Вдосконалення кредитних операцій комерційного банку

курсовая работа

1.1 Законодавча база здійснення кредитних операцій в комерційному банку

Згідно статті 347 Господарського кодексу України у сфері господарювання можуть використовуватися банківський, комерційний, лізинговий, іпотечний та інші форми кредиту.

Кредити, які надаються банками, розрізняються за:

- строками користування (короткострокові - до одного року, середньострокові - до трьох років, довгострокові - понад три роки);

- способом забезпечення;

- ступенем ризику;

- методами надання;

- строками погашення;

- іншими умовами надання, користування або погашення.

Розглянемо визначення основних форм кредиту.

Банківський кредит -- це основна форма кредиту, який надається комерційними банками у грошовій формі господарським органам у тимчасове користування за оплату на умовах повернення і цільового використання.

Комерційний кредит - це товарна форма кредиту, яка визначає відносини з питань перерозподілу матеріальних фондів і характеризує кредитну угоду між двома субєктами господарської діяльності. Учасники кредитних відносин при комерційному кредиті регулюють свої господарчі відносини і можуть створювати платіжні засоби у вигляді векселів - зобовязань боржника сплатити кредитору зазначену суму у визначений термін.

Обєктом комерційного кредиту можуть бути реалізовані товари, виконані роботи, надані послуги, щодо яких продавцем надається відстрочка платежу.

Лізинговий кредит - це відносини між юридичними особами, які виникають у разі оренди майна і супроводжуються укладанням лізингової угоди. Лізинг є формою майнового кредиту.

Обєктом лізингу є різне рухоме (машини, обладнання, транспортні засоби, обчислювальна та інша техніка) та нерухоме (будинки, споруди, система телекомунікацій та ін.) майно.

Іпотечний кредит - це особливий вид економічних відносин з приводу надання кредитів під заставу нерухомого майна.

Кредиторами з іпотеки можуть бути іпотечні банки або спеціальні іпотечні компанії, а також комерційні банки.

Позичальниками можуть бути юридичні та фізичні особи, які мають у власності обєкти іпотеки або мають поручителів, які надають під заставу обєкти іпотеки на користь позичальника.

Розглянемо детальніше основні етапи процесу банківського кредитування. Організація кредитних відносин банку з клієнтами визначається багатьма факторами, включаючи стратегію і тактику банку, кваліфікацію банківських працівників, розмір статутного та власного капіталу, кредитну політику банку тощо. Процес кредитування можна умовно поділити на пять етапів.

Перший етап. До банку подається заявка (клопотання) на отримання кредиту. На цьому етапі оцінюються сильні й слабкі сторони майбутнього позичальника та обєкта кредитування. Крім заявки, на прохання банку клієнт подає ряд документів: статутні та інші засновницькі документи, бухгалтерський баланс та фінансовий звіт на останню звітну дату, контракти або копії контрактів, техніко-економічне обґрунтування необхідності кредиту, бізнес-план тощо. Після ознайомлення з документами працівник банку проводить попередню бесіду з майбутнім кредитоодержувачем, що дозволяє зясувати важливі деталі щодо умов надання та погашення кредиту і відсотків. На цьому етапі банк приділяє увагу достовірності документів та інформації, на основі яких вирішується питання про надання кредиту.

Другий етап. Передбачає вивчення кредитоспроможності клієнта. При цьому аналіз кредитної заявки клієнта та його кредитоспроможності базується на використанні різних джерел інформації, серед яких:

- матеріали, отримані безпосередньо від позичальника;

- матеріали, що знаходяться в архіві і базі даних самого банку;

- відомості, отримані від кредиторів, покупців і постачальників позичальника та інших зовнішніх джерел.

Велике значення мають архіви банку. Якщо клієнт вже отримував кредит у цьому банку, то в архіві містяться відомості про можливі затримки в погашенні боргу або інші порушення.

Із зовнішніх джерел найважливішими є відомості, отримані з інших банків, які обслуговують даного клієнта, та від його ділових партнерів.

