3. Сучасний стан і шляхи вдосконалення системи рефінансування Національного банку України комерційних банків

Ступінь участі Національного банку України в попередженні криз банківської системи багато в чому залежить від існуючої системи рефінансування комерційних банків, а саме від вирішення такого технічного питання, як надання надкоротких кредитів, які є необхідними для завершення міжбанківських розрахунків і платежів.

В умовах складної макроекономічної ситуації та впливу світової фінансової кризи грошово-кредитна політика в 2008 р. була спрямована на виконання основної функції Національного банку України -- забезпечення стабільності національної грошової одиниці. З початку 2008 р. Національний банк України в контексті здійснення антиінфляційних заходів продовжував проводити процентну політику, спрямовану на підвищення вартості національної валюти [12. c.156].

Чому ж виникла така нагальна потреба у рефінансуванні? Насамперед тому, що значна кількість банківських установ втратила ліквідність. Значна провина у скочуванні фінансових установ України до банкрутства лежить на них самих, а світова фінансова криза причетна до цього лише опосередковано.

З 1 вересня 2007 року до 1 вересня 2008 року приріст депозитів в українських банках становив 104 мільярди гривень, тоді як кредити зросли вдвічі до 203 мільярдів гривень. Через брак дешевих ресурсів на внутрішньому ринку, банки скористалися значними зовнішніми позиками для покриття цієї різниці [11].

За станом на початок жовтня банківська система мала досить значний запас ліквідності -- обсяги ліквідних коштів банків удвічі перевищували їх потреби, повязані з поточною діяльністю.

Таблиця 1 Виконання банками України нормативів ліквідності в 2005-2008 роках

Як видно з даних таблиці 1 в 2005-2008 роках банки України в цілому постійно виконували нормативи ліквідності, а по деяким нормативам, наприклад Н6 фактичне значення перевищувало нормативне в 2 рази, а по Н4 -- в 3 рази [12, c. 157].

Звичайно, про хеджування ризиків більшість банкірів не потурбувались. І якщо зовнішні запозичення були середньостроковими, на два-три роки, а внутрішні переважно короткостроковими -- до року, то кредити в основному видавалися середньо- і довгострокові.

Так, тільки іпотечних позик було видано на 80,1 мільярда гривень. Отже, неправильна політика банківського менеджменту за відсутності належного контролю з боку НБУ заклала підвалини сучасної кризи.

Рефінансування, яке розпочав Нацбанк, було насправді спрямоване на підтримку ліквідності банків. У жовтні-грудні 2008 року вони повинні були повернути близько 900 мільйонів доларів. Більшість банкірів сподівалися на продовження діючих угод з іноземними фінансовими установами.

Яскравим прикладом є історія Надра-банку, який до останнього моменту розраховував на пролонгацію кредиту від бельгійсько-голландського Fortis-Bank та німецького Bayern LB в сумі 130 мільйонів доларів. Однак у звязку зі світовою кризою йому в цьому було відмовлено, хоча положення угод, за матеріалами преси, це передбачали. Саме для розрахунків за зовнішніми контрактами у сумі 230 мільйонів доларів НБУ в терміновому порядку виділив Надра-банку 1,5 мільярда гривень [11].

У цьому контексті Національний банк у жовтні-листопаді тимчасово використовував додаткові інструменти підтримки ліквідності банків, а саме:

Ш підтримання ліквідності на основі програм фінансового оздоровлення на термін до 1 року зі сплатою 15 % річних у межах 90 % вартості наданого банком забезпечення;

Ш оперативне підтримання ліквідності банків, сплачений статутний капітал яких становить не менше 500 млн. грн., яке здійснюється на термін до 1 року за плату в розмірі 15 % в сумі до 60 % статутного капіталу банку [12, c. 155].

Не заглиблюючись у питання причин фінансової та економічної кризи в Україні, слід зауважити, що приводом до різкої девальвації гривні була купівля валюти банками за кошти, призначені для рефінансування.

Саме валютні спекуляції спровокували початок негативних процесів, насамперед девальвацію гривні. Це підірвало довіру до національної валюти і “втечу” в долари. НБУ почав використовувати кошти, спрямовані на рефінансування, не на підтримку ліквідності, а на підтримку платоспроможності [11].

Ще одна причина -- відсутність чіткої законодавчої регламентації діяльності НБУ. Це можна виявити і в параметрах емісії, і в процедурах видачі коштів банків, і в монетарних орієнтирах, і в інфляційних межах.

Не маючи жодних обмежень, НБУ і проводив волюнтаристську політику, зокрема в здійсненні “вибіркового” рефінансування.

Ось кілька прикладів, які підтверджують невідповідність цілей рефінансування його практичному впровадженню.

