2.1 Сучасний стан банківської системи України

Банківську систему називають «кровоносною» системою економіки. Роль банківського сектору важко недооцінити в сучасному суспільстві, оскільки розвиток економіки безпосередньо залежить від стану банківської сфери. Саме тому і до нині є актуальним питання особливостей розвитку банківської системи тієї чи іншої країни.

Станом на 01.01.2014 р. в Україні діяло 180 банків, що мають ліцензію НБУ на здійснення банківських операцій, ще 11 установи перебувають у стадії ліквідації (рис.2.1) [1].

Рисунок 2.1 - Кількість діючих банків України та банки, що перебувають у стані ліквідації.

Як видно з рис.2.1, за останні 4 роки кількість діючих банків зростає, проте їх кількість все одно залишається значно меншою порівняно з 2008-2010 рр., це пояснюється спадом економіки, що призводить до зменшення інвестицій та вкладів у банківську сферу.

Частка іноземного капіталу у статутному капіталі фінансових установ протягом 2010-2012 рр. поступово зростала і на 01.01.2012 р. цей показник становив 41,9 %, порівняно з 35, 8 % на 01.01.2010 р. Але протягом 2013 р. частка іноземного капіталу у статутному капіталі знову почала зменшуватись (у 2013 р. - 39,5 %). Станом на 01.01.2014 р. в банківській системі України налічувалося 49 банки з іноземним капіталом, з яких 19 банківські установи з 100% іноземним капіталом (рис. 2.2) [1].

Рисунок 2.2 - Розподіл іноземного капіталу банківських установ.

На рис.2.2 у 2010-2012 рр. спостерігається підйом в залученнях іноземного капіталу у вітчизняні банки та збільшення іноземних фінансових установ [10]. Вже з 2013 року і до сучасності типовим є спад іноземного капіталу. З кожним роком обсяг капіталу іноземними інвесторами зменшується, що є негативним показником, так як не цікавість зарубіжних банківських установ призведе до зменшення обсягів інвестування як банківської сфери, так і промисловості, сільськогосподарського комплексу та інших секторів економіки [4].

На сьогоднішній день вітчизняний фінансовий ринок представлений найбільшими міжнародними банківськими групами.

Протягом 2010-2014 рр. банківська система України розвивається досить динамічно, але в сторону спаду, хоча активи банків продовжують зростати з кожним роком (активи збільшилися на 140,4 % з початку 2010 р. до 2014 р. і становлять 1 408 688 млн. грн. на 01.01.2014р.), проте це не призводить до потрібних соціально-економічних наслідків розвитку країни.

Відношення активів до ВВП з 01.01.2010 р. по 01.01.2013 р. зменшилось з 92, 52% до 85,96% (рис.2.3) [1,3].

Рисунок 2.3 - Відношення активів банків до ВВП в Україні по рокам.

Низьким темпам зростання активних операцій банківської системи сприяють перешкоди в залученнях значних обсягів короткострокових коштів на зовнішніх ринках. Тобто спостерігається відчуження банківського сектору від зовнішнього фінансування.

У період з 2010 року до 2013 року обсяг кредитів збільшився на 121,95% не зважаючи на те, що простежується криза. Проте не дивлячись на тенденцію до зменшення частки кредитного портфеля в сукупних активах (на 01.01.2010р. - 74,61%, а на 01.01.2013р. - 69,7%), вони все ще займають найбільшу питому вагу у загальних активах, що повязано з дохідністю даного виду активу (рис 2.4) [1].

Рисунок 2.4 - Активи банків та надані кредити по рокам в Україні.

Збільшуючи кредитний портфель банківський сектор України продемонстрував низький рівень хеджування ризиків за кредитними операціями (частка простроченої заборгованості за кредитами станом на 01.01.2010р. становила 9,4% проти 7,7% на 01.01.2014р.) Системи скорингу, що використовується у банківських установах, класифікували кредити за оптимістичним сценарієм, і це дало можливість отримати додаткові прибутки завдяки мінімізації витрат на формування резервів за кредитними операціями в до кризовий період [4].

Проводячи аналіз банківської системи України протягом 2010-2014рр., доцільно відмітити наступне:

Певний період спостерігався перерозподіл кредитних ресурсів не на користь фізичних осіб (станом на 01.01.2010р. обсяг кредитів, наданих фізичним особам складав 222 538 млн. грн., тоді як на 01.01.2013 р. цей показник становить 161 775 млн. грн.), тобто з погіршенням соціально-економічних умов, насамперед дефіцит бюджету України, процес надання кредитів значно призупинився, що негативно відобразиться на економіці країни, так як в обігу переважатиме готівка і в наслідок цього може відбутися процес інфляції (2.5) [1].

Рисунок 2.5 - Обсяг наданих кредитів банківськими установами фізичним особам по рокам в Україні.

