28. Криза репараційної системи й «план Дауеса».
Однак стабілізація міжнародних відносин ледве не перервалася новим вибухом воєнного конфлікту між Францією й Німеччиною. У зв'язку з економічною депресією Німеччина виявилася неспроможною платити репарації. Уряд же Пуанкаре рішуче вимагав від неї «безумовного виконання Версальського договору».
Міністр закордонних справ Німеччини В. Ратенау намагався це робити й поплатився своїм життям: 28 червня 1922 р. він загинув від вибуху гранати, кинутої терористом. Уряд К. Вірта в липні заявив, що він не спроможний продовжувати виплату репарацій і просить установити мораторій на 2 — 4 роки. На цей час Німеччина вже сплатила репарації на суму 3,4 млрд марок (у тому числі на 1,8 млрд марок готівкою і на 1,6 млрд марок поставками вугілля, лісу та ін.).
Пуанкаре відмовився від будь-яких поступок Німеччині й твердо вирішив окупувати Рур, щоб примусити Німеччину платити репарації. 11 січня 1923 р. війська Франції (5 дивізій) та Бельгії (2 дивізії), зміцнені танками й артилерією, окупували основні центри Рурського басейну.
Німецький уряд заявив протест, відкликав свого посла з Парижа й наказав населенню Руру вдатися до «пасивного опору», який часто ставав активним. У результаті німецька економіка була дезорганізована, Рур відрізано від усієї країни, тисячі німецьких підприємств зупинилися через нестачу вугілля й сировини. Німеччина втратила 88% видобутку вугілля й 70 % продукції чавуну.
США й Англія зайняли очікувальну позицію. Радянський Союз засудив дії Пуанкаре, підкресливши, що це — «небезпечна гра з вогнем», яка може викликати нову воєнну пожежу. СРСР направив населенню Німеччини десятки ешелонів із хлібом і продовольством.
Уряд Пуанкаре взяв під контроль рурські залізниці, які експлуатувалися під наглядом військ окупантів. На шахти привезли тисячі французьких і бельгійських шахтарів. Натомість з окупованої зони насильно виселили 145 тис. Німців. У Німеччині назрівала революційна ситуація. Спалахнуло повстання в Гамбурзі, економічний саботаж і зростання реваншизму німців ще більше ускладнили становище в країні.
Окупація Руру мала тяжкі економічні та політичні наслідки для Франції. Зросли окупаційні витрати, а поставки вугілля з Руру скоротилися через саботаж німців. У самій Франції й серед світової громадськості ширилося осудження окупаційної політики уряду Пуанкаре.
США й Англія, обмінявшись нотами, вирішили втрутитися, щоб «урятувати Європу від катастрофи». Державний секретар Юз, виступаючи в Нью-Хейвені наприкінці грудня 1922 р., заявив, що «серед ночі почув голос Божий», який порадив йому створити міжнародний комітет експертів для розробки репараційного плану й послати туди американських представників. Через рік — 12 жовтня 1923 р. — уряд Великобританії підхопив цю ідею й нотою до Вашингтона запропонував йому взяти на себе роль арбітра в репараційному питанні. Французькій дипломатії довелося відступити й дати згоду на створення такого комітету.
У листопаді 1923 р. вирішено організувати два комітети експертів. Перший — для розробки планів стабілізації німецької марки й бюджету Німеччини. Другий — для пошуку шляхів повернення та припливу капіталів у Німеччину. Не чекаючи рекомендацій комітетів, США й Англія надали німецькому урядові першу велику позику.
В січні — квітні 1924 р. в Парижі працювали обидва комітети експертів у складі представників США, Англії, Франції, Італії та Бельгії. Головою першого комітету став американський банкір (і генерал) Чарльз Дауес, директор одного з банків групи Моргана в Чикаго. В комітеті також працював ще один американець — Оуен Юнг, генеральний директор морганівської компанії «Дженерал електрик». Другий комітет очолював англійський фінансист Мак-Кенна. Дауес фактично взяв на себе вивчення репараційної проблеми в цілому. 9 квітня експерти подали свої доповіді. Згодом — 1 червня — пішов у відставку Пуанкаре, а новий прем'єр-міністр Ерріо об'єднав питання репарацій з виведенням французьких військ із Руру.
