1.2 Інформаційно-методичне забезпечення дослідження ресурсної бази комерційного банку

Для інформаційного забезпечення комплексного аналізу можна використовувати всі види планової, нормативної, облікової, фінансової, статистичної, довідкової, методичної та інших видів інформації. Основою інформаційного забезпечення фінансово-економічного аналізу банків є фінансова звітність, яка складається як для потреб менеджменту, так і для зовнішніх користувачів. Основною метою складання фінансових звітів є надання користувачам для прийняття економічних рішень повної, правдивої та непередбаченої інформації про фінансовий стан, результати діяльності та грошові потоки капіталу.

Відповідно до Закону України „Про банки і банківську діяльність” від 20 вересня 2001 року №2740-ІІІ,фінансова звітність банків складається на підставі Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затвердженої Постановою НБУ від 28 серпня 2001 р. № 368 (зі змінами та доповненнями) та Інструкції про складання річного фінансового звіту банків України, затвердженої Постановою НБУ від 26 грудня 2001 р. № 545 (зі змінами та доповненнями). До складу банківської звітності належать: балансовий звіт, звіт про фінансові результати, а також ряд додатків до цих звітів, у яких наведена інформація про структуру активів, зобовязань та власних коштів банку, ризики, якість кредитного портфеля, а також про інші показники які є дуже важливими для характеристики фінансового стану банку. Наявність таких додатків дає змогу відобразити звітність українських банків на рівні міжнародних стандартів бухгалтерського обліку та звітності. Завдяки цьому фінансова звітність задовольняє вимоги користувачів інформації поза банком (акціонерів, клієнтів та партнерів банку, НБУ, фінансових органів тощо).

До статистичної звітності належить звітність про кредитні та депозитні операції в національній та іноземній валютах, процентні ставки, операції з цінними паперами та інші банківські операції. Важливою вимогою до фінансової та статистичної звітності є достовірність та реальність інформації, які забезпечуються документуванням банківських операцій, проведенням періодичних інвентаризацій, за допомогою яких контролюються та уточнюються наявність і вартість активів та пасивів банку, цінностей та операцій, що обліковуються на позабалансових рахунках.

Обовязковою вимогою до фінансової та статистичної звітності є порівнянність, можливість зіставлення показників звітного періоду з аналогічними показниками минулих періодів. Лише на цій основі можна зробити відповідні висновки про зміни у фінансовому стані банку, спрогнозувати тенденції розвитку банківських операцій.

За звітним періодом розрізняють такі форми звітності банків (табл. 1.4):

1) щоденні;

2) щомісячні;

3) квартальні;

4) річні.

Таблиця 1.4

Склад фінансової звітності залежно від звітного періоду

Баланс банку - це бухгалтерський баланс, який відображає стан активів, пасивів та власного капіталу у грошовій формі на певну дату. Актив і пасив балансу поділяються за окремими статтями. Кожна стаття характеризує окремий вид господарських засобів або джерел їх формування. Статті балансу групуються за економічним змістом і розміщуються згори донизу в міру зниження ліквідності (активні рахунки) і збільшення строків зобовязань (пасивні рахунки).

Найбільш вичерпною і змістовною є річна фінансова звітність, яка подається у такому складі: балансовий звіт, звіт про фінансові результати, звіт про рух грошових коштів, звіт про власний капітал, примітки. Кожна із компонентів фінансової звітності має своє призначення (табл.1.5).

Таблиця 1.5

Склад і призначення компонентів фінансової звітності банків

На відміну від інших субєктів економіки банки складають щоденні баланси. Щоденне складання балансу є особливістю бухгалтерського обліку в банках. Воно забезпечує щоденний і повний облік банківських операцій та контроль за наявністю грошових коштів і цінностей, які розміщені в банку.

Також банки складають місячний балансовий звіт. Він характеризує фінансовий стан банку, відображає його активи, зобовязання та власний капітал у грошовому виразі на певну дату. Усі суми в балансовому звіті розподіляються за ознаками резидентності та виду валюти.