В той же час частка кредитів субєктів господарювання поступово збільшувалася 609 202 млн. грн. у 2013 р. проти 474 991 млн. грн. у 2010р., темп приросту склав 128, 26% (рис.2.6) [1].

Рисунок 2.6 - Обсяг наданих банківськими установами кредитів субєктам господарювання по рокам в Україні.

Також простежується тенденція росту кредитів в іноземній валюті. Цьому сприяють відносно дешеві кредитні ресурси із-за закордону та фіксований валютний курс, що суттєво поглибило валютний ризик в умовах кризи.

На кінець 2012р. частка кредитних ресурсів, направлених на споживання досягла 42,23%, а частка довгострокових кредитних ресурсів (більше 5 років) в іноземній валюті більша порівняно з національною (y 2012р. склала 13,61% проти 8,03% відповідно), однак присутня тенденція до зниження (2010р. - 22,48%, 2011р. - 17,86%,), в той час як в національній одиниці навпаки до зростання (2010р. - 6,78%, 2011р. - 7,51%) [4] .

Протягом 2010-2014 рр. поступово відбувається зниження частки власного капіталу у структурі пасивів комерційних банків. Рентабельність капіталу протягом даного часу періодично змінюється, що пояснюється постійними спадами та піднесеннями економіки України. Рентабельність активів банківських установ має такий самий характер змін, як і рентабельність капіталу (табл.2.1) [3].

Таблиця 2.1 - Рентабельність капіталу та активів банківських установ

України.

Це є ще одним підтвердженням ризикованої діяльності банківських установ. Також протягом вказаного періоду спостерігалося відставання темпів зростання капіталу від темпів зростання активів.

Відношення між розмірами ВВП та власним капіталом банків в середньому складало від 10 % до 12 % протягом 2010-2014 рр., що вважається нормальним показником (на переконання вчених, обсяг капіталу банківської системи достатній для забезпечення економічного розвитку країни має становити не менше 6-7 % ВВП [8]). Даний результат пояснюється відносно високим рівнем ВВП. Подальший ріст цього показника сповіщатиме про різке скорочення ВВП держави та нарощення власного капіталу банками з метою уникнення ризиків повязаних з несприятливою економічною ситуацією та масовими відтоками депозитів населення.

Абсолютні показники свідчать, що в Україні потрібно ще нарощувати капітал для того, щоб забезпечувати належною мірою фінансування економічного зростання. На одного громадянина України в еквіваленті, припадає, банківського капіталу менше 100 доларів США, при цьому у сусідніх країнах, Росії та Польщі - 132 і 230 доларів відповідно, а в розвинених країнах цей показник перевищує 1000 доларів США [10].

Основна частка депозитного портфелю формується домогосподарствами (на них на кінець 2012р. припало 64,52% від загального депозитного портфелю). Переважна більшість депозитів є строковими (на кінець 2012 рік на них припадає 67,62% від сукупних депозитів) [1].

За даними Національного банку України у 2010-2013 рр. спостерігалося стійке зростання загального обсягу депозитів населення. Розширенню ресурсної бази банків сприяли стабільна грошова одиниця, а також ужиття заходів, спрямованих на розвиток на посилення стійкості банківської системи. За названий період депозити населення збільшилися на 165 050 млн. грн., тобто майже у 2 рази. Депозити у національній валюті зросли на 111 674 млн. грн., тобто у 1,5 рази, а депозити в іноземній валюті збільшилися на 53 377 млн. грн.(рис.2.7) [1].

Рисунок 2.7 - Обсяги депозитів в національній та іноземній валюті в Україні по рокам.

Прибуток банківських установ (в абсолютному значенні) протягом 2010-2013 рр. поступово зростав. Але станом на 01.01.2014 р. знову прогнозують спад (табл.2.2) [1].

Таблиця 2.2 - Прибутковість фінансових установ по рокам в Україні.

Як видно з даної таблиці, протягом 2010-1012 рр. банки були збитковими, так як відбувалося відновлення після великої кризи в Україні. Прибуток банківських установ з часом починає відновлюватись і набувати форми стабільності.

Підсумовуючи сказане, можна зробити висновок, що для вітчизняної банківської системи протягом 2010-2014 рр. є характерним відносно низька капіталізація, слабка прибутковість, невиправданий ризик. Це є результатом як непрофесійного управління на рівні банківської установи, так і здійснених прорахунків в регулюванні банківською діяльністю з боку держави.

2.2 Чинники, що впливають на функціонування банківської системи

України

Аналіз подій у банківській сфері свідчить про те, що назріла нагальна потреба формування ефективного механізму забезпечення стійкості банківської системи України. Банківська система є важливою складовою механізмів ринкового та державного регулювання економіки, має виключне значення для формування і підтримки базового рівня довіри у суспільстві як передумови сталого розвитку, включаючи довіру економічних субєктів один до одного, до національної грошової одиниці та держави.