Доповідь комітету Дауеса включала основні положення репараційного плану для Німеччини, розрахованого на 5 років. Цей план розглянула й офіційно схвалила Лондонська конференція 9 держав (у тому числі США й союзні держави), яка працювала з 16 липня до 16 серпня 1924 р. Німецьку делегацію (канцлера Маркса, міністрів Штреземана та Лютера) запросили тільки на закінчення конференції — з 5 серпня.
Конференція розглянула доповідь комітету експертів, який назвали «планом Дауеса», і питання про виведення військ окупантів. Прийнятий «план Дауеса» містив такі положення.
1. Загальна сума й остаточний термін сплати репарацій Німеччиною не визначалися. Встановлено ануїтети (річні платежі) на 5 років (з 1924 — 1925 до 1928 — 1929 фінансових років) і відповідно 1 млрд марок, 1,22, 1,22, 1,75 і 2,5 млрд марок.
2. Визначалися джерела репарацій — відрахування державного бюджету за рахунок непрямих податків (на цукор. тютюн, пиво, спиртні напої тощо) й спеціального транспортного податку, а також відрахування від прибутків промисловості та залізниць. Передбачався випуск облігацій на 16 млрд марок, 6% від яких — 960 млн марок — щорічно мали переказуватися до репараційного фонду. Перші дві статті фінансування репарацій — основні джерела, а третя — часткова — зобов'язувала фірми й корпорації.
3. Репараційна комісія з французьким керівником ліквідувалася. Встановлювалася посада репараційного генерального комісара з податків, який наділявся широкими повноваженнями. Першим обійняв цю посаду американський банкір (знову ж таки з групи Моргана) П. Джільберт. Прямо або опосередковано тим самим була поставлена під англо-американський контроль уся економіка Німеччини. Створено емісійний банк на 40 років, який не підлягав німецькому урядові.
4. Передбачалося надати Німеччині державні й приватні кредити та позики для відновлення її важкої промисловості (основна їхня маса спрямовувалася на ремілітаризацію Німеччини).
Відразу ж після того, як «план Дауеса» ЗО серпня 1924 р. набрав сили, Німеччина одержала міжнародну позику на суму 200 млн дол. (з них 110 млн дол. виділили американські банки). З 1924 по 1932 р. Німеччина у вигляді позик та інших надходжень одержала від держав Антанти й особливо від США понад 31,8 млрд марок, а виплатила репарацій на суму близько 11,5 млрд марок і 7,8 млрд марок платежів за позиками. Таким чином, на початку 1933 р. вона мала 12,5 млрд марок неповернутих надходжень. Більше одержала, ніж виплатила репарацій.
5. У «плані Дауеса» передбачалося, що свою продукцію Німеччина буде збувати Радянському Союзові, щоб не конкурувати з державами Антанти. СРСР тоді бурхливо розвивав свою промисловість, мав активні торговельні зв'язки з Німеччиною, навіть здійснював військово-технічне співробітництво з нею, але не збирався бути її аграрним придатком. У цій частині «план Дауеса» виявився нереальним.
Гострі суперечки на Лондонській конференції викликала проблема виведення військ окупантів із Німеччини. Французький уряд намагався залишити свої війська в Рурі на невизначений термін для контролю над виплатою репарацій. Але під рішучим тиском США й Англії уряди Франції та Бельгії змушені були зобов'язатися, що за умови виконання рішень конференції вони через рік евакуюють свої війська. Справді, рівно через рік — у серпні 1925 р. — достроково почалося виведення французьких та бельгійських військ з Руру.
- 2. Російське питання на Паризькій конференції.
- 3. Трехсторонние советско-франко-британские переговоры в Москве.
- 4. Аншлюс Австрії, його міжнародні наслідки.
- 5. Боротьба Радянської Росії за нейтралізацію прибалтійських держав після 1 світової війни. Отношения Советской России с Финляндией
- Признание Россией Эстонии
- Советско-латвийская нормализация
- 6 Версальсько-Вашингтонська система, її особливості та недоліки.
- 8. Віденський арбітраж 1940р.
- 10. Встановлення дипломатичних відносин між Радянською Росією і країнами Сходу.
- 11. Вступ радянських військ на територію Польші. Зміст радянсько-німецького договору про дружбу і кордони.
- 12. Вступ сша у війну і прискорення процесу створення антигітлерівської коаліції.
