Методичні аспекти аналізу ефективності управління портфелями банків

На сучасному етапі однією з головних проблем розвитку вітчизняної банківської системи, є стійка тенденція до зниження рівня прибутковості банківських активів, про що свідчить динаміки показника ROA (відношення чистого прибутку до активів) або на англійській мові return of assets. Це явище швидше закономірне, ніж випадкове, і означена тенденція рано чи пізно мала проявитися, оскільки в банках розвинутих країн значення ROA коливається в межах 0,75 – 1,5%, що значно нижче, ніж у вітчизняних.

Одним із шляхів розв’язання цієї проблеми полягає в переході від інтуїтивних методів прийняття управлінських рішень до формування цілісної системи аналітичних показників, яка давала б змогу комплексно оцінювати ефективність банку та обґрунтовано здійснювати процес управління. Якщо в процесі порівняльного аналізу ефективності портфелів використовуються тільки абсолютні показники, то одержати достовірні результати, як правило, досить складно. Таким чином, приходимо до розуміння того, що для аналізу ефективності банківських портфелів мають використовуватись відносні показники, в яких враховано як рівень доходності, так і рівень ризику банківського портфеля. В банках можуть використовувати певну структуру, яка проводить аналіз активних операцій (додаток Б).

Очікуваний портфельний ризик вимірюється стандартним відхиленням портфеля і являє собою поєднання стандартних відхилень активів, що входять до його складу. Отже, ризик портфеля значною мірою залежить від того, наскільки та в якому напряму здійснює дохідність активів. Які формують портфель, при зміні кон’юнктури ринку.

Аналіз ефективності банківських портфелів за допомогою коефіцієнтів має важливе значення в системі прийняття управлінських рішень і залежно від мети й призначення поділяється на перспективний аналіз – проводиться на стадії формування портфелю і порівнює ефективність різних варіантів розміщення ресурсів, і в результаті отримуємо оптимальний портфель активів; та ретроспективний аналіз – оцінює результати управління портфелем активів і порівнює з іншими результатами.

Аналізуючи ефективність управління портфелями активів, керівництво банку одержить механізм обґрунтованого прийняття управлінських рішень з орієнтацією на постійні зміни у ринковому середовищі.

Ефективний процес управління активами комерційних банків направлений на вирішення наступних задач: підтримання платоспроможності банку, тобто здатність представити високоліквідні кошти для запланованих і неочікуваних потреб і виконувати зобов'язання у випадку їх виникнення; забезпечення нормативного рівня ліквідності; запобігання несанкціонованих ризиків, які можуть принести збитки; ефективність і оптимізація прибутковості.

Ключові фактори, які, справляють негативний вплив на якість управління активами пов'язані з:

а) системою управління ліквідністю банку.

Історично склалося, що в комерційних банках України існує децентралізоване управління ліквідністю банку. Практично в усіх банках, які мають дирекції та/або філії Існує автономність у прийняти рішень. Дирекції та/або філії самостійно управляють ліквідністю, намагаючись привести у відповідність свої банківські активи, які складаються в основному із кредитів з розміром депозитів, які притягуються і клієнтів. Отже, відсутність централізованого управління ресурсами дозволяє кожній філії та/або дирекції проводити власну політику управління ліквідністю, зважуючи при цьому тільки свої потреби і не приймаючи до уваги глобальні і перспективні ресурсні вимагання на рівні всього банку. Для сучасного універсального банку дана система управління, в якій відсутній облік терміновості вкладів, відноситься скоріше до управління руху грошових коштів, ніж до управління ліквідністю.

б) недостатнім рівнем системи управлінської інформації.

Сьогодні очевидним є той факт, що система управлінської інформації, в основному, базується на консолідації даних бухгалтерського обліку і звітності, яка здійснюється фінансово-економічними управліннями. Така система є скоріше статичною, ніж динамічною. Побудована скоріше на системі після контролю, тобто створена в цілях контролю коефіцієнтів ліквідності, а не для надання реальної робочої інформації для управління ліквідністю. Також необхідно визначити найбільш досконалу систему оцінки діяльності банку і впровадити дану систему з метою отримання можливості об'єктивного аналізу і удосконалення процесу прийняття рішення.

в) теперішнім положенням в області кредитування і прийому депозитів.

Нестабільне економічне середовище, труднощі, які відчувають більшість позичальників, мінімально надані в Україні джерела контокорентного кредиту і довгострокове кредитування привели до того, що практично банки України налають короткострокові кредити з очікуванням подовження терміну виплати, хоч кредитний портфель може бути більш довгостроковим, ніж вказано в класифікації, що базується на умовах кредитних договорів.

г) недостатня координація між операціями з національною та іноземною валютою.