У листопаді 2008 року Нацбанком в якості рефінансування було виділено 40 мільярдів гривень для 110 банків, і це при тому, що надлишкова ліквідність установ без урахування обовязкових резервів становила 15,7 мільярда гривень. 94 банки отримали так зване рефінансування на суму 28 мільярдів гривень на термін понад один рік [8].

Національний банк України крім розширення можливості банків з підтримки ними своєї ліквідності через механізми рефінансування, помякшив вимоги до формування банками обовязкових резервів, обмежив здійснення певних активних операцій банків в іноземній валюті, упорядкував правила здійснення валютних операцій. Заходи, що вживалися Національним банком України для стабілізації ситуації, сприяли зниженню напруги на грошово-кредитному ринку, що знайшло своє відображення в поступовому уповільненні тенденцій до відпливу депозитів із банківської системи, у тому числі коштів населення, збільшенні ліквідності банківської системи, стабілізації ситуації на міжбанківському кредитом ринку.

Починаючи з кінця листопада, Національний банк України почав запроваджувати другий етап стабілізаційних заходів, головною метою якого було зменшення спекулятивного попиту на іноземну валюту, а також закріплення позитивних тенденцій до стабілізації ситуації в банківській системі.

В контексті вжитих заходів, у грудні 2008 р. Національний банк зменшив обсяги операцій з підтримки ліквідності банків. Так у грудні було надано кредитів рефінансування на загальну суму близько 30,7 млрд. грн. [12, c.157].

У 2008-му обсяги рефінансування НБУ становили 169,48 млрд. грн. -- на 42% більше їхнього власного капіталу. При цьому істотна частина кредитів (близько 30,7 млрд. грн.) була надана у грудні 2008-го -- саме коли банківські клієнти масово вилучали гроші із системи.

За офіційним даними, у 2009 році НБУ надав комерційним банкам рефінансування на загальну суму 64,4 млрд. грн. Власний капітал банків 01.01.2010 р. становив 126,2 млрд. грн. Це означає, що НБУ влив у банківську систему рівно половину власного капіталу банків. Крім цього за 2009 рік банківській системі були надані кошти шляхом отримання трьома великими проблемними фінансовими установами коштів на поповнення власного капіталу: Укргазбанк -- 3,2 млрд. грн., Родовід Банк -- 2,8 млрд. грн. і банк «Київ» -- 3,5 млрд. грн. Пізніше їх було докапіталізовано, зокрема, Родовід Банк отримав ще 5,6 млрд. грн. Загальна сума отриманих ними для збільшення власного капіталу коштів становила 21 млрд. грн.

Незважаючи на досить серйозну фінансову допомогу Нацбанку становище деяких фінансових структур виявилося невтішним. Станом на вересень 2010 року, тимчасова адміністрація працювала у 16 фінансових установах. Стосовно ще кількох закладів ухвалено рішення про ліквідацію.

При цьому кредити НБУ так і не допомогли фінансовим структурам, які залишилися «живими», залатати фінансові діри: збитки банківської системи за 2009 рік сягнули 28 млрд. грн.

Причина в: по-перше, ставки рефінансування НБУ досить високі -- від 16% до 20% річних, при цьому кредити, як правило, виділяються на досить короткий строк (до 1 року). А по-друге, весь 2009-й НБУ активно мобілізував (вилучав) гроші з фінансового сектору. За весь минулий рік регулятор вилучив з банківської системи 96,7 млрд. грн. Мета мобілізації коштів -- боротьба з інфляцією. Зрозуміло, що за таких обсягів вилучення грошей з банківської системи рефінансування НБУ особливо не допомогло банкам. Роком раніше, в 2008-му, обсяги мобілізації коштів були значно меншими -- 57,2 млрд. грн. при 169 млрд. грн. рефінансування [16, c.6].

Ще одним із недоліків існуючого механізму рефінансування є недостатнє здійснення контролю за цільовим використанням кредитів рефінансування. Серйозною проблемою для банківської системи може стати спрямування кредитів рефінансування НБУ не за призначенням. Йдеться про можливість використання банками отриманих коштів з метою валютних спекуляцій на міжбанківському валютному ринку, а також для виведення валюти за кордон. Очевидно в даному разі потрібно посилити індивідуальний контроль з боку НБУ за роботою керівних органів тих банків котрі отримали відповідні кредити. Цього можна добитися шляхом призначення спеціального представника НБУ, який би виконував наглядові функції за цільовим використанням коштів. За таких умов може бути розглянуто можливість надання в окремих випадках кредитів рефінансування без застави як більш оперативний інструмент політики рефінансування [15, c. 34].

Тому на сучасному етапі виникає гостра необхідність запровадження механізмів, які дозволили б комерційним банкам разом з Національним банком України більш ефективно адаптуватися до будь-яких змін економічної конюнктури. Отже, перше що необхідно зробити - це удосконалення інструментів рефінансування комерційних банків [12, c.158].

