Особливості емісії банком власних боргових зобов’язань
До складу позичених ресурсів комерційного банку належать також грошові кошти, отримані від емісії власних боргових зобов’язань, зокрема банківських облігацій та векселів.
Облігація – це цінний папір, що посвідчує внесення його власником грошей, визначає відносини позики між власником облігації та емітентом, підтверджує зобов’язання емітента повернути власникові облігації її номінальну вартість у передбачений умовами розміщення облігацій строк і виплатити дохід за облігацією, якщо інше не передбачено умовами розміщення. Облігації розміщуються у документарній або бездокументарній формі.
Банк як емітент облігацій у порядку, встановленому Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФР), може розміщувати відсоткові, цільові та дисконтні облігації.
Відсоткові облігації – це облігації, за якими передбачається виплата відсоткових доходів.
Цільові облігації – це облігації, виконання зобов’язань за якими дозволяється товарами або послугами відповідно до вимог, встановлених умовами розміщення таких облігацій.
Дисконтні облігації – це облігації, що розміщуються за ціною, нижчою, ніж їхня номінальна вартість. Різниця між ціною придбання та номінальною вартістю облігації виплачується власнику облігації під час її погашення і становить дохід (дисконт) за облігацією.
Облігації можуть розміщуватися з фіксованим строком погашення, єдиним для всього випуску. Дострокове погашення облігацій за вимогою їхніх власників дозволяється у разі, коли така можливість передбачена умовами розміщення облігацій, якими визначені порядок встановлення ціни дострокового погашення облігацій і строк, в який облігації можуть бути пред’явлені для дострокового погашення.
Погашення облігацій може здійснюватися грошима або майном відповідно до умов розміщення облігацій. Облігація має номінальну вартість, визначену в національній валюті, а якщо це передбачено умовами розміщення облігацій – в іноземній валюті. Мінімальна номінальна вартість облігації не може бути меншою, ніж 1 копійка.
Емітент може розміщувати іменні облігації та облігації на пред’явника. Обіг облігацій дозволяється після реєстрації ДКЦПФР звіту про результати розміщення облігацій і видачі свідоцтва про реєстрацію випуску облігацій. Продаж облігацій здійснюється в національній валюті, а якщо це передбачено законодавством та умовами їхнього розміщення – то в іноземній.
Банківські облігації є, власне кажучи, одним з різновидів облігацій підприємств, належать до цінних паперів, засвідчують внесення їхніми власниками грошових коштів і підтверджують зобов’язання відшкодувати їм номінальну вартість у визначений строк з виплатою фіксованого процента (якщо інше не передбачено умовами випуску). Облігація опосередковує відносини позики. Ефективність залучення ресурсів за допомогою емісії банківських облігацій тісно пов’язана з перевагами та недоліками їх як інструменту мобілізації коштів.
До переваг належать такі:
• облігація не тягне за собою втрату контролю над управлінням банку, оскільки облігації не дають їхнім власникам права брати участь у такому управлінні;
• проценти, які виплачуються за облігаціями, зараховуються на збільшення валових витрат банку;
• власники облігацій (порівняно з акціонерами) мають пріоритет у задоволенні претензій за ними у разі ліквідації банку;
• за облігаціями виплачується фіксований розмір процента (якщо інше не передбачено умовами емісії), що вигідно банку за умови зростання надалі розміру процента на грошовому ринку;
• термін погашення облігацій, як правило, більш тривалий, вимірюється роками, тобто значно перевищує строки за міжбанківськими кредитами або залученими депозитами;
• банк-емітент може передбачити в умовах емісії можливість конвертації банківських облігацій в акції.