Активи балансового звіту банку включають такі основні статті:

1. Валюта, монета і банківські метали.

2. Дорожні та інші чеки.

3. Кошти на кореспондентських рахунках у НБУ та в інших банках.

4. Депозити та кредити в банках.

5. Цінні папери в портфелі банку на продаж та інвестиції.

6. Кредити та фінансовий лізинг, надані клієнтам.

7. Інвестиції в асоційовані та дочірні компанії.

8. Нематеріальні активи.

9. Матеріальні активи.

10. Інші активи.

Зобовязання в балансовому звіті відображені за такими статтями:

1. Кореспондентські рахунки НБУ та інших банків.

2. Депозити та кредити, отримані від інших банків.

3. Кредити, отримані від НБУ.

4. Строкові депозити клієнтів та кошти до запитання.

5. Власні цінні папери.

6. Інші зобовязання.

Власний капітал банку в балансовому звіті відображено за статтями: статутний капітал, нерозподілений прибуток і резерв поточного та минулих років, інші фонди і резерви банку.

Баланси банків використовують для аналізу й управління їхньою діяльністю, визначення показників їх ліквідності, управління банківськими ресурсами, аналізу банківського прибутку. У ринкових умовах баланс банку є засобом не тільки бухгалтерської звітності, а й комерційної інформації банківського менеджменту, а також своєрідною рекламою для потенційних клієнтів, що прагнуть на професійному рівні розібратися в діяльності банку.

Дослідження діяльності банків необхідно починати з пасиву балансу, який характеризує джерела коштів і природу фінансових звязків банку, оскільки саме пасивні операції значною мірою визначають умови, форми і напрями використання банківських ресурсів, тобто склад і структуру активів.

Головною метою аналізу пасивних операцій банку є визначення ефективності формування ресурсної бази банку за зниження її вартості та підвищення фінансової стабільності.

Аналіз пасивів банку починається з визначення співвідношення між капіталом банку і його зобовязаннями. Структура ресурсів банку визначає його тактику у формуванні ресурсів.

На наступному етапі аналізу вивчаються зміни у структурі пасивних операцій банку.

При цьому визначається:

- питома вага кожного складника ресурсів банку в їх загальній сумі;

- абсолютне відхилення загальної суми ресурсів і кожен її складник на звітну дату порівняно з базовим періодом.

Після вивчення структури пасивних операцій аналізується кожен її складник. Насамперед проводиться аналіз власного капіталу банку і виявлення його суми за балансом. Під час аналізу капітал банку оцінюється в різних аспектах: капітал “брутто” (балансовий капітал) і капітал “нетто” (регулятивний капітал). Стан капіталу банку характеризується його розміром, структурою (відносними частками складників) і темпами зростання як капіталу загалом, так і окремих його складників. На наступному етапі аналізу вивчаються зміни в структурі балансового капіталу та в його складниках.

Крім аналізу структури капіталу, важливо визначити ефективність його використання, для чого можна скористатися такими показниками:

Прибутковість капіталу=

Розмір кредитних вкладень на 1грн. капіталу=

Під час аналізу наведених показників порівнюються дані на звітну дату з даними на відповідні дати минулих років.

На наступних етапах аналізу власного капіталу банку докладно аналізуються достатність банківського капіталу та зміни, які відбулися в його складниках. Достатність капіталу - це здатність банку захистити інтереси своїх кредиторів та власників від незапланованих збитків розмір яких залежить від обсягу ризиків, що виникають у результаті виконання банком активних операцій.

Додатковими показниками достатності капіталу можуть бути такі коефіцієнти:

а) К1 - визначає рівень капіталу в структурі загальних пасивів:

К1= (1.1)

Рекомендовані значення знаходяться у межах 0,15-0,20;

б) К2 - співвідношення чистого капіталу і загальних активів:

К2= (1.2)

Значення цього показника має бути не меншим 0,04;

в) К3 - коефіцієнт достатності капіталу - показує максимальну суму збитків, за яких капіталу, що залишився (чистий нетто-капітал), вистачить для забезпечення надійності коштів вкладників та інших кредиторів банку. Передбачається, що капітал банку повинен на 25-30% покривати його зобовязання. Показник розраховується за такою формулою:

К3= (1.3)

г) К4 - коефіцієнт захищеності капіталу, він розраховується за формулою:

К4= (1.4)

Коефіцієнт К4 характеризує захищеність власного капіталу від інфляції вкладенням коштів у нерухомість, обладнання та інші матеріальні активи.

