6.Об’єкти страхових правовідносин і страховий інтерес

Об’єкт страхування є необхідним елементом страхових правовідносин, як і будь-яких цивільних правовідносин, оскільки об’єкт є предметом договірних відносин. Розглянемо питання визначення об’єкта страхування у вигляді страхового інтересу, що постійно актуалізується дослідниками страхових правовідносин вже протягом багатьох років. Страховий інтерес – це законний майновий інтерес, що є в наявності у страхувальника щодо певного об’єкта страхування і є безпосередньою основою для визначення предмета договору страхування. Поняття страхового інтересу нерозривно пов’язано з об’єктом страхування і предметом договору страхування. Наявність страхового інтересу є необхідною умовою для формування страхового зобов’язання. У страховому зобов’язанні страховий інтерес – головний елемент, що визначає саму можливість існування страхування, і тому має універсальне значення. Страховий інтерес визначає всі найважливіші елементи страхового зобов’язання: його суб’єктивний склад, об’єкт, права й обов’язки суб’єктів, його виконання, відповідальність за невиконання або за неналежне виконання. Страховий інтерес завжди пов’язаний з суб’єктивним правом або правовідносинами. Наприклад, правом власності або зобов’язанням здійснити відшкодування завданої шкоди, правом на життя, здоров’я, працездатність і т.ін., що визначають предмет майнового інтересу особи (страхувальника та/або застрахованої особи). Страхування того чи іншого страхового інтересу є особливою формою діяльності особи – носія цього інтересу, внаслідок чого сама особа турбується про збереження її майнового інтересу. Отже, страхування має соціальний характер. Так, наприклад, обов’язкове страхування окремих видів майнового інтересу за своєю цільовою спрямованістю забезпечує, головним чином, захист соціальних інтересів членів суспільства. У цих випадках страховий інтерес окремих осіб, що випливає з вимог закону, збігається із соціальним інтересом суспільства. З іншого боку, будь-який суб’єкт, що господарює, зацікавлений в існуванні зовнішнього джерела компенсації завданого йому збитку, що створює спеціальний страховий інтерес, який складає частину загального соціального майнового інтересу. Тому суб’єкт цивільного права завжди повинен бути зацікавлений в організації і наданні йому страхового захисту після настання заздалегідь визначених несприятливих обставин. У процесі історичного розвитку страхування спостерігалися різноманітні форми тлумачення сутності страхового інтересу. Найбільш консервативним було трактування, згідно з яким страховий інтерес є притаманний винятково майновому страхуванню. Проте, можливість визнання страхового інтересу в сфері особистого страхування абсолютно законна й обумовлена тим, що як майнове, так і особисте страхування об’єднує захисне (забезпечувальне) призначення страхування, котре проявляється в задоволенні майнових потреб, які виникають у результаті обставин, що мають ознаки страхового випадку. Задоволення цих майнових потреб (захист страхового інтересу) забезпечується через формування страхового фонду колективного користування. Таким чином, саме страховий інтерес об’єднує усі напрямки страхування (майнове, особисте і страхування відповідальності). При цьому він розрізняється лише формами свого прояву. Тому для повноцінного визначення страхового інтересу як об’єкта страхових правовідносин поняття страхового інтересу потребує розмежування його економічної і правової категорій. 1. Страховий інтерес – це суб’єктивний інтерес. Страховий інтерес можна кваліфікувати як інтерес конкретної особи (громадянина чи юридичної особи), що пов’язаний із правом власності, іншими речовими правами, особистими немайновими правами і зобов’язальними правами. Майновий інтерес має персоніфікованість, належність особі, що має і виражає такий інтерес. Для страхування цей взаємозв’язок може бути розглянутий і з іншого погляду: тільки особа, що володіє майновим інтересом, може бути суб’єктом страхового зобов’язання. Страховий інтерес завжди представляє свого носія (володаря) у страхових правовідносинах і тому вказується при створенні страхового зобов’язання. Страхуванню підлягає не сам по собі майновий інтерес, а інтерес певної особи – суб’єкта страхових зобов’язань. 