На основі проведеного дослідження розглянемо основні напрямки удосконалення інструментів та механізмів регулювання ліквідності банківської системи:

§ посилення ролі економічних нормативів ліквідності і розгляд питання щодо встановлення нормативу довгострокової ліквідності.

§ обмеження застосування Національним банком України протягом одного дня кредитних і депозитних операцій та перехід до застосування в кінці дня чистих операцій -- кредитних або мобілізаційних залежно від стану ліквідності (за виключенням незначного обсягу операцій овернайт). Така практика відповідає світовій і стимулює розвиток міжбанківського ринку у його здатності перерозподіляти грошові кошти, зменшить очікування банків на посередництво Національного банку України та стимулюватиме проведення більш зваженої кредитної політики окремими банками;

§ спрощення процентного інструментарію грошово-кредитної політики шляхом скорочення кількості ставок за кредитами овернайт через відміну бланкових кредитів овернайт, що приятиме чіткому формуванню орієнтирів щодо максимальної вартості кредитних ресурсів овернайт на ринку;

§ проведення основного обсягу операцій на регулярній основі залежно від ситуації на грошово-кредитному ринку депозитних або кредитних операцій із 7 або 14-денною строковістю. Застосування такого підходу дозволить підвищити прозорість та прогнозованість операцій центрального банку, встановити ключову ставку-орієнтир для субєктів грошово-кредитного ринку;

§ спрощення та стандартизація депозитного інструментарію регулювання ліквідності шляхом зменшення кількості депозитних інструментів у розрізі строків їх використання. Адже як свідчить зарубіжний досвід, численні та нестандартизовані інструменти та процентні ставки центрального банку, а також різноманітна строковість операцій можуть зробити процентну політику недостатньо передбачуваною, що негативно позначиться на динаміці змін (волатильності) вартості ресурсів на ринку [15, c.34-35].

§ для забезпечення безперебійності функціонування платіжної системи та для підтримання ліквідності банків необхідно вводити у практичну дію використання внутрішньоденних кредитів. Введення даних кредитів є необхідним в умовах сучасності у звязку із збільшенням маси платежів та сум, необхідних для їх регулювання. Отже, ціллю внутрішньоденних кредитів буде забезпечення безперебійного функціонування платіжної системи. Дані кредити надаватимуться протягом операційного дня. Основою для їх видачі будуть невиконані платіжні документи, які предявлені комерційному банку на протязі операційного дня. Надання внутрішньоденних кредитів - це проведення розрахунковим підрозділом Національного банку України на протязі операційного дня платежів банку понад кошти, які є на його кореспондентському рахунку. Таким чином виникатиме дебетове сальдо, яке не повинно перевищувати встановлений ліміт рефінансування по даних кредитах. Встановлення лімітів по даному виду кредитів, на нашу думку є необхідним, щоб не допустити таким чином надмірний та спекулятивний ріст даних кредитів. Перевагами даного виду кредитів будуть простота та зручність їх отримання, а також можливості максимального прискорення проведення розрахунків при одночасному зниженні залишків на кореспондентських рахунках комерційних банків та направленні вивільнених коштів в активи, що приноситимуть дохід. Наданий внутрішньоденний кредит повинен бути погашений за рахунок надходження коштів на кореспондентський рахунок банку до кінця операційного дня. В разі якщо даний кредит не буде погашений, то його необхідно буде переоформити в кредит овернайт. Надання комерційним банкам внутрішньоденних кредитів дозволить прискорити процес оперативного поповнення кореспондентського рахунку, що дозволить підтримувати платоспроможність банку і тим самим уникнути ланцюжка неплатежів в системі розрахунків. Дані кредити повинні надаватись під забезпечення та за певну плату.

§ варто активізувати політику рефінансування під заставу корпоративних цінних паперів та кредитних зобовязань підприємств. Що не тільки сприятиме розвитку інструментів рефінансування, а й активізує функціонування фондового ринку в Україні, що є не мало важним на сучасному етапі. Використовуючи запропоновані види забезпечення кредитів рефінансування, центральний банк повинен оцінювати емітентів даних цінних паперів, тобто тісніше співпрацювати з реальним сектором економіки. А в комплексі з моніторингом підприємств це створює основу для оцінки тенденцій розвитку економіки в цілому, а також прогнозування макроекономічних показників та підвищення ефективності грошово-кредитної політики [12, c.157-158].

Зазначені заходи у сукупності із заходами, спрямованими на розвязання проблем, що потребують проведення окремого дослідження, таких як узгодження фіскальної та монетарної політики, стимулювання розвитку фінансового ринку, насамперед ринку державних цінних паперів, посилення реальної операційної незалежності Національного банку України дозволять в перспективі підвищити ефективність регулювання грошово-кредитного ринку з метою досягнення цінової стабільності як пріоритетної (у середньостроковій перспективі) цілі Національного банку України [15, c.35].