1.2 Особливості формування банківської системи України

Банківська система - сукупність різноманітних видів банків та банківських інститутів у їх взаємозвязку, які існують в тій чи іншій країні в певний історичний період; складова частина кредитної системи. Виникає банківська система не внаслідок механічного поєднання окремих банків, а базується на заздалегідь виробленій концепції, в межах якої відводиться певне місце кожному виду банків і кожному окремому банку.

Донедавна в Україні вся банківська система була державною. Починаючи з 1991 року відбувається роздержавлення банківської системи.

Однак реорганізація банківської системи розпочалася ще з 1987 року, тому що децентралізація управління економікою в умовах переходу до ринку потребувала змін ролі банківської системи в механізмі управління економікою.

Передбачалися зміни організаційної структури банківської системи, підвищення ролі банків, посилення їх впливу на розвиток народного господарства, перетворення кредиту в дійсно економічний важіль.

На першому етапі реорганізації була створена нова структура державних банків (до 1987 р. банківська система включала три банки-монополіста: Держбанк, Будбанк СРСР, Зовнішторгбанк СРСР + система Держтрудощадкас)[9].

Модель реорганізації включала:

створення дворівневої банківської системи (центрального емісійного

банку і державних спеціалізованих банків, що безпосередньо будуть

обслуговувати народне господарство);

переведення спеціалізованих банків на повний госпрозрахунок і самофінансування;

вдосконалення форм і методів кредитних відносин з підприємствами

різних галузей народного господарства.

Центральне місце в кредитній системі повинен був зайняти Державний

банк. Функції по кредитуванню і розрахунках, які він виконував раніше, були

передані спеціалізованим банкам. Таким чином, передбачалося відділити емісійну діяльність банків від діяльності по кредитуванню.

На Державний банк СРСР покладалися функції координатора діяльності спеціалізованих банків і проведення єдиної для всіх банків державної кредитної політики. Інші банки спеціалізувалися на обслуговуванні народногосподарського комплексу: Промислово-будівельний банк СРСР, Агропромисловий банк СРСР, Банк житлово-комунального господарства і соціального розвитку СРСР, Зовнішекономбанк СРСР тощо [9].

Завдяки спеціалізації банків в якійсь мірі відбулося:

посилення їх звязку з клієнтами;

посилення впливу грошово-кредитних відносин на виробництво;

покращення структури кредитних вкладень.

Однак цього вдалося досягти завдяки використанню адміністративних

методів управління кредитом і грошовим обігом, які практично вичерпали себе.

Ефективно діюча система економічного регулювання грошового обігу в процесі реорганізації банків не була створена, що збільшило товарно-грошову незбалансованість економіки.

Реорганізація була проведена «зверху» адміністративними методами. Закріплення клієнтури за спеціальними банками, залежно від її галузевої належності, зумовило нерівномірний розподіл пасивів між створеними спецбанками. Не змінилися принципово кредитні відносини: зберігалося кредитування в напівавтоматичному режимі, зберігся адміністративний метод розподілу кредитних ресурсів, не була ліквідована монопольна структура банківської системи, а лише були перерозподілені сфери впливу спецбанків за відомчим принципом, що робило неможливою конкуренцію між ними.

Обєктивно виникла необхідність у другому етапі банківської реформи,

який треба було спрямувати на комплексну реконструкцію системи

економічних відносин в сфері кредиту. Цей етап розпочався в 1988 році створенням перших комерційних банків.

Для України характерними були ряд специфічних особливостей реформування банківської системи. Розглянемо формування банківської системи в залежності від періодів [9]:

Перший етап (1988-1990 рр.) - на цьому етапі українські банки реєструвалися у Москві за таким принципом:

Міністерські або галузеві банки (понад 15 банків): Монтажспецбанк, Укрпостачбанк, Укрбудбанк, Лісбанк, Шляхбанк та інші.

За змішаною ознакою - різні державні та кооперативні установи (понад

20 банків): Укрінбанк, Градобанк, Перкомбанк, Народний банк,

Українська фінансова група, Приватбанк та інші.

Філіали московських банків: Інкомбанк, Східінвестбанк та інші.

Продовжують працювати з державним статусом такі банки як Промінвестбанк,Укрсоцбанк, Ощадбанк, Укрексімбанк.

Другий етап (1991-1992 рр.) - на цьому етапі необхідно було вирішити дві задачі:

створення нового механізму грошово-кредитного регулювання, що дозволив би економічними методами впливати на макроекономічні пропорції суспільного відтворення.

створення умов для вільного переливання фінансових ресурсів у ті

сфери і галузі, де їх використання дає найбільший ефект.