До недоліків облігацій як джерела позичених ресурсів комерційного банку належать такі:
• емітент, щоб успішно розмістити облігаційну позичку, повинен мати рейтинг, який забезпечує йому доступ до відповідного сектору грошового ринку. Інакше кажучи, емітент повинен бути прибутковою установою, мати постійний приплив «живих» коштів, фактично мати показники своєї діяльності, які підтверджують спроможність погашення облігацій;
• після емісії облігацій у результаті зміни ситуації на грошовому ринку ставка позичкового процента може стати нижчою від визначеного процента виплат за облігаціями. У такому разі банк-емітент зазнає підвищених (порівняно з ринковими) витрат з обслуговування облігаційної позички;
• емісія облігацій пов’язана із суттєвими витратами, спричиненими підготовкою до емісії, обслуговуванням та погашенням облігаційної позички. Публічна емісія облігацій на значні суми вигідна переважно великим банкам. Для інших банків краще здійснювати емісію облігацій під конкретних покупців, уклавши з ними заздалегідь угоди про це. У такому разі можна дещо знизити витрати на емісію облігацій;
• чинним законодавством не допускається емісія облігацій для формування і поповнення статутного капіталу банку, а також для покриття збитків, пов’язаних з банківською діяльністю;
• оскільки власники облігацій є кредиторами емітента цього виду цінного папера, то їхні інтереси мають певним чином захищатися, насамперед майновою базою емітента, за рахунок якої можуть бути задоволені вимоги кредиторів.
Кошти, отримані банком за допомогою емісії облігацій, не належать до їхнього власного капіталу. Це пов’язано з тим, що облігації випускаються на певний строк, після закінчення якого емітент повинен їх викупити. Якщо комерційний банк і надалі хоче користуватися коштами, запозиченими за допомогою облігацій, він повинен удатися до рефінансування попередніх випусків облігацій. Це здійснюється шляхом викупу раніше емітованих облігацій за рахунок коштів, отриманих від емісії нових облігацій. Емітент облігацій повинен мати конкретну інвестиційну програму, під яку залучаються кошти. Без цього розмістити облігації дуже складно, оскільки вони не є інструментом простого залучення коштів і фінансування ризикових проектів.
Утримати у своєму обороті кошти від здійсненої емісії облігацій банк може і в інший спосіб. Для цього умови емісії мають передбачати можливість конвертації облігацій в акції відповідно до умов конверсійного привілею. Емісія конвертованих облігацій не є випуском облігацій для формування чи поповнення статутного капіталу. З метою збільшення статутного капіталу випускаються акції, на які й обмінюються конвертовані облігації. Конверсія ж є справою добровільною, тобто власник облігації вирішує самостійно, використати йому цю властивість конвертованих облігацій чи ні.
Конвертованість облігацій дає змогу підвищити їхню привабливість серед інвесторів, оскільки останні можуть придбати акції банку в найбільш вигідний для них момент, а також отримують гарантії від емітента, що після закінчення визначеного строку вони ввійдуть до складу акціонерів (за умови, що банк є акціонерним товариством).
Конвертованість облігацій дає змогу банкам розраховуватися за боргами не «живими» грошима, а власними акціями, тобто утримати у своєму обороті грошові кошти, які можуть бути вкладені у дохідні активи.
У структурі пасивів комерційних банків розвинутих країн кошти, залучені шляхом емісії облігацій, посідають помітне місце. В Україні банківські облігації до останнього часу не набули відповідного розвитку. Банки фактично не здійснювали чи не здійснюють операції з власними облігаціями, віддаючи перевагу залученню довгострокових коштів на безповоротній основі, тобто шляхом емісії акцій. Причинами такого становища, зокрема, є:
1) стан економіки країни;
2) нерозвиненість чи навіть відсутність вторинного ринку цінних паперів, що ускладнює або унеможливлює емісію облігацій;
3) неспроможність значної кількості банків довести регулятивний капітал до розмірів мінімальних вимог, встановлених чинним законодавством;
4) кошти, залучені за допомогою емісії цінних паперів власного боргу, згідно з нормативними вимогами НБУ підлягають обов’язковому резервуванню;
5) банки мають змогу запозичити ресурси у більш простий, ніж емісія облігацій спосіб, а саме шляхом випуску, наприклад, ощадних сертифікатів.
Іншим важливим способом формування позичених ресурсів банку шляхом випуску власних боргових зобов’язань є використання банківських векселів.