2. Страховий інтерес повинен мати майновий характер. Розглянемо дві правові категорії, що займають суттєву роль у страхових правовідносинах, а саме майнове право і майновий інтерес. Майнове право – суб’єктивне право особи (учасника правовідносин), зв’язане з володінням, розпорядженням і користуванням майном і з тими майновими вимогами, що виникають між учасниками цивільного обороту з приводу розподілу цього майна й обміну. Встановлюється й охороняється законодавчо. Зміст майнового права: 1- правомочність особи – власника, 2- право оперативного керування, 3- зобов’язальні права (право на відшкодування збитку здоров’ю внаслідок утрати заробітку, право на відшкодування шкоди майну), 4- право автора на винагороду за результат творчої праці, 5- спадкоємне право, 6- інші речові майнові права. Майновий інтерес – категорія страхового права, що визначає фактичну наявність основного компонента – страхового інтересу і його обсяг. Теорія майнового інтересу як об’єкта страхування знайшла відображення у ст. 4 Закону України “Про страхування” . Об’єктом страхових правовідносин, або об’єктом страхування є майнові інтереси страхувальника (застрахованої особи), що не суперечать чинному законодавству. Ці майнові інтереси прямо і безпосередньо визначають предмет договору страхування та можуть бути пов’язані: • з життям, здоров’ям, працездатністю фізичної особи – страхувальника або застрахованої особи; • з додатковим пенсійним забезпеченням фізичної особи – страхувальника або застрахованої особи; • з володінням, користуванням і розпорядженням страхувальником будь-яким майном; • з обов’язком страхувальника відшкодувати заподіяну ним шкоду особистості або майну будь-якої особи або шкоду, яку він завдав юридичній особі. Отже, об’єктом страхування є майновий інтерес особи, а не сама фізична чи юридична особа, результати або процес її діяльності, її життя, здоров’я, працездатність, її право на здійснення діяльності або її майно. Це очевидно: якщо договір страхування укладається з метою одержання особою певної грошової компенсаційної суми, то ця особа повинна мати законне право на отримання такої суми за певних умов, що визначаються фактом настання страхового випадку. Майнова сутність страхового інтересу дозволяє об’єктивно і достатньо точно піддати його грошовій оцінці, тобто визначити вартість страхового інтересу. Отже, в умовах товарно-грошових відносин страховий інтерес завжди повинен мати вартісне, грошове вираження відносно тільки до суб’єкта – його носія (страхувальника або застрахованої особи), що є принциповим для здійснення страхової діяльності. Крім того, це грошове вираження повинно мати законне підгрунтя для його кількісного виміру і сталий характер протягом терміну дії страхових правовідносин, без різких та непередбачуваних змін його вартісних характеристик (за винятком природного зносу і амортизації). 3. Страховий інтерес має бути юридичним інтересом. Він повинен визначатися, виходячи з реально існуючих правовідносин, що не протирічать чинному законодавству. Юридичний інтерес може проявлятися досить різноманітно, і єдиною підставою для відмови у страховому захисті є невідповідність цього інтересу вимогам чинного законодавства. 4. Страховий інтерес повинен мати ознаки ризиковості завдання шкоди майновому інтересу. Ця вимога витікає із необхідності наявності ризику у страхових правовідносинах і визначена у ст. 8 Закону “Про страхування”. Єдиним винятком для цієї вимоги є накопичувальне страхування життя, що передбачає здійснення разової або періодичних страхових виплат при досягненні застрахованою особою визначеного віку (вочевидь, що ймовірність настання цієї події дорівнює 1 за вирахуванням ймовірності ризику передчасної смерті цієї особи протягом строку до досягнення визначеного віку). На рис.1.8 наведена ілюстрація основних складових страхового інтересу, що були розглянуті. Страховий інтерес не може існувати сам по собі як далека від реальності правова абстракція: він завжди має конкретний характер, обумовлений його неодмінною зв’язаністю з конкретною особою. Законодавство не визначає кола осіб, що можуть виступати конкретними носіями страхових інтересів – ними можуть бути будь-які особи, що відповідають вимогам цивільної правосуб’єктності. Рис.1.8. Складові частини страхового інтересу та їхній зв’язок з напрямками страхуванняРозглянемо особливості прояву страхового інтересу за основними напрямками страхування. В ОСОБИСТОМУ СТРАХУВАННІ потреба і