7.1.1. Поручительство

Відповідно до загального права іноземних держав поручительство є однією з форм гарантії і являє собою договір, згідно з яким одна особа (поручитель) бере на себе перед кредитором відповідальність за виконання боржником зобов’язання у повному обсязі або тільки частково (рис. 7.1).

Поручительство має акцесорний характер і має силу тільки в тому випадку, коли діє головне зобов’язання. Акцесорний характер поручительства полягає в тому, що:

• зобов’язання поручителя не може бути більшим за обсягом або більш обтяжливим, ніж зобов’язання головного боржника. Однак воно може бути меншим і менш обтяжливим і стосуватися тільки частини боргу;

• за відповідних умов поручитель може використовувати право головного боржника на залік його вимог;

• поручителю належить право на всі заперечення проти вимог кредитора, які випливають з самого зобов’язання головного боржника.

Поручительство, за відсутності іншої домовленості, забезпечує не тільки основне зобов’язання головного боржника, а й додаткові зобов’язання, які виникають з основного відповідно до закону, наприклад зобов’язання сплатити законні відсотки за прострочку платежу, відшкодування збитків, що мали місце при невиконанні зобов’язання, сплату договірної неустойки.

Вимоги до поручителя виставляються кредитором не раніше терміну, коли головний боржник повинен був виконати своє зобов’язання. Поручитель, який сплатив борг за головного боржника, опиняється щодо нього в тому самому становищі, в якому перебуває кредитор. До поручителя переходять усі права, що сто­суються боржника, які належали кредитору, включаючи забезпечення (заставу, іпотеку тощо).

Слід мати на увазі, що акцесорність є критерієм розмежування між поручительством і платіжним зобов’язанням (гарантією). Якщо акцесорність має місце, то мова йде про поручительство, якщо її немає, то про платіжне зобов’язання.

Принципові моменти, які відрізняють поручительство від гарантії:

Р

ГАРАНТ