1.1 Історія розвитку банківської діяльності

Традиційно вважається, що слово “банк” походить від італ. banco, що означає лава, конторка, стіл, на якому середньовічні італійські міняйли розкладали свої монети. Поступово діяльність міняйл розширюється до приймання на зберігання грошових коштів, видачі позик за рахунок власних і залучених коштів. Зявляються перші банки, які здійснюють розрахункові операції, видають кредити і приймають депозити.

Вважається, що перший банк був заснований в 1171 р. у Венеції, а у XIV-XV ст. банкіри вже були потужною суспільною силою. Однак у багатьох дослідженнях можна зустріти думку про те, що батьківщиною банківської справи була зовсім не Греція. На питання про період виникнення перших банків немає чіткої відповіді, дослідники наводять приклади надання банківських послуг у стародавніх Вавилоні, Греції, Римі, а розкид думок за часом складає більше двох тисяч років. Більшість дослідників вважають, що початок банківської діяльності сягає часів Стародавнього Вавилону, де храми приймали вклади на зберігання і видавали позички під проценти, беручи у клієнтів письмові зобовязання чи заставу. Вже у VIII ст. до н.е. Вавилонський банк приймав внески, платив по них відсотки, видавав позики і навіть випускав банківські квитки (“гуду”) [10]. На думку деяких істориків, набагато раніше, ще за 2300 років до н.е., у халдеїв були торгові компанії, які разом з виконанням своїх безпосередніх функцій видавали також позики.

Виділяють чотири основні етапи розвитку банківської діяльності:

I етап - від античності до виникнення Венеціанського банку;

II етап - з 1156 р. до заснування Англійського банку в 1694 р.;

III етап - з 1694 р. до кінця XVIII ст.;

IV етап - з початку XIX ст. до теперішнього часу.[15]

І етап розвитку банківської діяльності (зародження банківництва) У стародавніх Вавилоні і Греції першими банкірами були жерці. Храми одержували великі доходи від їх земельної власності, грошові штрафи, подарунки та ін. Завдання жерців полягало в тому, щоб шляхом умілого завідування майном, видачі позик і участі у вигідних підприємствах збільшити доходи і зібрати такі скарби, які давали б можливість гідно підтримувати пишність святині. Наявні кошти використовувалися для видачі лихварських кредитів, які за рахунок великого відсотка приносили дохід. Зявилися нові види кредитів, наприклад, під заставу майна, яке переходило у власність церкви при неповерненні кредиті.

Грецькі храми приймали на зберігання гроші за певну процентну плату і зберігали їх в спеціальних підвалах-сховищах. Поступово з ослабленням храмів припинялася їх діяльність як банків. У IV ст. до н.е. в Афінах конкурентами храмів стають трапецити (трапезити). Ця назва походить від грец. трапеза, що означає стіл, на якому міняйли проводили свої операції. Крім обмінних операцій, міняйли займалися зберіганням грошей та видачею кредитів. Різноманітність банківських операцій призвела до спеціалізації трапецитів. Наприклад, існували аргираймоси, які займалися міняльною справою, і довейстаї, які видавали не тільки лихварські позики, але і промислові, здійснювали довгострокові інвестиції у промислові підприємства, за що одержували певні відсотки.

Подальший розвиток банківської справи зумовив появу і розповсюдження банків у Єгипті, де О. Македонський організовував “королівські банки”, якими управляли греки. Банківська справа в Римі була організована на зразок банківської справи у Греції в III ст. до н.е. Банки називалися аргентарії або мензарії. Вони приймали гроші на зберігання, здійснювали обмінні операції і видавали позики - лихварські, промислові, під заставу нерухомості - іпотечні. Вони також займалися організацією і проведенням аукціонів. З аукціонів продавалося закладене майно свого та інших банків з отриманням комісійних.

Починаючи з епохи великого переселення до хрестових походів, банківська практика обмежувалася міняльною справою. З огляду на те, що перевезення грошей було повязане з величезним ризиком, міняйли займалися також видачею грошових переказів у міста, де відбувалися ярмарки або де у них були ділові відносини з місцевими міняйлами. Це було повязано з появою паперових грошей: золото стиралося і втрачало свою цінність, тому зявилися дрібні золоті монети, потім їх замінили міддю і сріблом. Грошові знаки, які використовувалися в кожній країні, мали свій грошовий зміст та назву, тому купцям доводилося не тільки перевозити, але й міняти гроші. У цьому їм допомагали міняйли або банкіри. В одному з документів про проведення такої операції записано: міняйло Симон Розі свідчить, що він одержав 34 генуезки і 32 динари, за які брат його Вільгельм у Палермо повинен сплатити предявнику цього папера 48 марок добрим сріблом. Записка, що відображає таку обмінну операцію, називалася “вексель”. Надалі такі обмінні операції набули досить значного поширення.

Аналогічні операції, а також грошові розрахунки здійснювалися у Стародавній Греції жрецями, храмами і міняйлами-трапезитами, а у Стародавньому Римі - менсаріями. Із занепадом Римської імперії занепали і банківські ремесла.