Однією з головних проблем планування капіталу банку є вибір значення співвідношення між власним капіталом та зобовязаннями. З одного боку, чим більше це співвідношення, тим вищий рівень надійності банку. З іншого боку, чим більша частка зобовязань у загальній сумі ресурсів банку, тим (за інших рівних умов) буде вищою прибутковість капіталу. У теорії фінансового аналізу такий ефект називається ефектом фінансового важеля.

Аналіз статутного капіталу починається з оцінки його динаміки, тобто зміни його розміру за кілька років, а також його частки в загальній сумі власного капіталу, у валюті балансу та в зобовязаннях банку.

Крім того, в процесі аналізу формування статутного капіталу вивчається структура акціонерного капіталу, і, передусім, склад акціонерів банку. Для цього використовуються дані аналітичного обліку. При цьому враховують, що частка одного акціонера в загальній сумі статутного капіталу неповинна перевищувати 35%. Цей аналіз дає можливість визначити, яким фізичним та юридичним особам належить більшість голосів на загальних зборах акціонерів. Крім того, на початковому етапі аналізу діяльності банку аналізується оплата статутного капіталу і виявляється ще неоплачена його частина.

Загальну характеристику масштабів діяльності банку дає показник приросту статутного капіталу (К_с.к.):

К_с.к = (1.5)

Цей показник дає можливість визначити темпи експансії, тобто розширення діяльності банку й зміцнення його статусу.

Ефективність використання статутного капіталу визначається за допомогою таких показників:

- розмір кредитних вкладень на 1 грн. статутного капіталу;

- розмір прибутку на 1 грн. статутного капіталу;

- розмір прибутку на одну акцію;

- розмір прибутку на одного акціонера;

- термін окупності акціонерного капіталу.

Значення статутного капіталу в діяльності банку визначається за допомогою таких показників:

- питома вага статутного капіталу в загальній сумі капіталу;

- питома вага статутного капіталу у валюті балансу.

Рівень покриття активів за рахунок акціонерного капіталу характеризується особливим показником - мультиплікатором капіталу (М):

М= (1.6)

Чим вище числове значення мультиплікатора капіталу, тим істотнішим є потенційний ризик втрат. Для середнього банку мультиплікатор капіталу становить -15 %, а для великого банку, фінансового центру - 20-25%.

У процесі аналізу резервного капіталу банку необхідно:

- перевірити створення резервного капіталу відповідно до чинного законодавства;

- проаналізувати тенденції зростання резервного капіталу;

- проаналізувати причини витрат кожної суми вказаного капіталу (тобто причини, напрямки, заходи).

У загальній сумі ресурсів, якими володіє банк, переважають зобовязання банку (рис. 1.1).

фінансова допомога держави

кредити та депозити інших банків

кошти кредиторів

різноманітні депозити

розрахунки інших банків

кошти на інвестиційних та поточних розрахунках клієнтів

цінні папери власного боргу

кошти в розрахунках

кошти вкладників

Рис. 1.1 Склад зобовязань банку

Аналіз зобовязань банку проводиться в такій послідовності:

1) визначається загальний обсяг зобовязань банку, їх частка в загальних пасивах і динаміка їх зміни за допомогою стандартних показників (абсолютний приріст, темп зростання та темп приросту);

2) аналізується частка окремих складників ресурсної бази (структура зобовязань) у динаміці (вертикальний аналіз);

3) аналізуються окремі показники, що характеризують стабільність строкових депозитів, депозитів до запитання та міжбанківських кредитів;

4) визначається ступінь використання залучених та запозичених коштів;

5) контролюється дотримання банком нормативів обовязкового резервування коштів на коррахунку в НБУ;

6) визначається раціональність формування ресурсної бази банку з позиції витратності та стабільності й намічаються окремі напрямки її оптимізації.