Третій етап. Полягає в розробці умов процесу кредитування, підготовці й укладанні кредитного договору. Цей етап називають ще структуруванням кредиту, в ході якого визначають основні умови кредитного договору. Банк визначає параметри позички: вид кредиту, суму, строк, спосіб видачі і погашення кредиту, забезпечення, рівень відсотка, інші деталі. Банк повинен запропонувати клієнту той вид кредиту, який найбільшою мірою відповідає характеру кредитованого заходу. Розробляється також графік погашення кредиту відповідно до строків оборотності того виду капіталу, на формування якого видається позичка. Після закінчення роботи по структуруванню кредиту кредитний працівник банку переходить до переговорів про укладання кредитного договору з клієнтом. При цьому клієнту надаються пропозиції по умовах майбутньої кредитної угоди. Вони можуть суттєво відрізнятись від тих, що містяться в кредитній заявці. Зближення позицій банку і клієнта та досягнення компромісу є кінцевою метою переговорів. Після досягнення згоди по всіх питаннях підписується кредитний договір.

Четвертий етап. Характеризується тим, що відбувається надання кредиту, а також здійснюється контроль за виконанням умов кредитного договору.

З метою контролю за своєчасним погашенням кредиту та забезпечення нарахування відсотків видача позичок проводиться з окремих позичкових рахунків. Кредит може надаватися одночасно, тобто у повному обсязі, або частинами в строки, обумовлені договором.

Якщо в процесі кредитування змінились умови здійснення кредитованого проекту і це призвело до додаткової потреби в коштах, банк може задовольнити цю потребу на умовах укладання додаткової кредитної угоди.

Пятий етап. Полягає в поверненні кредиту разом з відсотками. У ряді випадків сторони можуть подовжити строк дії кредитного договору (пролонгація), для чого вносяться зміни або доповнення до кредитного договору.

Процес кредитування включає контроль з боку банку за виконанням умов кредитної угоди. Особлива увага приділяється своєчасності сплати позичальником відсотків за користування позичкою.

Кредитні правовідносини між кредитором і позичальником регламентуються на підставі кредитних договорів.

Кредитний договір -- це юридичний документ, що визначає взаємні обовязки і відповідальність між банком і клієнтом з нагоди одержання останнім кредиту. Кредитний договір укладається тільки в письмовому вигляді і не може змінюватися в односторонньому порядку. Зміст і перелік умов кредитного договору визначаються за угодою сторін і включають розмір кредиту, умови надання і погашення позичок, розмір відсотка за кредит та інші умови, які не суперечать чинному законодавству.

На практиці банки розробляють типові форми кредитних угод, основними положеннями яких є:

1) опис субєктів угоди -- визначається, хто позичальник, хто кредитор; якщо кредиторів кілька -- хто провідний кредитор. Важливо визначити юридичні права сторін, що підписують договір;

2) опис умов кредитування -- вказуються сума і строк кредиту, порядок його видачі та погашення. Погашення кредиту передбачається на конкретну дату або в розстрочку;

3) зобовязання позичальника повернути суму кредиту та сплатити відсотки за користування кредитом;

4) опис забезпечення кредиту з посиланням на угоди, що є частинами кредитного договору (договір застави, гарантії, поручительства, страхова угода);

5) обмежувальні умови:

а) а) захисні;

б) б) негативні.

Захисні статті - це список дій чи умов, яких повинен дотримуватись позичальник протягом дії кредитного договору (зобовязання періодично подавати банку звітну документацію, надавати працівникам банку інформацію про свою господарську діяльність).

Негативні статті -- це список умов, які не повинен допустити позичальник (заборона отримання додаткових кредитів, передачі в заставу третім особам активів, надання гарантії, невиплати дивідендів, заробітної плати вище встановленого рівня, злиття з іншими компаніями);

6) права субєктів угоди. Банк залишає за собою право вимагати дострокового погашення кредиту у разі порушень умов кредитної угоди. Позичальник може домагатися перенесення строків погашення позички, підвищення суми позички, права достроково погашати кредит;

7) санкції за порушення умов угоди. Порушення з боку позичальника умов кредитної угоди карається шляхом стягнення пені, яка нараховується на суму боргу або на суму кредиту, або на суму порушення. Банк може заперечити проти надання наступної суми кредиту, вимагати дострокового погашення кредиту, відмовитись від подальшого співробітництва з клієнтом, ініціювати процедуру банкрутства підприємства. Порушення умов кредитної угоди з боку банку так само тягне за собою фінансові санкції. В угоді можна зазначити, хто відшкодовуватиме витрати на вирішення спорів;

8) строк набуття угодою чинності;

9) можливості зміни умов угоди;

10) юридичні адреси субєктів угоди, підписи уповноважених осіб, скріплені печатками.