З метою створення системи грошово-кредитного регулювання, адекватної ринковим умовам, що складаються, був змінений статус Державного банку і його роль в економіці країни. Тобто, при отриманні Україною незалежності був створений Національний банк України (НБУ) на основі концепцій, що прийняті в країнах з розвинутою ринковою економікою (зокрема, в Німеччині).

В цей період банківської реформи реорганізується не тільки структура

банків, але й відбуваються глибокі зміни в характері кредитних відносин, утворюються нові методи кредитної роботи.

Починаючи з 2 жовтня 1991 року відбувається перереєстрація банків в

Українській книзі реєстрації банків, а також вносяться зміни у склад засновників комерційних.

Третій етап (1992-1993 рр.) - створюються банки - так званої «нової хвилі» із залученням значного приватного капіталу і коштів новостворюваних державних бюджетних і позабюджетних фондів, відбувається диверсифікація пасивів у діючих банках.

Під час гіперінфляції - масове утворення дрібних - «кишенькових» банків. Протягом року реєструється понад сто таких установ, в основному з приватним капіталом.

Четвертий етап (1994-1996 рр.) - для цього етапу характерне призупинення інфляційних процесів, встановлення НБУ регулюючих правил щодо діяльності комерційних банків. У 1994 році НБУ було впроваджено передову платіжну систему (СЕП), проведено грошову реформу та введено національну валюту (1996 рік). Одна головною ознакою цього етапу є низький рівень банківського менеджменту (примітивний підхід до видачі кредитів та створення філіалів). Усе це призвело до банківської кризи та банкрутства окремих банків.

Пятий етап (1996-1997рр.) - в Україні реєструються представництва іноземних банків та банки за участю іноземного капіталу (всього 14); змінюються акціонери, відбувається продаж і перепродаж комерційних банків та їхніх філій (майже 70); а також відбувається реєстрація нових комерційних банків.

Шостий етап (1998 р.) - проведено реформу бухгалтерського обліку і звітності, паралельно з цим, введено електронний депозитарій цінних паперів.

Серед особливостей розвитку банківського сектора в 1998 році можна

виділити:

вплив деформованої структури і направленості фінансових потоків на

характер доходів, що отримують банки;

концентрація банківського капіталу;

диверсифікація банківської діяльності з метою розширення спектра

супутніх послуг в усіх сферах;

посилення конкуренції в банківській сфері, в першу чергу, між вітчизняними та зарубіжними банками;

сегментація ринку банківських послуг по галузевій, функціональній та

регіональній ознаках;

орієнтація на активну участь банківських формувань в процесі

здійснюваних перетворень на основі злиття банківського, промислового та фінансового капіталів.

Процес реформування банківської системи носить комплексний характер, він охоплює всі елементи банківського сектору і знаходиться у нерозривній взаємодії з усіма сферами діяльності держави.

Банківська система України створена та функціонує відповідно до принципу двоступінчатості, що добре зарекомендував себе в країнах з ринковою економікою.

На першому - вищому рівні ієрархії - перебуває Національний банк України, який здійснює нагляд та контроль за діяльністю комерційних банків і займається їх розрахунково-кредитним обслуговуванням.

Комерційні банки - це другий рівень ієрархії дворівневої банківської системи. Вони займаються обслуговуванням підприємств, установ, організацій та населення. Їх часто називають „кровоносними судинами економіки».

Після проголошення незалежності України в 1991 році відбулася перереєстрація комерційних банків в Українській республіканській книзі реєстрації банків, валютних бірж та інших фінансово-кредитних установ. Даний реєстр в подальшому ході становлення вітчизняного банківського сектору мав досить динамічний характер.

Аналіз досвіду формування банківських систем ринкового типу в країнах Східної Європи свідчить про певні особливості цього процесу щодо кожної із країн, а також виявляє закономірності, окреслюючи спільну проблематику. В Україні, як і в країнах всього регіону на початковому етапі формування значна кількість комерційних банків за організаційною структурою та принципами функціонування часто не відповідали міжнародним нормам і стандартам. Структура пасивної і активної частини їх балансів показує, що вони не завжди сприяють розвитку ринкових відносин, передусім безпосередньо у сфері виробництва та інвестицій. Історично банківським сферам майже кожної із країн згаданого регіону притаманний яскраво виражений монополізм. На 7-10 найбільших комерційних банків припадає до 70-80% обсягу всіх банківських послуг. До групи найбільших в Україні входять банки, сукупні активи яких перевищують 1,3 млрд. грн.

Таким чином, формування банківської системи України носить доволі складний історичний характер. Проте досконалості банківська система сучасної України так і не досягла, її розвиток стримують різні проблеми, про які більш детально буде викладено у наступних розділах.