Кредитування підприємств на фоні фінансової кризи 2008–2009 рр. (на матеріалах ПАТ КБ "Приватбанк")

курсовая работа

1.3 Функції та закони кредиту

Слово "функція" (від лат. functio - виконання) є досить розповсюдженим науковим поняттям. Функція - це продовження аналізу сутності. Якщо структура кредиту при цьому звернена до його внутрішньої будови, взаємодії його елементів між собою, то функція кредиту - це його взаємодія як цілого із зовнішнім середовищем.

При розгляді функцій кредиту зберігають своє значення методологічні принципи, на яких був побудований аналіз сутності кредиту як економічної категорії [35].

По-перше, функція ставиться до кредитних відносин у цілому, а не окремо до кредитора або позичальника; взаємодія кредиту може бути кваліфіковано як його функція тільки в тому випадку, якщо воно рівною мірою стосується всіх елементів кредиту.

По-друге, функція повинна характеризувати специфічну взаємодію всіх форм кредиту. Не існує якихось особливих функцій комерційного або банківського, міжнародного або споживчого кредиту; тим більше немає й особливих функцій тих або інших різновидів кредиту, наприклад окремо функцій короткострокового, середньострокового або довгострокового кредитування. Функцію породжує не форма або різновид кредиту, а його сутність як єдиної економічної категорії. Функція - обєктивна категорія, органічно повязана із сутністю, а не субєктивний прийом (метод, різновид), що випливає з механізму кредитування.

По-третє, функція характеризує таку взаємодію кредиту із зовнішнім середовищем, що спрямоване на його збереження як цілісного утворення.

При аналізі кредитних відносин було встановлено, що кредитні угоди, що укладаються між кредитором і позичальником, виникають на стадії перерозподілу вартості. У процесі обміну тимчасово вивільнена вартість передається позичальникові, а потім вертається до свого власника.

Цей характерний для кредиту процес дає підставу для виділення першої перерозподільної функції кредиту.

Перерозподільної функції кредиту властивий перерозподіл вартості. Воно може відбуватися по територіальній і галузевій ознаках. У кредитні відносини можуть вступати різні організації й особи незалежно від їхнього місця розташування. Для кредиту не має значення взаємне розташування кредитора й позичальника. Подібний перерозподіл вартості можна назвати міжтериторіальним.

Міжгалузевий перерозподіл за допомогою кредиту відбувається, коли вартість передається від кредитора, що представляє одну галузь, до позичальника - підприємству іншої галузі. У сучасному грошовому господарстві, коли найбільшу питому вагу займають відносини між підприємствами й банком, міжгалузевий перерозподіл є вирішальним. Кошти, акумулюємі банками, втрачають відомчий характер, вони "розчиняються" у загальних ресурсах банку, що надає кредити підприємствам відповідної галузі, незалежно від того, скільки від її надійшло ресурсів.

Внутрішньогалузевий перерозподіл вартості на засадах зворотності можна спостерігати при одержанні кредиту підприємствами від галузевих банків.

Перерозподіл вартості на кредитних основах виключає внутрішньогосподарський перерозподіл. Усередині того самого підприємства не можуть виникати кредитні звязки: підприємство не може кредитувати саме себе - кредитні угоди укладаються тільки між парою субєктів, що володіють майном і юридичними правами.

За допомогою перерозподільної функції кредиту - і це становить її другу рису - можуть перерозподілятися не тільки валовий продукт і національний доход, але й всі матеріальні блага, все національне багатство суспільства.