Договір укладається на один рік або триваліший строк, якщо клієнт користується кредитами постійно або обєктом кредитування є основні засоби, або коротший строк при тимчасовій потребі в коштах або наданні окремого кредиту.

У практиці роботи українських комерційних банків найпоширенішими формами забезпечення зобовязань позичальника перед банком є застава майна, гарантія (поручительство) третьої особи, стягнення пені і штрафів, переуступка на користь банку вимог і рахунків позичальника третій особі, страхування відповідальності позичальника перед банком за непогашення кредитів і ризику непогашення кредитів. Правові основи цих форм застави визначені Цивільним кодексом України. У банківській практиці західних країн з розвинутою ринковою економікою популярнішими є такі носії забезпечення кредитів: гарантія або поручительство третьої сторони, переуступка контрактів і дебіторської заборгованості, товарні запаси, Державні документи, рухоме і нерухоме майно, цінні папери, Дорогоцінні метали. Також зустрічаються й інші способи забезпечення кредитів. Зокрема, при видачі позичок індивідуальним позичальникам за заставу приймаються поліси страхування життя, свідоцтва про ощадні внески, вимоги на виплату заробітної плати; при кредитуванні підприємств добувних галузей -- корисні копалини або контракти на постачання сировинних ресурсів; при кредитуванні фермерських господарств -- урожай (зібраний або у корінні за умови його страхування).

Згідно закону України «Про заставу»:

Застава - це спосіб забезпечення зобовязань, якщо інше не встановлено законом.

В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобовязання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.

Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду. Зміст договору застави.

У договорі застави визначаються суть, розмір та строк виконання зобовязання, забезпеченого заставою, опис предмета застави, а також інші умови, відносно яких за заявою однієї із сторін повинна бути досягнута угода.

Опис предмета застави в договорі застави може бути поданий у загальній формі (вказівка на вид заставленого майна тощо).

При укладанні договору застави за згодою сторін або на вимогу однієї із сторін може бути проведена аудиторська перевірка достовірності та повноти балансу або фінансового стану відповідної сторони договору застави та оцінка предмета застави відповідно до законодавства.

Договір застави повинен бути укладений у письмовій формі.

У випадках, коли предметом застави є нерухоме майно, космічні обєкти, договір застави повинен бути нотаріально посвідчений на підставі відповідних правоустановчих документів. Нотаріальне посвідчення договору застави нерухомого майна здійснюється за місцезнаходженням нерухомого майна, договору застави космічних обєктів - за місцем реєстрації цих обєктів.

Законодавством України може бути передбачено й інші випадки нотаріального посвідчення договору застави.

Угодою сторін може бути передбачено нотаріальне посвідчення договору застави і в тих випадках, коли це є не обовязковим в силу законодавства України, але на цьому наполягає одна із сторін.

Норми цієї статті не поширюються на право податкової застави, що регулюється податковим законодавством.

Застава майна клієнта є однією з найпоширеніших форм забезпечення повернення банківського кредиту. Оформляється вона договором про заставу, що підписують обидві сторони. Цей договір підтверджує право кредитора при невиконанні платіжного зобовязання позичальником отримати переважне задоволення претензій з вартості заставного майна.

Позички, що видаються під заставу майна клієнта або його майнових прав, називаються ломбардними.

Залежно від матеріально-речового змісту предмети застави поділяються на такі групи:

1. Застава майна клієнта:

- товарно-матеріальних цінностей (сировина, матеріали, напівфабрикати, товари і готова продукція, валютні цінності (готівкова валюта), золоті вироби, прикраси, предмети мистецтва, антикваріат тощо);

- цінних паперів, включаючи векселі;

- депозитів, що знаходяться в тому ж банку;

- іпотека (застава нерухомості).

2. Застава майнових прав:

- орендатора;

- автора на винагороду;

- замовника за договором підряду;

- комісіонера за договором комісії.