II етап розвитку банківської діяльності (державні банки) У 1609 р. уряд Голландії внаслідок зловживань місцевих банкірів заснував Амстердамський банк під гарантію міста. У 1619 р. Гамбург за прикладом Амстердама з тих же причин заснував під гарантію міста жиробанк, який проіснував до 1812 р. Основними операціями, які виконували ці банки, були операції зі зберігання коштів та розрахункові операції, а саме:

1. Банки приймали гроші на зберігання і забезпечували надійне їх зберігання у важкі часи. Це не були депозитні операції у сучасному розумінні, оскільки кошти приймалися лише на зберігання. Банк не користувався ними для проведення власних операцій, тому клієнти не одержували проценти, а навпаки сплачували банку комісійну винагороду за надійне зберігання.

2. Клас торговців, які мали гроші на своїх рахунках у банках, здійснював розрахункові операції через проведення переказів або за допомогою перенесення коштів із своїх рахунків на рахунки одержувачів, якщо ті мали рахунки в цьому ж банку. Отже, на цьому етапі розвитку банківської справи банки у Європі були тільки жиробанками, які створювалися в основному для проведення розрахунків та надійного зберігання коштів.

III етап розвитку банківської діяльності (спеціалізовані банки) Подальший розвиток банків відбувався в Англії. Основним банком, що зявився у цей час, був Англійський банк, створений в 1694 р. шотландцем Уільямом Петерсоном для вирішення урядових фінансових проблем. Статутний капітал банку в сумі 1 200 000 фунтів стерлінгів був вилучений державою, внаслідок чого були випущені банківські квитки на таку ж суму. Банк розплачувався цими квитками, мав право торгувати золотом (був монополістом), дисконтувати векселі. Зявилося заставне право, тобто банк надавав позики під заставу майна з умовою його відчуження при неповерненні кредиту. Крім того, йому було дозволено приймати внески для поповнення свого капіталу і виплачувати по них відсотки.

Поступово виникають спеціалізовані банки: у Шотландії - Королівський (1695 р.), Банк Британської компанії для торгівлі полотном (1706 р.), Віденський банк (1703 р.), Прусський банк для морської торгівлі (1767 р.), Паризька облікова каса (1776 р.), Петербурзький банк (1780 р.). У цих банках зявляється новий спосіб розрахунків: перенесення коштів з рахунку на рахунок за допомогою чекового обігу.

Сьогодні закордоном значна частка розрахунків здійснюється за чеками. На даному етапі розвитку банківської справи зявляються депозитні операції, які раніше називалися операціями зі зберігання коштів. Після багаторічної практики банкіри зробили висновок про те, що сума грошей, які депонуються, майже не змінюється, виплати покриваються надходженнями, а залишок вкладу поступово навіть збільшується.

Отже, значну частину довірених їм грошей можна без збитку для вкладників пустити в оборот шляхом обліку векселів і видачі позик. Цей висновок одержав практичне втілення, і відразу змінився характер вкладних операцій та самих банків - вони перетворилися на депозитні банки. Вкладники, для яких ця зміна не була таємницею, відмовилися від сплати комісійних і зажадали виплати відсотків. Депозитні операції набули значного поширення, оскільки стали вигідними і банкірам, і клієнтам. Зявилися три основні види депозитів: до запитання, строкові, ощадні. Іще однією з характерних рис цього періоду була поява емісійних банків, основною функцією яких стала емісія банкнот.

IV етап розвитку банківської діяльності (розширення повноважень банків) На даному етапі особливого поширення набули депозитні банки в Англії, Шотландії, Австрії, Німеччині, Швейцарії, а також у Північній Америці. На початку XIX ст. зявилися центральні банки, які монопольно виконували функцію емісії банкнот. Наприклад, у Франції Центральний банк був створений Наполеоном у 1800 р., Австрійський банк -у 1806 р., Російський державний банк - у 1860 р.

Виникали і спеціалізовані банки: іпотечні (під заставу нерухомості), народні, які обслуговували населення, ремісничі - для ремісників. Функціонували також позикові каси, які видавали кредити. Ощадні каси, які приймали внески від населення і не мали права займатися кредитуванням, були державними установами і розміщували гроші у державні цінні папери. У 1848 р. у Пруссії зявилися ломбарди, які стали дуже популярними і швидко розповсюдилися в інших країнах. Отже, у ХІХ ст. у Європі та Північній Америці існувало немало банків. Крім того, у деяких країнах починають формуватися повноцінні банківські системи, до яких входили центральні банки, універсальні та спеціалізовані банки.

V етап розвитку банківської діяльності (ринок цінних паперів ) Конкуренція серед банків призводить до універсалізації банків, в процесі якої депозитні операції все більше переплітаються з чековими і переказами, розширюються депозитні і кредитні операції, зявляються нові види банківських операцій.[16]

Так, у 1877 р. були запроваджені лізингові операції, а пізніше банки починають проводити факторингові операції. Розвиток ринку цінних паперів зумовив розширення операцій з цінними паперами, а згодом, у 70-ті рр. XX ст., і секюритизацію активів. Законодавчі обмеження участі банків на ринку цінних паперів, участь в капіталах підприємств сприяли виникненню трастових операцій. Банки розширювали торгівлю золотом, займалися валютними операціями, розвивали кореспондентські відносини. Отже, постійне удосконалення банківської діяльності зумовило формування сучасних банків як установ, які займаються досить широким колом фінансових питань, здійснюють розрахунково-касове обслуговування клієнтів і відіграють значну роль у розвитку економіки. Особливий статус банків повязаний з їх відповідальністю за стан економіки, оскільки вони впливають на масу грошей в обігу. Саме тому необхідна була особлива система контролю і регулювання діяльності банків - банківська система.