Банківський вексель – це вексель, за яким банк виступає платником (акцептантом) і має безумовні грошові зобов’язання перед векселедержателем сплатити визначену суму у визначений строк. Емісія банківських векселів переслідує кілька цілей, зокрема залучення додаткових грошових коштів, організацію безготівкових розрахунків між суб’єктами господарювання, кредитування клієнтів.
Банківський вексель може використовуватися для залучення вільних грошових коштів клієнтів. У такому разі він, на відміну від комерційного векселя, має депозитний характер, фактично виступає замінником банківського депозиту або ощадного сертифіката. Однак, на відміну від депозиту та ощадного сертифіката, банківський вексель може бути використаний його власником як платіжний засіб, причому новий векселедержатель може передавати його іншій особі шляхом індосаменту. Зауважимо, що ощадний сертифікат (крім іменного) також може використовуватися його власником як платіжний засіб і мати обіг на ринку цінних паперів.
Відносини між банком-емітентом векселя та вкладником-покупцем складаються так: покупець звертається до банку і пропонує умови, за додержання яких він згодний придбати вексель. Якщо домовленість досягнуто, то клієнт вносить у банк грошові кошти в обмін на виписаний вексель. Після отримання векселя покупець або очікує строку його погашення, або за необхідності розраховується ним за власними зобов’язаннями. У разі розрахунків банківським векселем за товари, роботи та послуги між сторонами, як правило, існує попередня домовленість про це, «будуються» відповідні схеми обігу векселя через якнайбільшу кількість ланок. Це дає змогу банку-емітенту розпоряджатися запозиченими ресурсами більш тривалий строк. В іншому разі векселедержатель змушений буде пред’явити вексель банку, тобто втрачається доцільність емісії векселів для запозичення грошових коштів.
Банківські векселі випускаються з метою кредитування клієнтів або здійснення розрахунків. Для одержання такого кредиту потенційний позичальник звертається до банку з відповідним проханням. Банк на основі наданих клієнтом документів визначає кредитоспроможність потенційного позичальника та вирішує питання про доцільність надання кредиту. Якщо рішення позитивне, то між сторонами укладається угода, в якій визначаються всі умови кредитування. Для гарантування виконання своїх зобов’язань позичальник надає банку забезпечення, яке оформляється відповідним договором між сторонами. Особливостями такого кредитування є те, що угодою передбачається емісія банківських векселів і що позичальник отримує не грошові кошти, а вексель, за яким банк виступає платником, а також те, що кредит повинен бути погашений позичальником до строку пред’явлення векселя до платежу. Такий підхід дає змогу клієнтові одержувати кредит на більш пільгових умовах.
Здійснюючи емісію векселів для кредитування, банки розширюють свій кредитний потенціал, оскільки застосування векселів не потребує від них відвернення ресурсів. Водночас таке кредитування має для банку суттєвий недолік: не кожний банк може дозволити собі одночасне збільшення суми обов’язкового резервування коштів на кореспондентському рахунку в НБУ та розміру резерву для покриття можливих втрат за кредитними операціями банків, що і передбачається випуском векселів.
З метою підвищення привабливості банківських векселів банки розміщують їх з дисконтом. Ідеться про те, що клієнт може за допомогою дисконтних векселів погасити свої боргові зобов’язання, причому за номінальною вартістю. В роботі з такими векселями зацікавлені підприємства, що мають неплатежі, оскільки використання поточних рахунків за наявності «картотеки неплатежів» доволі проблематичне. У банківській практиці трапляються випадки, коли банківські векселі використовуються для нетингу, тобто взаємної компенсації вимог і зобов’язань між банком та клієнтом. Цивільним кодексом України термін «нетинг» не передбачено, але у ньому міститься положення про припинення зобов’язання зарахуванням. Згідно зі ст. 217 Кодексу зобов’язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. В результаті нетингу банк зобов’язаний погасити вексель, а векселедержатель – здійснити грошовий внесок.
Література:
Васюренко О.В. «Банківські операції» стор. 97-103
Дзюблюк О.В. «Банківські операції» стор. 115-139
Мороз А.М. «Банківські операції» стор. 57-69