відповідна їй форма страхового інтересу й, отже, зміст об’єкту особистого страхування полягає в прагненні одержати майнове забезпечення, пов’язане з такими чинниками: • з життям (точніше, зі смертю, тобто втратою годувальника або обумовленими смертю витратами на поховання померлого); такий страховий інтерес має опосередкований характер, тому що виникає лише після смерті застрахованої особи і при цьому переноситься з застрахованої особи на отримувача страхової суми, адже після своєї смерті фізична особа ніяких майнових інтересів вже не має; • з втратою здоров’я, а точніше, з матеріальними витратами, що спричинені втратою здоров’я у вигляді непередбачених витрат на підтримку і (або) відновлення здоров’я самої застрахованої особи. При цьому страховий інтерес має безпосередній характер і ним має право безпосередньо скористатися тільки застрахована особа, а не особа – отримувач страхової суми (у цьому випадку страховий захист не розповсюджується на здоров’я дітей, підстаркуватих батьків, інвалідів та інших осіб, які утримуються страхувальником); • з втратою працездатності (тимчасовою або стійкою) страхувальником або застрахованою особою – у вигляді майнової компенсації неотриманих через настання такої непрацездатності коштів (заробітку, інших матеріальних благ). Страховий інтерес має також безпосередній характер; • з необхідністю одержання визначеного майнового забезпечення при виході на пенсію (у результаті настання непрацездатності за віком або за станом здоров’я). При цьому страховий інтерес також має безпосередній характер, оскільки пенсійне забезпечення виплачується, як правило, тільки самій особі і до тих пір, поки особа продовжує жити. Оскільки при особистому страхуванні виконання страхового зобов’язання пов’язано з особистістю або з обставинами життя застрахованої особи, то ступінь і умови виконання цього зобов’язання в окремих видах особистого страхування залежать від віку, стану здоров’я, професії і властивостей застрахованої особи, а також від обставин її життя. Тому існує практика відмови страховика від надання страхового захисту при укладанні договору особистого страхування для певних категорій страхувальників (застрахованих осіб) – інвалідів (як правило, І і II груп), хворих на деякі захворювання (наприклад, онкологічні) або громадян, що досягли певного віку (наприклад, 75 років). Вочевидь, що всі ці особи продовжують мати законний страховий інтерес щодо свого здоров’я, працездатності й у цілому до власного життя, але не можуть його застрахувати. Природно, що ступінь страхового ризику для цих категорій осіб значно вище, чим для здорових молодих людей. Проте, на сучасному етапі розвитку страхування за допомогою статистичних і математичних методів можна оптимально розрахувати величину ризику настання смерті (інвалідності, постійної втрати здоров’я) для таких осіб й, отже, укладати договори страхування і з цими особами. Розмір страхової премії в цьому випадку буде набагато вище і, зазвичай, повинен бути сплачений тільки шляхом одноразового внесення всієї суми премії відразу. У МАЙНОВОМУ СТРАХУВАННІ страховий інтерес виявляється у формі відшкодування (компенсації) втрат, пов’язаних із володінням, користуванням, розпорядженням майном. Страховий інтерес як економічна категорія виражається в самій речі, іншому майні, нематеріальному прибутку. Правовий склад страхового інтересу втілює не саму майнову або немайнову цінність речі, а відношення до неї тієї або іншої особи. Тому об’єктом страхових правовідносин виступає не те або інше конкретне майно, а відношення до нього володаря цього майна, що втілюється через страховий інтерес. Наприклад, у майновому страхуванні страхувальником може бути лише особа, що має самостійний майновий інтерес у збереженні того або іншого майна. Це може бути, наприклад, власник (володар) майна або розпорядник, чи користувач (наймач, зберігач, перевізник). Шкода, заподіяна майновим інтересам такої особи, може проявлятися в знищенні або в частковому ушкодженні приналежного йому майна, а також такого майна, що перебуває в його володінні або користуванні, у виникненні у власника майна непередбачених фінансових зобов’язань, що випливають із факту розпорядження цим майном або діяльності з його використання, а також у зв’язку з втратою прибутку внаслідок непередбачених обставин. Права розпорядження, володіння, користування