- 13. Локарнські угоди, двоїстий стандарт безпеки в Європі.
- 14. Дипломатична боротьба за нейтральні країни напередодні та в роки першої світової війни.
- 17. Загострення суперечностей на Далекому Сході наприкінці 20-хх рр., політика буферизму.
- 19. Зміст і мета політики колективної безпеки в Європі у 1933 -1935 рр.
- 20. Зміст Версальського мирного договору.
- 23. Італо-ефіопська війна і позиції Ліги Націй і сша.
- 25. Конференція в Думбартон-Оксі.
- 26. Конференція в Монтре, конвенція про режим чорноморських проток.
- 27. Конфренція в Сан-Франціско і створення оон.
- 28. Криза репараційної системи й «план Дауеса».
- 29. Курс Великобританії на компроміс з Німеччиною. Англо-німецька морська угода.
- 30. Лозаннська конференція та її договори.
- 31. Лондонська морська конференція 1930р., посилення суперечностей між її учасниками.
- 32. Мета створення Ліги Націй, її задачі та роль у новій післявоєнній системі міжнародних відносин, суперечності держав Антанти з приводу її Статуту.
- 33. Мирні переговори Радянської Росії з Німеччиною та її союзниками в Бресті.
- 34. Міжнародна конференція з питань роззброєння у Женеві в 1932-33рр.
- 35. Міжнародні відносини під час громадянської війни в Іспанії, політика невтручання в іспанські справи.
- 36. Міжсоюзницькі конференції сша і Англії в 1942-43 рр.
- 39. Московська конференція міністрів іноземних справ сша, срср і Англії.
- 40. Мюнхенська угода як наслідок політики умиротворення Німеччини. Позиция срср.
- 41. Напад фашистської Німеччини на срср, процес створення антигітлерівської коаліції в 1941 р.
- 43. Пакт Бріана—Келлога. Проблеми боротьби за мир і роззброєння наприкінці 20-х рр.
- 45. Передумови Радянсько-Німецького зближення. Рапалльський договір.
- 46. Смуга дипломатичного визнання срср.
- 49. Підходи країн переможниць до вироблення умов мирних договорів з країнами Четвертного блоку. Створення Версальської системи договорів.
- 51. План Юнга та його наслідки.
- 54. Політика сша і Англії на Далекому Сході в 1943 – 1944 роках. Каїрська декларація від 1 грудня 1943 р.
- 57. Потрійний пакт агресорів і візит Молотова до Берліну.
- 59. Початок агресії Японії проти Китаю, розгляд Китайського питання у Лізі Націй. Позиції срср і сша.
- 60. Початок другої світової війни. "Дивна війна" на Заході.
- 63. Вступ у війну Сполучених Штатів Америки, її завершення і наслідки.
- 65. Причини створення Далекосхідної Республіки, її зовнішня політика у 1921-22 рр.
- 67. Відкриття другого фронту і міжсоюзницькі відносини в 1944 р.
- 68. Проект Східного пакту та вступ срср до Ліги Націй.
- 71. Радянсько-монгольський протокол 1936 року, його значення.
- 72. Радянсько-німецький пакт про ненапад, його зміст і наслідки.
- 73. Радянсько-польська війна та завершення процесу конфігурації західного кордону Росії.
- 75. Радянсько-фінляндські переговори в 1939 р.
- Радянсько-фінляндська війна і позиція Ліги Націй, сша і Німеччини.
- 77. Розгром і капітуляція Німеччини. Потсдамська конференція.
- 78. Розгром і капітуляція Японії. Закінчення другої світової війни.
- 79. Післявоєнна розстановка сил на Далекому Сході, причини скликання Вашингтонської конференції.
- 81. Співвідношення сил напередодні та під час Паризької мирної конференції.
- 82. Спроба включення Радянської Росії до Версальської системи на умовах Заходу. Русский вопрос в ходе версальских обсуждений
- 83. Створення англо-американського блоку після капітуляції Франції.
- 84. Тегеранська конференція, її рішення.
- 85. Територіальне та колоніальне питання на Паризькій конференції.
- 86. Капітуляція Франції та її міжнародні наслідки.
- 87. Створення і діяльність панамериканського союзу
- 1. Особливості
- 89. Ялтинська конфренція.
- 90. Японо-американські переговори 1940р. Місія Курусу