Третя риса функції торкає характер вартості, що перерозподіляється. Як ми вже відзначали, кредитор надає позичальникові кредит, а позичальник повертає його тоді, коли вартість вивільняється. Кредитор не може надати в позичку таку вартість, що зайнята в його господарстві, так само як позичальник не в змозі реально погасити її без вільних коштів для платежу. Перерозподільна функція кредиту, отже, охоплює не взагалі перерозподіл вартості, а перерозподіл тимчасово вивільненої вартості. Разом з тим перерозподіл може також бути продовженням процесу реалізації (обміну). При комерційній формі кредиту підприємство-виробник реалізує свою продукцію на умовах надання покупцеві відстрочення платежу, тобто на кредитній основі. У цьому випадку не спостерігається вивільнення ресурсів. Однак для того, щоб дати таку відстрочку, підприємству-постачальникові потрібно або самому мати у своєму розпорядженні вільні ресурси до моменту оплати його продукції, або одержати їх у тимчасове користування від інших субєктів відтворення (найчастіше від банку). У тім і в іншому випадках перерозподіляється те, що вже створено в різних ланках господарства.

Важлива й четверта риса перерозподільної функції кредиту. Як відзначалось раніше, обєктивно кредит носить продуктивний характер. Одержання тимчасово вивільненої вартості позичальником супроводжується активною її "роботою" у господарстві: позичка витрачається на різноманітні виробничі потреби. Таким чином, у перерозподільній функції істотним є передача тимчасово вивільненої вартості у тимчасове користування.

Пята риса укладається в том. що вартість передається частіше всього без участі яких-небудь посередників: надходить у користування безпосереднього позикоодержувача, минаючи ті або інші проміжні ланки. Це не виключає випадки, коли кредит може надаватися лише при наявності третього субєкта - гаранта (юридичної або фізичної особи).

Другою функцією кредиту, визнаною у вітчизняній економічній літературі, виступає заміщення дійсних грошей кредитними операціями.

У сучасному кредитному господарстві створені необхідні умови для такого заміщення. Перерахування грошей з одного рахунку на іншій у звязку з безготівковими розрахунками за товари й послуги, залік взаємної заборгованості, перерахування тільки сальдо взаємних заліків дають можливість скоротити готівково-грошові платежі, поліпшити структуру грошового обігу.

В сучасному господарстві входження позиченої вартості в господарський оборот виконує функцію не загального заміщення грошей, а функцію їхнього тимчасового заміщення в економічному обороті. Позичена вартість, отримана позичальником і введена у господарський оборот, починає виконувати роботу, властиву грошам (використовуватися для придбання товарно-матеріальних цінностей, виплати заробітної плати й т.д.).

Таким чином:

кредит як обєктивна реальність робить свій рух у часі й просторі;

йому властиві протиріччя, причинна обумовленість, певні тенденції, закономірності, структура;

його існування нерозривно повязане з іншими економічними утвореннями;

він становить лише елемент загальної системи економічних відносин.

Важливим у даній характеристиці є й те, що кредит, незважаючи на зміни, що відбуваються в ньому, перетворення з однієї форми в іншу, незважаючи на механізм керування, залишається обєктивною вартісною категорією з її загальними властивостями й звязками. Закони кредиту - насамперед економічні закони, де вартість, перетворена в особливу форму, продовжує свій рух, не втрачаючи при цьому своїх глибинних властивостей.

На відміну від ряду загальних економічних законів, що регулюють економіку в цілому, закони кредиту діють лише на базі тих відносин, суть яких вони виражають.

Закони кредиту конкретні. Торкаючись особливих сторін руху кредиту, вони визначають напрямок його руху, звязки із суміжними економічними категоріями, залежності від конкретних матеріальних процесів і т.д. У певному змісті закони кредиту більше конкретні, ніж закони відтворення і його окремих фаз, тому що вони обумовлені специфікою розглянутої категорії.

Закони кредиту проявляються насамперед як закони його руху. Кредит як відносини між кредитором і позичальником не можна представити без руху позиченої вартості, без її просторового переходу від одного субєкта до іншого, без тимчасового функціонування в кругообігу коштів позичальника. Рух становить найважливішу характеристику кредиту як вартісного утворення, характеристику більше істотну, чим його властивість, те, без чого кредит не може існувати.

У звязку із цим у переліку законів кредиту варто особливо виділити закон, що виражає особливості руху позиченої вартості, закон зворотності кредиту.