своїм майном є необхідними і винятковими правами власника (суб’єкта права – громадянина чи юридичної особи) і складають у рамках закону зміст права власності як суб’єктивного права. Власник має право за власним розсудом здійснювати стосовно приналежного йому майна будь-які законні дії, а також дії, що не порушують права та інтереси інших осіб, в тому числі надавати своє майно у власність іншим особам, передавати їм права володіння, використання та розпорядження майном (залишаючись власником), віддавати майно у заставу та ін. Власник утримує належне йому майно та несе ризик випадкової загибелі (випадкового пошкодження). Володіння – фактичне законне володіння майном з можливістю безпосередньо діяти на нього. Законною (титульною) особою, що володіє майном, може бути власник, наймач, особа, якій майно передане за договором безоплатного користування, заставотримач, перевізник щодо наданого йому для транспортування майна, зберігач, комісіонер та ін. Розпорядження – право власника та особи, що здійснює право оперативного управління та право господарського володіння, в межах цивільного права включати майно у цивільний оборот, тобто здійснювати оперативне управління майном; здійснювати такі майнові дії, як купівля-продаж, поставка, дарунок, надання в аренду, відчуження, передача майна у тимчасове користування та володіння іншій особі та у заставу, передача на зберігання; припиняти права власності на майно чи права оперативного управління ним, а також призупиняти здійснення прав володіння та користування майном. Користування – право власника чи юридичної особи, яка є суб’єктом права оперативного управління чи права господарського володіння, що полягає у праві споживання майна залежно від його призначення (експлуатація майна, використання результатів та доходів від використання майна та ін.) без можливості його знищення чи відчуження. Якщо користування здійснюється з порушенням цих норм, йдеться про неправомірне користування. На рис. 1.9 зображена схема, що ілюструє зміст “трикутника майново-правових відносин”, які виникають при майновому страхуванні. На схемі стрілками вказані напрямки можливої передачі відповідних прав володіння, розпорядження чи користування (або частини цих прав) від одного суб’єкта до іншого. Рис. 1.9. Трикутник майново-правових відносин при майновому страхуванні ПРИ СТРАХУВАННІ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ фізичної або юридичної особи формою прояву страхового інтересу страхувальника, що здійснює певний вид діяльності, є можливість його звільнення від матеріальної відповідальності перед третіми особами за наслідки заподіяння шкоди, що завдана його діями або бездіяльністю, шляхом здійснення страховиком визначених страхових виплат таким можливим категоріям потерпілих осіб: • виплата страхових сум (їхніх частин) тим фізичним особам, життю, здоров’ю або працездатності яких заподіяна шкода внаслідок зазначених у договорі страхування певних видів діяльності або бездіяльності страхувальника; • виплата страхових відшкодувань в обсязі отриманої шкоди третім особам, майну яких заподіяний матеріальний збиток визначеними діями страхувальника; • виплата страхового відшкодування в обсязі отриманої шкоди конкретній особі, майну або правам якої заподіяний матеріальний збиток внаслідок невиконання страхувальником його обов’язків, визначених умовами цивільно-правового договору між ним і цією особою, що вступив у силу; • виплата юридичним особам страхового відшкодування в обсязі заподіяної ним шкоди, внаслідок обмеження їхніх прав згаданими діями або бездіяльністю страхувальника, що призвело до виникнення матеріального збитку. Відсутність страхового (законного майнового) інтересу у страхувальника чи застрахованої особи є підставою для визнання страхового зобов’язання (договору страхування) таким, що не відповідає вимогам страхового права (статті 4 і 29 ЗУ “Про страхування”) . Існує низка узвичаєних у світовій практиці обмежень щодо невизнання законності деяких страхових інтересів. Так, наприклад, згідно ст. 928 Цивільного Кодексу Росії не допускається: • страхування збитків від участі в іграх, лотереях і парі, • страхування витрат, до яких особа може бути примушена з метою звільнення заручників. Інші конкретні умови невизнання законності страхового інтересу страхувальника можуть встановлюватися безпосередньо в правилах страхування.