Особливу увагу при управлінні активами комерційного банку слід приділити координації між управлінням міжнародними розрахунками і іншими відповідними управліннями у розрізі ресурсного забезпечення і ведення операцій, яка в сучасних умовах функціонування банківської системи знаходиться не на високому рівні. Часто управління міжнародних розрахунків банку має свою власну політику і ліміти та не мас зв'язку з іншими управліннями. Також варто зазначити, що операції з національною та іноземними валютами в умовах як стабільної, так і нестабільної економіки зв'язані з процентним, валютним і ризиком ліквідності. В зв'язку з ним необхідно уніфікувати управління активами, які виражені як в національній, так і іноземній валютах.

д) недостатній розвиток українського міжбанківського і фінансового ринків.

Український міжбанківський та фінансовий ринки знаходяться у стадії свого розвитку, тому хотілося б відмітити, що фінансові продукти, які застосовуються західними банками для управління ліквідністю (деривативи та форвардні угоди) практично не присутні зараз в Україні, особливо у сфері гривні.

Система стратегічного планування активних банківських операцій має обґрунтовувати план майбутньої діяльності банку і включати розробку таких питань: аналіз ринкових пріоритетів, які визначають напрямки розміщення ресурсів; аналіз наслідків вибору ринкових пріоритетів; необхідні зміни для реалізації ринкових можливостей; аналіз умов, у яких буде функціонувати банк; оцінка ефекту, який планується одержати в результаті реалізації ринкових можливостей.

У сучасний період номенклатура банківських продуктів і послуг постійно розширюється. Традиційні лінії розгалуження, що існували між різними типами банків, поступово зникають, і більшість банків сьогодні пропонують набір послуг, який охоплює більшу частину аспектів банківських і пов'язаних з ними фінансових послуг.

При розробці планів дії підрозділів банків на сегментах ринку активних банківських операцій необхідно мати на увазі, що будь-які оперативні і зміни мають бути пов'язані зі стратегічними напрямками роботи банків. Щодо практики українських банків — цього сказати не можна. Оперативні рішення українських банків у минулому й тепер орієнтуються на поточну кон'юнктуру.

Це пов'язано з тим, що в умовах слаборозвинутого фінансового ринку, який розвивається зусиллями комерційних банків, котрі не мають досвіду роботи з певними банківськими продуктами, вони, як правило, обмежуються високодохідною сферою цього ринку.

Створення систем автоматизованої розробки оперативного плану, яка базується на принципах проектування диверсифікованого портфеля, є сьогодні перспективним напрямком удосконалення планування оперативної банківської діяльності.

У всьому світі рівень ефективності управління активами розглядається як один з найважливіших чинників підвищення стабільності, надійності, ліквідності та прибутковості діяльності. В умовах жорсткої конкуренції, що супроводжує розвиток ринкової економіки, необхідно постійно удосконалювати системи та форми управління активами , швидко оволодівати нагромадженими в теорії та практиці знаннями, знаходити нові неординарні рішення в динамічній ситуації. Лише такий підхід до управління забезпечує виграш у конкретному середовищі або, принаймні, нормальні умови розвитку організації. Банківська діяльність у сучасному світі — одна з найбільш конкурентних, тому успіх і життєдіяльність банку істотно визначається рівнем управління.

Враховуючи особливості функціонування банківської системи України, вітчизняні фахівці розробили власну методику управління активами комерційних банків, яка відрізняється відносною простотою, обмеженою кількістю показників, що беруться до уваги, і рівнем їх значимості для наших умов. За цією методикою надійність банків визначається з урахуванням чотирьох головних показників:

а) питомої ваги проблемних кредитів в активах банку;

б) коефіцієнта миттєвої ліквідності

в) відношення високоліквідних активів до поточних пасивів;

г)відношення відкритої валютної позиції.

Незважаючи на певну відмінність методик, оцінних показників та об’єктів дослідження, всі управлінські системи, які використовуються в банківській системі, призначені для надійності, стійкості та ліквідності банків.

Високий рівень конкурентоспроможності досягається лише за наявності конкурентного середовища. Навіть при високій якості активів, відповідній доходності та ліквідності банк може мати низький конкурентний статус, зумовлений низкою об’єктивних та суб’єктивних причин.

З одного боку, високий рівень надійності значною мірою залежить від ефективної системи ціноутворення, якості та повноти послуг, які у свою чергу можна поліпшити лише за відповідного фінансового становища банку. З другого – високий рівень надійності банку може бути результатом зусиль головних акціонерів, а не наслідком попередньої ефективної діяльності. За таких обставин висока надійність банку швидко перетвориться на свою протилежність. Узгоджена характеристика досягнутої і потенційної конкурентоспроможності дає змогу банку чітко усвідомити своє місце на ринку і вжити запобіжних заходів, спрямованих на подолання впливу негативних чинників та ефективне використання резервів і позитивних тенденцій.