1.2 Інструментарій і показники ефективності управління залученими коштами банку

До депозитів (залучених коштів) банку належать залишки коштів на по-точних, бюджетних і розрахункових рахунках клієнтів, ощадні та строкові вкла-ди фізичних і юридичних осіб, вклади до запитання, різні види депозитних ра-хункі в, таких як умовні, заставні, брокерські, цільові депозити, депозити в іно-земній валюті, а також кошти на кореспондентських рахунках інших банків (лоро-рахунки). Усі ці джерела коштів поділяються на дві групи: трансакційні та ощадні депозити. Ознакою трансакційних депозитів є право клієнта на пере-каз грошей в іншу банківську установу та використання цього права на регу-лярній основі. Тому трансакційні депозити є найбільш рухливою частиною банківських пасивів. Ощадні депозити не мають цієї ознаки, вони стійкіші як джерела фінансування, але їх залучення коштує банку більше (відсоткова ставка).

Для забезпечення бажаної структури, обсягів і рівня витрат за депозитни-ми зобовязаннями менеджмент використовує різні методи залучення коштів, які загалом зводяться до двох груп: цінові та нецінові методи управління залу-ченими коштами.

Сутність цінових методів полягає у використанні відсоткової ставки за депозитами як головного важеля в конкурентній боротьбі за вільні грошові кошти фізичних і юридичних осіб. Підвищення пропонованої банком ставки дає змогу залучити додаткові ресурси. І навпаки, банк, перенасичений ресурса-ми, але обмежений небагатьма прибутковими напрямами їх розміщення, збері-гає або навіть зменшує депозитні ставки.

Обсяги залучення заощаджень у банківську систему суттєво залежать від цінової політики банків, основним інструментом якої є депозитна ставка. Банки встановлюють диференційовані ставки залежно від виду депозитного рахунку, строку розміщення коштів на депозиті та суми вкладу. Ціноутворення за депо-зитними зобовязаннями банку базується на аналізі співвідношення між депо-зитною ставкою, яка відображає ринкову вартість залучення коштів, і витратами банку, повязаними з обслуговуванням кожного виду депозитних рахунків. Якщо операційні витрати банку за рахунком чималі, наприклад, для розрахункових рахунків клієнтів, то ставка буде низькою або взагалі відсотки не виплачуватимуться. Покриття витрат з обслуговування депозиту банк най-частіше перекладає на клієнта, стягуючи фіксовану комісійну винагороду або встановлюючи вартість проведення кожної операції за рахунком, і водночас виплачує відсотки за залишок коштів на клієнтському рахунку.

На рівень депозитної ставки впливає багато чинників, зокрема такі, як попит і пропозиція грошових коштів на ринку, попит на кредити, норми обов-язкових резервів за зобовязаннями банку, обовязкові вимоги НБУ щодо спів-відношення вкладів фізичних осіб і регулятивного капіталу банку, структура та умови вкладу, правила обліку і оподаткування доходів, завищений рівень від-соткових ставок інсайдерам банку, рівень конкуренції, демпінгова політика ок-ремих банків, які тільки виходять на ринок і прагнуть будь-якою ціною завою-вати свою нішу, необгрунтовано підвищуючи депозитні ставки.

Під час визначення рівня депозитної ставки менеджменту банку потрібно памятати, що ціна ресурсів трансформується в ціну кредиту, яка, своєю чер-гою, відображається в цінах на товари і послуги, кінцевим споживачем яких залишається населення. Відтак необгрунтоване завищення депозитних ставок має негативні наслідки для всього суспільства.

В основу формування депозитних ставок покладено визначення базової ринкової ставки, яка показує той мінімальний рівень дохідності, що задоволь-нить інвестора у разі вкладення власних коштів у конкретний банк. Отже, на рівень базової депозитної ставки впливають такі основні чинники:

- реальні темпи економічного зростання в країні;

- очікуваний рівень інфляції впродовж періоду вкладання коштів;

- ризик неповернення коштів, що повязується з конкретною банківською установою.

В табл.1.1 - 1.2 наведені умови залучення вкладів в 6 банках м.Києва.

Таблиця 1.1

Таблиця 1.2

Таблиця 1.3

Таблиця 1.4

Таблиця 1.5

За своїм економічним змістом відсоткова ставка - це ринкова ціна (вар-тість) грошей, яка відображає альтернативні варіанти їх розміщення та ризики. Депозитна ставка є платою власникові тимчасово вільних грошових коштів за їх використання впродовж певного періоду часу і має компенсувати упущені можливості за інших напрямів їх розміщення.

Аналіз даних табл.1.1 - 1.6 показує, що на сучасному етапі розвитку банківської системи України застосовується набор управління параметрами поточних та строкових депозитів, наведений в табл.1.7 - 1.9, який доповнює основний ціновий параметр - відсоткову ставку депозиту в залежності від валюти вкладу - строком депозиту, умовами сплати відсотків, мінімальної суми депозиту, умовами права на часткове поповнення та зняття суми вкладу.