Протягом 2010-2014 рр. банківська система України розвивалася динамічно, періодично покращувалися її кількісні і якісні характеристики, підвищилася конкурентоспроможність українських банків, проте спостерігалися і спади. Стійкість і спроможність українських банків протистояти кризовим явищам у суспільстві підтвердилися у кінці 2013 року, коли банківська система успішно справилася з загрозою втрати ліквідності, яка була повязана з політичною дестабілізацією в країні [12]. Практика діяльності вітчизняних банків протягом 2010-2014 рр. також свідчить про втрату довіри клієнтів до банківської системи. Водночас на даному етапі розвитку спостерігається посилення фінансової нестабільності, яка охоплює не лише національну економіку, а й поширюється у регіональному і світовому масштабі та має як циклічний, так і епізодичний характер.

Концептуальні основи становлення і розвитку сучасної банківської системи України досліджувало багато вчених. Проте, у вітчизняній економічній науці практично відсутні спеціальні дослідження методичних засад забезпечення стійкості функціонування банківської системи. Зовнішній механізм забезпечення стійкості банківської системи це система, що здійснює регулювання державою макроекономічних процесів, повязаних з грошово-кредитними відносинами, може мати різні обєкти, субєкти, форми і методи.

Основними обєктами зовнішнього впливу у механізмі забезпечення стійкості банківської системи є банківська система України, Національний банк України, банківські та інші фінансово-кредитні установи, що відповідно до діючого законодавства входять до її складу. До субєктів зовнішнього впливу на стійкість банківської системи України можна віднести [8]:

орган законодавчої влади - Верховну Раду України, основною

задачею якої є удосконалення законодавчої бази у сфері фінансів та

банківської діяльності;

органи центральної виконавчої влади - Президента України, Кабінет

Міністрів України, Міністерство фінансів України, Міністерство

економіки України та деякі інші. Їх основним призначенням є

забезпечення рівних, прозорих та сприятливих умов діяльності

фінансово-кредитних установ, їх участі в державних програмах тощо.

До субєктів зовнішнього впливу на стійкість банківської системи доцільно також включити і органи, що регулюють податкові, бюджетні, митні, адміністративні, процесуальні та інші відносини, які виникають при створенні, організації і функціонуванні банківської системи. Також, важливу роль у цій системі відіграють й інститути, які не є органами законодавчої або виконавчої влади, але прямо або опосередковано впливають на стійкість банків та банківської системи [8]:

- Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, основними завданнями якої є удосконалення нормативно-правової бази, що регламентує діяльність фінансово-кредитних установ на ринку цінних паперів.

- Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, що є державною спеціалізованою установою, яка виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб.

- Державний комітет фінансового моніторингу України, що є спеціально уповноваженим органом виконавчої влади з питань фінансового моніторингу.

- Державна податкова адміністрація України, яка реалізує податкову політику держави.

Нині практично жоден з названих органів системи державного регулювання не здійснює упорядкування відносин винятково на ринку банківських послуг України. Всі вони регулюють або окремі аспекти взаємодії на цьому ринку, або упорядковують відносини в цій сфері економіки поряд з іншими її сферами. Всі державні органи діють на основі принципів взаємної участі у розробці і координації питань економічної, у тому числі фінансової, грошово-кредитної, валютної політики, взаємного інформування про передбачувані дії, що мають загальнодержавне значення, а також на основі проведення регулярних консультацій [5]. Це ускладнює процес забезпечення стійкості банківської системи, оскільки, за відсутності узгодженої політики державного регулювання та використання різноманітних інструментів, вплив на стійкість банків може бути негативним.

Основною складовою частиною зовнішнього механізму забезпечення стійкості банківської системи є інструменти, які прямо не впливають на діяльність банківських установ, але регулюють надходження та використання податків, розподіл бюджету, зовнішньоекономічну діяльність. Методи прямого впливу безпосередньо впливають на функціонування банківської системи, діяльність Національного банку України та комерційних банків. До складу економічних інструментів прямого впливу відносяться і макроекономічні плани та цільові комплексні програми, що прямо або опосередковано впливають на стан і стійкість банківської системи [5].

Субєкти, що входять до складу зовнішнього механізму забезпечення стійкості банківської системи, повинні визначати базові плани розвитку банківської системи, що відбувається шляхом розробки як загальної концепції розвитку банківської системи, так і окремих програм. На даний момент в Україні спостерігається внутрішня розбалансованість банківської системи, порушення комплексності у прийнятті рішень, що може призвести до втрати її стійкості.

Виходячи з наведених тверджень, вважаємо необхідним розробку перспективної програми розвитку банківської системи і в її рамках прийняття середньострокових і короткострокових програм досягнення стійкості роботи банківських та інших фінансово кредитних установ.