основою регулювання банківської діяльності є "Закон про банки Федеральної республіки Німеччини" та "Закон про Дойче Бундес банк" (1957 p.). Практично контроль за операційною діяльністю здійснює спеціальний орган - Федеральне відомство з контролю над банками. Основні принципи контролю визначено спеціальним декретом цього відомства й узгоджено з центральним банком. Це відомство надає ліцензії, установлює обовязкові вимоги до банків, стежить за виконанням законів. Воно може запитувати будь-яку інформацію, проводити ревізії, перевірки тощо. Банки зобовязані надавати місячні та річні баланси.

У Франції нагляд за банками здійснюють кілька комітетів та комісій. Частину з них очолює керуючий Банком Франції, інші - міністр фінансів.

Нові тенденції у питанні нагляду за діяльністю банків повязані із створенням Європейського центрального банку (ЄЦБ) як єдиного центру, що може емітувати євро і контролювати його пропозицію. ЄЦБ розташований у Франкфурті-на-Майні (Німеччина), виконує усі функції, які притаманні центральному банку і які поширюються на зону євро. Безперечно, перспективи євро тісно повязані з успіхом монетарної політики Європейського центрального банку та зі ступенем довіри до нього.

ЄЦБ разом із національними центральними банками країн-членів утворюють Європейську систему центральних банків (ЄСЦБ).

Якщо ЄЦБ відповідає за рішення з питань монетарної політики в Євросоюзі, то національні центральні банки виконують рішення з питань монетарної політики ЄЦБ та здійснюють емісію.

Грошово-кредитна політика є складовою загальноекономічної політики з межах Європейського союзу.

Раз на рік Рада міністрів фінансів країн - членів ЄС визначає основні напрями економічної політики Союзу. Вона також здійснює нагляд за політикою різних гілок влади щодо її відповідності схваленим основним напрямам. Рада правління ЄЦБ як колегіальний орган є підзвітною Європейському парламенту і Раді міністрів фінансів країн - членів ЄС.

Грошово-кредитна політика ЄСЦБ - важливий орієнтир для визначення основних напрямів економічного розвитку кожної з країн ЄМС та процедур нагляду і контролю за їх реалізацією. На практиці взаємодія між різними гілками влади - монетарної (яку уособлює центральний банк) і виконавчої (яку уособлює уряд) - здійснюється через участь члена або представника уряду в засіданнях керівних органів центрального банку, який є відповідальним за прийняття рішень.

Складність місії ЄЦБ полягає в тому, що йому доводиться взаємодіяти з 11 незалежними органами фіскальної влади, які мають різні бюджетні цілі. А це унеможливлює традиційне балансування монетарної та фіскальної політики. Грошово-кредитна політика нової структури не має аналогій, тож попередній досвід є малопридатним. ЄЦБ змушений усе починати заново, накопичуючи базу знань про характер реакції реальної економіки на його грошово-кредитну політику.

Головною метою монетарної політики ЄЦБ є забезпечення цінової стабільності та сприяння економічній політиці Євросоюзу. Критерієм цінової стабільності й кінцевою метою монетарної політики є рівень гармонізованого індексу споживчих цін нижче за 2% річних. Проміжною метою монетарної політики визначено річну процентну зміну грошової маси МЗ у межах 4,5%. Щоб забезпечити досягнення проміжної та кінцевої мети монетарної політики, ЄЦБ використовує три групи спеціальних Інструментів.

Перша група - процентні ставки, які оголошуються ЄЦБ для проведення власних операцій з комерційними банками.

Друга група - проведення різних видів кредитно-депозитних операцій на відкритому ринку з комерційними банками для підтримання їх ліквідності.

Третя група - рівень обовязкових резервів комерційних: банків та контроль за його дотриманням. Обовязкове резервування встановлене ЄЦБ на рівні 2% від обсягу залучених депозитів терміном до двох років. За залишки на рахунку обовязкових резервів сплачуються відсотки.

Головним позитивним результатом монетарної політики для членів Єврозони стало досягнення цілей цього етапу інтеграції, створення більш рівних можливостей для співробітництва та розвитку конкуренції всередині Єврозони і підвищення загальної ваги країн Євросоюзу у світі.

Проблеми стабільності банківської системи та її можливості повертати вклади виникли на ранніх етапах розвитку банківської справи. Перші спроби створення формальної системи страхування з участю державної влади відбулися ще в 1829 р. у США Ці спроби успіху тоді не мали.

Наприкінці XIX ст. кооперативні банки Німеччини створили першу недержавну систему взаємного гарантування вкладів, яка успішно розвивалась і стала основою сучасної системи.

Вирішальне значення мало введення федеральної системі страхування депозитів у США в 1933 р. Дискусії з цього приводу точилися протягом 10 років. Було розглянуто приблизно 150 законопроектів. Інтерес до цього питання в США можна пояснити особливостями побудови банківської системи. У США існує багато тисяч дрібних та середніх банків, порівняно з європейськими країнами для них була характерна більш пізня централізація банкнотної емісії, а також спостерігалися численні банківські кризи. Створення Федеральної корпорації страхування депозитів (ФКСД) в умовах світової економічної кризи мало визначальне значення для подальшого розвитку банківської системи США.