Таблиця 1.7 Інструменти банку з управління строковими залученими коштами юридичних та фізичних осіб [ ]

Таблиця 1.8 Інструменти банку з управління залученими коштами на вимогу (поточні рахунки) юридичних та фізичних осіб [ ]

Таблиця 1.9 Інструменти банку з управління залученими коштами на вимогу (карткові рахунки) юридичних та фізичних осіб [ ]

Банки, які не мають на ринку репутації надійних і стабільних установ, змушені для залучення клієнтів пропонувати високі депозитні ставки. У такому разі менеджмент банку повинен точно знати напрями та обсяги можливого роз-міщення ресурсів та їх дохідність. Підвищення депозитної ставки за відсутності високодохідних напрямів розміщення залучених ресурсів може призвести до появи відємного спреду, а отже, збиткової діяльності банку.

В умовах загострення конкурентної боротьби в банківській сфері менед-жмент велику увагу приділяє саме неціновим методам управління, оскільки підвищення депозитних ставок має обмеження і не завжди такий метод управ-ління можна застосовувати.

До нецінових методів управління депозитами належать реклама, поліпшений рівень обслуговування; розширення спектра пропонованих банком рахунків і послуг, комплексне обслуговування, додаткові види безкоштовних послуг, розташування філій у місцях, максимально наближених до клієнтів, пристосування графіка роботи до потреб клієнтів та ін. У боротьбі за клієнтів банки вдаються до таких прийомів, як проведення лотереї серед клієнтів, безкоштовне розсилання витягів з рахунків, відкриття депозитів новона-родженим як подарунок від банку, обладнання безкоштовних автомобільних стоянок біля банку, розташування банкоматів у громадських місцях, проведен-ня безготівкових розрахунків за допомогою пластикових карток, надсилання клієнтам привітань і подарунків до свят від імені керівництва банку та ін.

Нецінові методи управління базуються на маркетингових дослідженнях того сектора ринку, який обслуговується банком, вивченні потреб клієнтури, розробці нових фінансових інструментів та операцій, що пропонуються клієн-там. У цілому застосування нецінових методів потребує деяких (іноді чималих) витрат. Тому, обираючи метод управління залученими коштами, менеджмент банку має порівняти витрати, повязані з підвищенням депозитної ставки, та витрати, які супроводжуватимуть впровадження нецінових прийомів. На прак-тиці ці методи застосовують паралельно.

Основним інтегральним показником ефективності процесу управління залученими коштами є чистий процентний спред, тобто різниця сум отриманих процентів за розміщення залучених коштів в процентні кредити, віднесених до сум кредитів, та сум сплачених процентів за залучення поточних та строкових депозитів, віднесених до сум залучених депозитів.

Чистий процентний спред - визначає здатність банку приносити прибуток у вигляді його доходу від процентної різниці підпроцентних активів та залуче-них коштів.

Другим основним показником ефективності управління залученими коштами є рівень обовязкового резервування залучених коштів на кореспондентському рахунку банку в НБУ, який знижує частку залучених коштів, що можуть бути розміщені комерційним банком в активні операції, тобто частка розміщених коштів повинна дати процентний дохід, якій покриє витрати на залучення усієї суми залучених коштів, та ще й дати прибуток. Підвищення норм обовязкового резервування для різних строків та валют приводить до змін в політиці комерційного банку по залученню коштів з боку мінімізації недоходних обовязкових резервів, а також відповідному підняттю ставок активних операцій по кредитуванню (розміщенню залучених коштів).

В таблиці 1.10 наведена динаміка встановлення Національним банком нормативів обовязкового резервування окремих агрегатів залучених банками коштів у 1998-2006 роках.

Як показує, аналіз даних табл.1.10, регулююча політика НБУ на сучасно-му етапі робить вигідним залучення строкових коштів юридичних та фізичних осіб, оскільки рівень обовязкового резервування за цими видами залучених ре-сурсів знизився з 6,0% на початок 2006 року до 0,5% на кінець 2006 року та у 2007 році. Одночасно НБУ суттєво знизив рівень обовязкового резервування за поточними коштами юридичних та фізичних осіб в національній валюті з рівня 8% на початок 2006 року до 1% на кінець 2006 року та на протязі 2007 року. Та-ким чином, НБУ у кінці 2006 - на протязі 2007 року мінімізував вплив зовніш-нього страхового інструменту обовязкового резервування залучених коштів.

Таблиця 1.10 Динаміка ставок обов`язкового резервування залучених коштів комерційними банками з 1998 по 2006 роки

¹ЮО -- юридичні особи; ФО -- фізичні особи