3.1 Банківська система України на сучасному етапі

Банківська система України сьогодні - один із найрозвинутіших елементів господарського механізму, оскільки її реформування було почато раніше за інші сектори економіки, що визначалося ключовою роллю банків при вирішенні завдань переходу до ринку

Процес переходу України до якісно нової форми економічних відносин, що базуються на ринкових принципах ведення господарства, зумовив необхідність внесення кардинальних змін до фінансово-кредитної сфери економіки, яка відіграє ключову роль у забезпеченні руху грошових потоків, тим самим створюючи базові передумови суспільного відтворення.

Основною ланкою цієї сфери є банківська система, якій належить провідне місце у загальному механізмі організації й регулювання господарського життя суспільства і від ефективності функціонування якої вирішальною мірою залежить успіх соціально-економічних перетворень у країні загалом.

Саме банки відіграють основну роль в утворенні оптимального середовища для мобілізації й вільного переливу капіталів, нагромадженні коштів для структурної перебудови економіки, приватизації й розвитку підприємництва. Водночас усебічне розкриття їхніх потенційних можливостей у реалізації функції фінансового посередництва на ринку значною мірою визначається особливостями структурної організації банківської системи країни, яка забезпечує складний механізм практичної реалізації взаємозвязків і взаємовідносин між банківськими установами, від чого, у кінцевому підсумку, залежать результати їхньої діяльності та ефективність кредитно-фінансового обслуговування усіх ланок народногосподарського комплексу. [8]

Банківська діяльність - набір посередницьких операцій на грошовому ринку, виконання яких дозволено законом тільки під особливим наглядом держави спеціальним інститутам, які називаються банками. Іншим фінансовим посередникам займатися цією діяльністю заборонено. Банк в правовому відношенні - це будь-який фінансовий посередник, що виконує одну або декілька операцій, віднесених законом до банківської діяльності.

В Законі «Про банки і банківську діяльність» (березень 1991р.) банком названо будь-яку установу, що виконує функції кредитування, касового і розрахункового обслуговування народного господарства та здійснює інші банківські операції, передбачені цим законом.

До банківської діяльності відноситься комплекс з трьох посередницьких операцій:

* приймати грошові вклади від клієнтів;

* надавати клієнтам позички і створювати нові платіжні засоби;

* здійснювати розрахунки між клієнтами.

Комплекс з трьох базових операцій створює первинну сферу банківської діяльності, а фінансовий посередник, що виконує цей комплекс, є банківським інститутом, банком в економічному розумінні.

В дійсності фінансові посередники, крім базових, можуть виконувати й багато інших, не базових, але потрібних для грошового ринку операцій. Такі банки прийнято називати універсальними. Банки, що виконують лише частину базових операцій на грошовому ринку, називаються спеціальними.

Якщо ж посередник грошового ринку не виконує жодної з названих базових операцій, тобто позбавлений ознак банку, його відносять до небанківських фінансових інститутів. В Україні такими інститутами є: страхові, трастові, фінансові, інвестиційні компанії, пенсійні фонди тощо.

Банківська система - законодавчо визначена, чітко структурована сукупність фінансових посередників грошового ринку, які займаються банківською діяльністю. Банківська система має своє особливе призначення, свої специфічні функції в економіці, які не просто повторюють призначення і функції окремих банків, а будується по заздалегідь виробленій концепції.

Закон України «Про банки і банківську діяльність» перш ніж визначити, які банки можуть бути в Україні і як вони повинні функціонувати, зафіксував концептуальне положення, що банківська система України повинна бути дворівневою, встановив, які банки відносяться до кожного з рівнів і яким буде механізм звязків між ними.

Необхідність формування банківської системи, як особливої структури, визначається двома групами причин:

* повязаних з необхідністю здійснення суспільного нагляду і регулювання банківської діяльності, узгодження комерційних інтересів окремих банків з загальносуспільними інтересами - забезпеченням сталості грошей і стабільної роботи всіх банків;

* повязаних з функціонуванням грошового ринку, забезпеченням збалансованості попиту і пропозиції на грошовому ринку і в кожному його секторі.

Як переконує досвід країн із розвинутими ринковими відносинами, створення ефективної ринкової економіки можливе тільки за умови формування відповідної державної типової основи. Для цього паралельно з приватною власністю на засоби виробництва, вільним підприємництвом, конкуренцію, ефективною системою державного управління, рівновагою інтересів різних соціальних груп необхідно забезпечити функціонуючи систему ціноутворення і стабільність валюти. Власне, поняття грошової стабільності має величезне значення для соціально спрямованої ринкової економіки.

Банківська система України започаткована після прийняття Верховною Радою у березні 1991 року Закону України " Про банки і банківську діяльність".[1,4]

Вона є дворівневою і складається з Національного банку України та комерційних банків різних видів і форм власності, у тому числі експортно-імпортного банку України та спеціалізованого комерційного ощадного банку України. (Додаток А) Національний банк України є центральним банком, який проводить єдину державну грошово-кредитну політику з метою забезпечення стабільності національної грошової одиниці.

Народногосподарське значення банківського сектора України особливо помітно знизилося у 1994-1995 роках. Одна з ознак цього етапу - низький рівень банківського менеджменту. Це призвело до банківської кризи та банкрутства окремих банків. Протягом 1994 року збанкротували 12 банків. У 1995 році 20 банків були переведені на стан оздоровлення. Упродовж 1996 року збанкрутувало 45 банків (пряме банкрутство), а 60 прибували в стані оздоровлення (приховане банкрутство). За даними Національного банку України, кількість таких проблемних банків становили 28. На початку 1998 року 23 банка проходили процедуру санації, 16 підлягали закриттю, 12 - визнані банкрутами.

Наведені цифри свідчать про зростання в українській банківській системі кількості випадків некредитоспроможності. В період 1994-1995 років відбувалась зміна акціонерів багатьох банків, здійснювався продаж і перепродаж комерційних банків та їхніх філій. Стабілізація рівня інфляції прискорила процес банкрутства комерційних банків.

Головними вадами банківської системи України залишалися:

* недостатність запасів капіталу у більшості банків;

* контроль процентних ставок через ставку рефінансування НБУ;

* доступ держави до безплатних кредитів;

* привілейований режим роботі для окремих комерційних банків;

* недостатнє дотримання принципів, чинних для банківської діяльності;

* недостатність конкуренції у кредитній сфері.

На сьогодні в Україні діє 15 комерційних банків зі змішаним капіталом, серед яких 5 банків мають 100% іноземного капіталу і зареєстровані як українські субєкти господарювання. 1 Це "Кредит Ліоніс" (французький капітал)), "Сосіете Генерале" (французький капітал), Депозитно-кредитний банк (польський капітал), ING Bank і "Кредит Свісс". Решта 12 банків мають лише частину іноземного капіталу у своїх статутних фондах. Крім того, нині в Україні працюють 22 представництва закордонних банків.

Розміщення банків на території держави вкрай нерівномірне. У Києві та Київській області діють 78 банків, у Харківській і Одеській - по 15, у Донецькій - 14, в АР Крим і Дніпропетровській області - 12, у Львівській - 10. Водночас у Вінницькій і Кіровоградській областях узагалі немає комерційних банків.