1.1 Поняття та особливості правового регулювання банківських кредитних відносин.

Відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 р., Господарського кодексу України банки – це фінансові установи, функціями яких є залучення у вклади грошових коштів громадян і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах і на власний ризик, відкриття та ведення банківських рахунків громадян та юридичних осіб[I, 1].

Банки с юридичними особами. Вони можуть функціонувати як універсальні або як спеціалізовані: – ощадні, інвестиційні, іпотечні, розрахункові (клірингові). Банківська система України складається з Національного банку України та комерційних банків, що створені й діють на території України відповідно до закону.

Національний банк України – центральний банк держави, основною функцією якого є забезпечення стабільності грошової одиниці України – гривні. Правовий статус НБУ визначається Законом України «Про Національний банк України».

Банки створюються у формі акціонерного товариства та кооперативного банку.  3 метою захисту інтересів клієнтів і забезпечення фінансової надійності банків Закон України «Про банки і банківську діяльність» установив мінімальний розмір статутного капіталу у сумі від 1 до 3 млн. євро залежно від локальності дії банку. Банкам заборонена діяльність у сфері матеріального виробництва, торгівлі і страхування. Банки, як правило, не можуть мати у власності нерухоме майно вартістю більше 25 % капіталу банку. Крім того, Інструкцією про порядок регулювання її аналіз діяльності комерційних банків, затвердженою постановою Правління НБУ від 14 квітня 1998 р., встановлені економічні нормативи діяльності банків.[I, 2]

Державну реєстрацію банків здійснює НБУ у 3-місячний термін з моменту подання повного пакету документів, зазначених у ст. 21 Закону України «Про банки і банківську діяльність». Банк набуває статусу юридичної особи з моменту внесення його до Державного реєстру банків. Банк має право здійснювати банківську діяльність тільки після отримання банківської ліцензії, яка видається НБУ.

Основними видами банківських операцій є депозитні, розрахункові, кредитні, факторингові та лізингові операції.

Процес акумуляції і перерозподілу тимчасово вільних ресурсів здійснюється за допомогою кредитів. З економічних позицій кредит можна охарактеризувати як суспільні відносини між кредитором і позичальником із приводу зворотного руху вартості, у яких відбувається передача кредитором позиченої вартості позичальникові на засадах зворотності й в інтересах суспільних потреб.

Кредитні правовідносини – це врегульовані нормами права самостійного виду відносини, що виникають при перерозподілі матеріальних фондів між учасниками майнового обороту з приводу надання коштів або товарно-матеріальних цінностей на певний строк або з відстроченням платежу на умовах зворотності і платності у вигляді відсотків по кредиту.

Вимоги до форми і порядку укладання (зміни, розірвання) кредитних договорів передбачені ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги і державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12 липня 2001 р. Кредитний договір укладається між позичальником і кредитором у письмовій формі, визначає мету, суму і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту і не може змінюватися в односторонньому порядку.

Порядок укладання і вимоги до договорів банківського кредиту закріплені в Господарському кодексі України, Положенні НБУ про кредитування, затвердженому постановою Правління НБУ від 28 вересня 1995 р. Для одержання кредиту позичальник надає в банк клопотання (заявку), установчі документи, довідки банків про залишки коштів на рахунках і наявність заборгованості по кредитах, техніко-економічне обґрунтування потреби у кредиті і джерелах його погашення.

Для зниження ступеня ризику банк надає кредит позичальникові за наявності гарантії платоспроможного суб'єкта господарювання чи поруки іншого банку, під заставу належного позичальникові майна, під інші гарантії. З цією метою банк має право заздалегідь вивчити стан господарської діяльності позичальника, його платоспроможність та спрогнозувати ризик непогашення кредиту. Договір банківського кредиту є консенсуальним і двостороннє зобов'язуючим. Суб'єктами кредитних відносин можуть бути юридичні і фізичні особи.[I, 1]

Кредитор – це суб'єкт кредитних відносин, що надає кошти позичальнику на певний строк. Позичальниками є юридичні і фізичні особи, що відчувають недолік v власних коштах.

Об'єкт кредитування властивий усім формам і видам кредиту – витрати, потреби, кредитування яких не заборонено законом. Об'єктом кредитних правовідносин є те благо, на досягнення якого спрямовані суспільні економічні відносини шляхом реалізації прав і обов'язків його учасників.