Закон зворотності кредиту (на відміну від власних або бюджетних ресурсів) відображає повернення позиченої вартості до кредитора, до свого вихідного пункту. У процесі повернення від позичальника до кредитора передається саме та позичена вартість, що раніше була передана в тимчасове користування. Важливо тут і те, що зворотність позиченої вартості - це зворотність у квадраті, оскільки кошти вертаються не тільки до позичальника, зробивши свій кругообіг, але від нього до юридичної вихідної точки.

Розглядаючи закони кредиту, варто визнати, що рух позиченої вартості залежить від джерел її утворення. Якщо така залежність існує, то її можна виразити у вигляді певного закону. При кредиті здійснюється взаємодія з реально створеними вартостями, його рух багато в чому обумовлене наступною обставиною: чи є в розпорядженні кредитора реальні кошти, які можуть бути передані позичальникові. Закон, що регулює залежність кредиту від джерел його утворення, визначимо як закон рівноваги між вивільненими ресурсами та ресурсами, що перерозподіляються на початках зворотності.

До законів кредиту можна віднести також закон збереження позиченої вартості. Кошти, надавані в тимчасове користування, вернувшись до кредитора, не втрачають не тільки своїх споживчих властивостей, але й своєї вартості; позичена вартість, повернувшись із господарства позичальника, зявляється у своєму початковому рівноцінному виді, готова вступити в новий оборот. На відміну від засобів виробництва, які частково або повністю перенесли частину своєї вартості на готовий продукт, позичена вартість вертається у своїй постійній рівноцінній якості, маючи ті ж потенційні властивості, що й при первинному вступі в оборот.

Істотне значення для кредиту, як і для інших економічних категорій, має час, що становить атрибут руху вартості. Він багато в чому повязаний з тими потребами, які виникають у субєктів ринку. Від того, куди, у які витрати вкладені кредитні ресурси, залежить загальна тривалість функціонування кредиту в кругообігу коштів.

Час функціонування кредиту виявляється залежним і від ряду інших факторів, у тому числі часу вивільнення ресурсів. Чим більше час, на який вивільнена вартість у кредитора, тим ширше можливості збільшення тривалості її функціонування в господарстві позичальника. Чим швидше оборотність кредиту, тим ширше можливості вивільнення позиченої вартості і її вступів у новий оборот.

Все це дозволяє уточнити тимчасові границі функціонування кредиту, зробити висновок про те, що рух позиченої вартості в кожній господарській угоді обмежено. Тимчасові границі позиченої вартості, можливості її надання тільки на певний строк обумовлюють і тимчасовий характер існування кредитора й позичальника. У результаті тимчасовий характер функціонування кредиту стає атрибутом відносин не окремих його частин, а законом кредиту як цілого, законом, що відтворює залежність кредиту від тривалості вивільнення позиченої вартості і її використань у кругообігу коштів. Закон кредиту, що відображає подібну його залежність, припускає, зокрема, задоволення тільки тимчасових потреб субєктів відтворення у використанні запозиченої вартості.

Розглянуті закони руху кредиту мають для практики велике значення. Відхід від їхніх вимог, порушення їхньої сутності може негативно вплинути на грошовий обіг, знизити роль кредиту в народному господарстві.

Порушення зворотності кредиту дестабілізує грошовий обіг, приводить до банкрутства банків, загострює соціальні протиріччя, викликаючи невдоволення вкладників тих банків, які оголосили про свою неспроможність.

Наявність дисбалансу між ресурсами, що утягуються в процес кредитування, збільшує грошову масу, приводить до зниження купівельної спроможності грошової одиниці.

Порушення збереження позиченої вартості приводить до девальвації ресурсів кредитора, зниженню розміру реальних вартостей, надаваних у порядку допомоги народному господарству.

Знання й облік законів кредиту виступають найбільш важливим завданням держави й банків у регулюванні економіки країни.

Делись добром ;)