У той же час, щоб те чи інше майно могло стати предметом застави, необхідна його відповідність критеріям прийнятності та достатності. Критерій прийнятності відображає якісну визначеність предмета застави, критерій достатності -- кількісну. Існують загальні і специфічні вимоги до якісної та кількісної характеристик визначеності предметів застави.

Загальні вимоги до якісної сторони предметів застави, незалежно від їх матеріально-речевого змісту, зводяться до такого:

1) предмети застави (речі та майнові права) повинні належати позичальнику (заставодавцю) або знаходитись в його повному господарчому віданні;

2) предмети застави повинні мати грошову оцінку;

3) предмети застави повинні бути ліквідними, тобто мати здатність до реалізації.

Загальними вимогами до кількісної визначеності предметів застави є перевищення вартості заставного майна суми основних зобовязань, які має заставодавець стосовно заставодержателя, тобто вартість заставного майна повинна бути більшою за суми позички і відсотків. Специфічні вимоги до якісної та кількісної характеристик предметів застави залежать від виду застави та ступеня ризику, що супроводжує відповідні заставні операції. Прийнятність товарно-матеріальних цінностей для застави визначається двома факторами:

- якість цінностей;

- можливість кредитора здійснювати контроль за їх збереженням.

Критеріями якості товарно-матеріальних цінностей є: швидкість реалізації, відносна стабільність цін, можливість страхування, довготривалість зберігання. Тому продукти, що швидко псуються, як правило, не надаються у заставу. Важливо не лише визначити критерій якості і вибрати відповідно до них цінності, але й забезпечити їх зберігання. Лише в такому разі застава цінностей може бути гарантією повернення кредиту. Позичка видається на 50--90 % вартості застави. Найпоширенішими видами застави є застава товарів в обігу і застава товарів у переробці. У такому разі заставодавець не лише безпосередньо володіє заставними цінностями, але й може їх витрачати. Застава товарів в обігу застосовується в практиці вітчизняних та зарубіжних банків при кредитуванні торговельних організацій, які повинні мати постійний запас цінностей для виставлення їх на продаж. У даному разі предмет застави знаходиться не лише у володінні, але й в розпорядженні і користуванні позичальника. За такого виду застави організація може змінити одні заставні цінності на інші, але умовою використання товарів є обовязкове їх поновлення в сумі використаних цінностей. Застава товарів в обігу дістала також назву застави з перемінним складом, оскільки між моментом продажу товарів і моментом поновлення товарного запасу можлива невідповідність, заставне зобовязання не завжди гарантує повернення кредиту. Така гарантія поширюється лише на реально існуючі товарні запаси.

Близька за змістом до застави товарів в обігу застава товарів у переробці. Вона застосовується при кредитуванні промислових підприємств, наприклад тих, що переробляють сільськогосподарську сировину. Особливістю цього виду застави є право позичальника використовувати заставну сировину і матеріали, що включені до предмету застави, у виробництві і заміняти їх на готову продукцію. Причому може допускатися переміщення призначених до переробки цінностей зі складу в цех фабрики чи заводу.

Забезпечення товарними запасами. При цій формі заставою виступають партії сировини, матеріалів, готової продукції. Перевага надається товарам, торгівля якими ведеться на біржі, тобто по яких легко визначити ринкову ціну. Умовою застосування товарних запасів як застави є їх застрахованість. Існує два способи оформлення даного забезпечення: під складські квитанції і під розписки, що підлягають зберіганню. За першого способу заставні товари вилучаються у позичальника і передаються на зберігання складській компанії. Складські квитанції слугують забезпеченням кредиту. Після погашення позички банк виписує ордер на видачу товарів позичальнику. За другого способу товари знаходяться на відповідальному зберіганні у позичальника, однак контроль за ними доручається представникам банку-кредитора або третім особам (наприклад, складській компанії). У такому разі забезпеченням слугують розписки, що підлягають зберіганню.

Найприйнятнішим способом зберігання застави є другий, оскільки перший (під складські квитанції) повязаний зі значними витратами, що позначаються на ціні позички. Другий спосіб дозволяє знизити витрати по зберіганню застави, проте збільшує ризик банку. Видача позички під розписки, що підлягають зберіганню, вимагає високої надійності клієнта.

Делись добром ;)