Аналізуючи обсяг зобовязань банку, важливо дати їх як кількісну, так і якісну оцінку. Збільшення сум зобовязань банку свідчить про зростання депозитної бази банку.

Чим вища частка зобовязань перед клієнтами банку (підприємств та організацій) на довгостроковій основі, тим вища стабільна частина ресурсів банку, що позитивно впливає на його ліквідність і зменшує його залежність від міжбанківських позик. Проте строкові депозити є дорожчими, що негативно впливає на рентабельність та прибутковість роботи банку, водночас збільшення частки (понад 30%) банківських позик підвищує ризик незбалансованої ліквідності, оскільки посилюється залежність банку від зовнішніх джерел фінансування. Через дефіцит вільних коштів у субєктів господарювання частка міжбанківських кредитів у структурі зобовязань досягає 40-50 %.

Висока частка залишків на рахунках клієнтів знижує стабільність ресурсної бази банку, збільшує потребу у високоліквідних активах, спонукає банк до посилення трансформації частини короткострокових ресурсів у більш довгострокові вкладення і цим загострює проблему ліквідності.

Аналіз окремих видів залучених ресурсів дає змогу конкретизувати способи підвищення ліквідності та прибутковості роботи банку. Загальна сума активів - це сума всіх категорій активів за мінусом суми всіх контрактивних рахунків типу резервів під можливі збитки від, кредитної діяльності та дисконт за придбаними цінними паперами. Якісний аналіз активів банку передбачає аналіз активів банку за ступенями ризику та розрахунок і оцінку окремих показників. Коефіцієнтний аналіз дає змогу оцінити стан ліквідності та платоспроможності банку, якість кредитного портфеля, надійність банку, стан розвитку ресурсної бази, прибутковість роботи банку.

Аналіз активів банку здійснюється в такій послідовності:

- вивчається динаміка зміни загальних активів, у тому числі окремих його статей (горизонтальний аналіз) ;

- аналізується структура активів банку за різними класифікаційними ознаками (вертикальний аналіз) ;

- з ясовується структура активів за дохідністю, що характеризує ділову активність банку;

- аналізується структура активів банку за ліквідністю та за ризикованістю.

На основі горизонтального аналізу активних операцій банку аналізуються зміни в динаміці через порівняння даних за різні періоди. Зіставлення даних дає змогу виявити відхилення в абсолютній сумі і у відсотках за:

- основними робочими активами;

- неробочими активами;

- витратами на власні потреби;

- іммобілізованими активами і коштами.

Наведені групування активів банку дають можливість дати характеристику якісного складу активів банку.

Вертикальний і горизонтальний аналіз активних операцій дає змогу виявити зміни у розподілі агрегованих статей балансу як у динаміці, так і у внутрішній структурі активних операцій балансу банку і визначити, за рахунок яких операцій зросла (зменшилася) прибутковість (збитковість), виявити зміни (збереження пріоритетів у банківській діяльності).

Аналіз зміни загальних активів за допомогою стандартних показників динаміки передбачає розрахунок таких з них:

Абсолютний приріст активів =

= Активи на кінець періоду - Активи на початок періоду (1.7)

Темп зростання активів = (1.8)

Темп приросту активів = (1.9)

Після аналізу динаміки загальних активів проводиться горизонтальний аналіз окремих статей активу балансу.

Наступним етапом аналізу є структурний аналіз активів банку. Для дослідження структури розміщення банківських ресурсів застосовується метод групувань. Групування активів банку здійснюється за такими ознаками:

- за видами операцій;

- за строками розміщення;

- за ступенем ліквідності;

- за ступенем ризику;

- за впливом на рівень дохідності банку.

З погляду видів операцій активи банку можна поділити на пять основних категорій (рис.1.2).

