4.Вільні економічні зони.
На шляху розвитку міжнародного бізнесу є багато перепон, однією з яких є наявність митних бар”єрів на кордонах між державами. На противагу домитних бар”єрів останнім часом зазнає бурхливого розвитку процес створення вільних економічних зон.
Вільна економічна зона – це частина території, виділеної із загальних митних кордонів держави, яка має повну самостійність у вирішенні господарських питань, особливий режим управління і преференційні умови економічної діяльності для іноземних і національних суб”єктів підприємницької діяльності.
Гостра необхідність створення ВЕЗ в Україні обумовлена кризовою ситуацією в більшості сфер народного господарства та переходом до відкритої ринкової економіки. Вихід з кризової ситуації окремі регіони вбачають в розширені їх економічної самостійності та кращому використанню особливостей і своєрідності своїх територій. Відчули регіони і ефект прямих зовнішньоекономічних зв”язків, розширення прикордонної торгівлі та залучення іноземних інвестицій.
Але збільшувати долю інвестицій іноземні партнери згідні лише за певних гарантій з боку держави. Врахувати інтереси іноземних інвесторів на даному етапі можна лише в умовах ВЕЗ.
Головні цілі створення ВЕЗ:
1.Працювати на внутрішній ринок країни, сприяючи насиченню його передовою технологією та високоякісними товарами.
2.Служити для країни центрами освоєння та поширення зарубіжного управлінського досвіду, полігоном для перевірки нових форм господарювання.
3.Розвиток експортних виробництв.
4.Модернізація окремих галузей економіки країни.
5.Розвиток економічно відсталих регіонів країни.
6.Розвиток ринкової інфраструктури.
7.Сприяння розвитку туристичного бізнесу.
8.Залучення іноземного капіталу в країну.
Для досягнення цих цілей держава, при створені ВЕЗ,спеціально йде на обмеження державного регулювання економіки на певній частині своєї території.
В своєму життєвому циклі ВЕЗ проходять 4 фази:
Розвиток – зростає приплив іноземного капіталу та збільшується експорт виробленої в зоні продукції, виробництво стає високоефективним.
Зрілість – приплив іноземних інвестицій стабілізується, експорт продукції зростає.
Спад – приплив іноземних іевестицій падає, іноземних інвесторів витискають місцеві фірми, виробничі потужності викупляють національні компанії.
Зона трансформується.
У країнах з розвинутою ринковою економікою функціонують багато видів ВЕЗ, кожен з яких має свої особливості та грає свою роль в економіці країни.
Митна зона – це територія на якій зберігаються, сортуються, обробляються і комплектуються іноземні і вітчизняні товари, а також транзитні вантажі. Наприклад: аеропорт Шеннон (Ірландія).
Технопарки, технополіси – це міста чи з підвищеною концентрацією високотехнологічних підприємств, розташованих поблизу великих наукових закладів, що готують для технополіса наукові та інженерні кадри; та житлова забудова з відповідною сучасною виробничою та соціальною інфраструктурою.
Наприклад: Кремнієва Долина(Стендфордський університет) штат Каліфорнія, дослідницький парк “Трикутник” у Північній Кароліні, програма “Технополіс” у Японії.
Оффшорні зони(ОЗ) чи «податкові гавані», як їх іноді називають,стали організовуватися в 70-і рр. ОЗ залучають клієнтів сприятливим валютно-фінансовим режимом, високим рівнем банківської і комерційний таємниці, лояльністю державного регулювання. Найбільше поширення вони одержали в країнах Британської співдружності. У світі нараховується біля трьох десятків стійких і комплексних центрів оффшорной діяльності. До числа країн, де вже давно функціонують оффшорні компанії, відносяться Панама, Норманскі острови,Ірландія, Швейцарія, і ін. В останнє десятиліття ОЗ з'явилися в Ізраїлі, Мальті, Малайзії.
Промислові, торгові і банківські компанії в ОЗ або взагалі не підлягають оподатковуванню (Ірландія, Ліберія), або обкладаються невеликим паушальним податком. Пільговий режим в ОЗ визначається також відсутністю валютних обмежень, вільним вивозом прибутків, низьким рівнем капіталу, відсутністю митних тарифів і зборів для іноземного інвестора, екстериторіальністю й ін.Для країн, що організують ОЗ, вигода складаєтьсяу залученні додаткових іноземних інвестицій, збільшенні доходів, створенні додаткових робочих місць, що, у цілому,сприяє розвитку національної економіки.
Оффшорний бізнес концентрується, як правило в банківській, страховій справі, морському судноплавстві, операціях з нерухомістю в трастовой діяльності, у всіх видах експортно-імпортних операцій у консалтингу.
Діяльність ОЗ фахівцями оцінюється дуже неоднозначно. Багато сходяться в думці , що оффшорные центри найчастіше є місцем відмивання «брудних грошей» і різного роду банківських афер.
Багато українських підприємців створюють офшшорі компанії в названих ОЗ, ховаючи доход у твердій валюті на офшшорных рахунках.Боротися з цим можна тільки шляхом створення пільгового режиму інвестування і збереження валюти в Україні. У противному разі, у умовах ліберизації зовнішньоекономічних зв'язків валюта в усі більш зростаючих об”ємах буде витікати за границю.
Вільні порти – створюються при портах та аеропортах, на ввезений товар не сплачується мито до того часу поки він знаходиться на складі, а сплачується після його реалізації. Наприклад: порт Гамбург(ФРН).
Експортно та імпортно промислові зони – орієнтовані на зовнішню та внутрішню торгівлю і покликані забезпечити країну дефіцитними товарами, а місцеві підприємства передовою технологією. Наприклад:зона Манус(Бразилія)
Зона Монтего-Бей, Ямайка.
Комплексні зони – як правило, великі за територією і містять у собі ознаки різних типів ВЕЗ. Як свідчить світова практика найефіктивнишими є зони-острови, наприклад: Шрі-Ланка, Маврикій, Хайнань. Географічна ізольованість подібних зон надійно захищає їх, особливо на початковій стадії розвитку, і тим самим підвищує шанс виживання цих “острівців податкового раю” у суворому економічному просторі.