2. Головні напрями участі банків в інвестиційному процесі передба­чають:

1) проведення операцій, пов'язаних з вкладенням в державні цінні папери;

2. здійснення інвестицій за рахунок власних коштів;

2. участь в інвестиціях у складі промислово-фінансових груп;

2. трастове управління інвестиційними ресурсами;

3. залучення іноземних інвестиційних ресурсів.

Інвестиційна діяльність банків тісно пов'язана з банківськими кредитними операціями. Водночас вона має свої відмінності:

1. інвестиції носять знеособлений характер;

1. у процесі інвестування в цінні папери комерційні банки виступають кредиторами і є ініціаторами таких заходів;

3) позика видається переважно на короткий термін і на основі принципів повернення і забезпеченості, а інвестиції в цінні папери здійснюються без дотримання таких принципів.

Для здійснення професійної діяльності банки повинні одержати дозвіл Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку.

Емісійні операції банків на ринку цінних паперів можна система­тизувати залежно від виду цінних паперів, що випускаються в обіг, а саме:

• операції з випуску акцій;

• операції з випуску боргових зобов'язань;

• операції з випуску похідних цінних паперів.

Крім операцій з цінними паперами як інвестиційних операцій, банк здійснює прямі банківські інвестиції, які можна класифікувати так:

1. Інвестиції у власну діяльність.

2. Інвестиції в інші види діяльності. Ці інвестиції здійснюються:

а) за рахунок коштів банку.;

б) за рахунок кредитних ресурсів.

Пряма чи опосередкована участь банку у капіталі будь-якого підпри­ємства, установи не повинна перевищувати 15 відсотків капіталу банку.

Сукупні інвестиції банку не повинні перевищувати 60 відсотків розміру капіталу банку.

Отже, банки можуть брати участь в інвестуванні таким чином:

1. обслуговувати рух коштів, що належать інвесторам-клієнтам і призначені для інвестування;

1. мобілізувати накопичення для заощаджень і спрямовувати їх на інвестування через ринок цінних паперів;

3) вкладати в інвестиційні проекти власні і залучені ресурси.

3. Інвестиційний портфель банку - це сукупність здійснених банком інвестицій з метою одержання прибутку та диверси­фікації ризиків.

Залежно від поведінки інвесторів інвестиційний портфель може бути таких типів:

> агресивний (ризиковий) - націлений переважно на отримання доходу від приросту курсової вартості цінних паперів (в основному акцій), які входять до портфеля цінних паперів.

> поміркований (ринковий) - дохід буде складатися за рахунок приросту курсової вартості, процентів за дохідними державними цінними облігаціями, а також із дивідендних виплат.

• консервативний портфель формується з державних облігацій. Інвестор схильний до меншого ступеня ризику. Інвестор, який дотри­мується консервативної стратегії управління портфелем, зацікавлений в отриманні стабільного доходу протягом тривалого періоду часу. Тому для нього кращим є безперервний потік платежів у вигляді процентних виплат на цінні папери. Його задовольняє менша дохідність, яка компенсується високою надійністю одержання доходів.

Інвестиційні портфелі банку класифікують за різними ознаками на такі види:

1. За метою інвестування розрізняють портфелі:

• одержання прибутку;

• збереження капіталу;

• забезпечення резервів;

• забезпечення ліквідності;

• розширення сфери впливу;

• спекулятивні.

2. За ступенем досягнення інвестиційних цілей розрізняють:

• інвестиційний портфель прибутковості;

• інвестиційний портфель зростання;

• венчурний інвестиційний портфель;

• збалансований інвестиційний портфель;

• гарантійний інвестиційний портфель;

• незбалансований інвестиційний портфель;

• інвестиційний портфель, що вимагає диверсифікації.

3. За видом інструментів інвестування розрізняють:

• портфель цінних паперів;

• портфель реальних інвестицій;

• депозитарний портфель;

• іпотечний портфель;

• позичковий портфель;

• валютний портфель;

• комбінований портфель.

4. За рівнем ризику фінансових інструментів інвестиційні портфелі поділяють на:

•неризиковий;

• з мінімальним ризиком;

• з середнім ризиком;

• високоризиковий;

• спекулятивний.

5. За стратегією формування інвестиційний портфель може бути:

• короткостроковий;

• середньостроковий;

• довгостроковий.

6. За рівнем управління розрізняють портфель:

•фіксований;

• з пасивним управлінням;

• середній за рівнем контролю;

• що вимагає щоденного контролю.

При розробці своєї інвестиційної стратегії банк може дотримуватися відповідної класифікації і формувати інвестиційні портфелі.

Тип портфеля – це його інвестиційна характеристика, яка базується на співвідношенні доходу і ризику.

Банки можуть формувати такі типи портфелів.

Портфель зростання - зорієнтований на цінні папери та інші інвестиційні об'єкти, ринкова вартість яких швидко зростає. Метою портфеля такого типу є зростання капіталу не за рахунок отримання дивідендів і процентів, а за рахунок зростання курсової вартості. По іншому такий портфель назрівають курсовим.

Залежно від співвідношення очікуваного зростання капіталу і ризику можна виділити види портфелів зростання: агресивного, консервативного і середнього.

Портфелі агресивного зростання орієнтуються на максимальний приріст капіталу.

Портфель консервативного характеризується хоча й невисокими, але стійкими темпами зростання курсової вартості.

Портфель середнього зростання має одночасно інвестиційні властивості агресивного й консервативного портфелів.

Змішаний портфель (збалансований портфель з урахуванням зростання і доходу інвестованого капіталу) формується, щоб уникнути можливих втрат на фондовому ринку як від падіння курсової вартості, так і від низьких процентних виплат.

У спеціалізованому портфелі папери або інші об'єкти інвестицій об'єднані не за загальним цільовим критерієм, а за більш частковими критеріями (за ризиком, цінним папером, галузевою або регіональною належністю тощо).

При формуванні інвестиційного портфеля інвестор повинен чітко сформувати свою стратегію управління і визначити майбутній тип портфеля.

Основною метою інвестиційної діяльності банку є забезпечення збереження коштів, доходності і ліквідності. Водночас, більш високий дохід досягається за рахунок зниження ліквідності і пов'язаний, як правило, з вищим рівнем ризику, тому інвестиції повинні бути диверсифіковані.