Рис. 1.2. Основні види активів банку

За строками розміщення банківських ресурсів активи балансу банку поділяються на:

- поточні активи - це активи до запитання, які повертаються на першу вимогу кредитора;

- строкові активи - це кошти, які розміщені банком на певний строк.

- квазістрокові активи - кошти, які не мають визначеного строку повернення і не можуть бути повернені на першу вимогу. Вони повертаються тільки за певних умов.

Для визначення відхилень за статтями балансу, що впливають на стійкість банку, проводиться групування статей активу балансу за спадним ступенем ліквідності активів. Ліквідність - це спроможність банку швидко перетворювати свої активи в грошові кошти без втрати їх вартості з метою виконання боргових зобовязань. При цьому за ступенем ліквідності статті активу балансу поділяються на пять основних груп:

1. Первинні резерви - це всі касові активи, кошти на кореспондентському рахунку в НБУ.

2. Вторинні резерви або «некасові» високоліквідні дохідні активи - це цінні папери, які можуть бути оперативно реалізовані на грошовому ринку і перетворені в грошову форму, тобто в первинні резерви з мінімальною втратою їх вартості.

3. Інші ліквідні активи - надані банком кредити та інші платежі, до погашення яких залишилося не більш одного місяця.

4. Малоліквідні активи - позикові активи, до погашення яких залишилося більше одного місяця.

5. Неліквідні активи - капіталізовані активи, фінансові інвестиції, у тому числі фінансові вкладення в асоційовані і дочірні компанії, дебіторська заборгованість та інші іммобілізовані кошти.

Первинні та вторинні резерви формують високоліквідні активи. Високоліквідні активи - це кошти в касі, у Національному банку України та в інших банках, цінні папери, а також: активи, що можуть бути швидко проконвертовані у готівкові чи безготівкові кошти.

Аналізуючи активи за ступенем ліквідності, необхідно виділити частку кожної групи активів за цією ознакою в загальних активах банку. При цьому особливу увагу звертають на питому вагу абсолютно ліквідних активів у загальних та робочих активах. Питома вага абсолютно ліквідних активів у робочих активах має бути в межах 20-25 %. Склад робочих активів:

- кошти на коррахунку;

- касові активи;

- кошти, розміщені в інших банках;

- кошти, вкладені у цінні папери;

- надані кредити;

- інші активи, що дають дохід

До неробочих активів належать рахунки, що не приносять дохід банку. До їх складу входять:

- кошти в розрахунках;

- резерви;

- дебітори;

- кошти, вкладені у майно та господарські матеріали;

- видатки і збитки.

Аналіз структури активних операцій поділяється на якісний і кількісний.

На основі якісного розподілу активів і використання методу порівняння визначаються пропорції між статтями балансу тенденції їх зміни та простежується, якою мірою ці зміни і відхилення вплинули на ліквідність і прибутковість операцій банку.

Коефіцієнтний (кількісний) аналіз дає змогу оцінити в динаміці якість активів за такими критеріями як дохідність, ризикованість, ліквідність, оборотність.

Дохідність активів може бути проаналізована за допомогою коефіцієнта дохідності (К_дох):

К_дох = (1.10)

Цей коефіцієнт характеризує ділову активність банку з погляду ефективності розміщення ресурсів. У міжнародній практиці вважається, що цей коефіцієнт має бути вище 93 %. Збільшення частки недохідних активів більше як на 7 % може призвести банк до банкрутства. Враховуючи специфіку розвитку українських банків середнє значення цього коефіцієнта коливається в межах 70%.

Аналіз якості активів з позиції ліквідності можна провести за допомогою коефіцієнта ліквідності активів.

К_{лікв.акт} = (1.11)

Зважуючи активи за ступенем ліквідності, необхідно відповідні активи помножити на такі коефіцієнти ліквідності:

- пролонговані кредити - на 0,3;

- прострочені та безнадійні кредити - на 0;

- прострочена та безнадійна дебіторська заборгованість - на 0;

- прострочена та безнадійна заборгованість за операціями з цінними паперами - на 0;

- основні засоби та нематеріальні активи - на 0,5;

- решта активів - на 1.