logo
LEK_GKS

Другий рівень:

У Франції діють 25 ділових банків. Згідно закону від 2 грудня 1945 р. найменування “ділові” присвоєно банкам, які займаються засновницькою діяльністю та довгостроковим кредитуванням підприємств, у яких вони беруть участь.

Спеціалізація французьких банків носить відносний характер: спостерігається все більша універсалізація банків. З одного боку, ділові банки широко розвивають депозитні операції і конкурують з депозитними банками як у відношенні залучення внесків, так і з обліково-позикових операцій. З іншого боку, депозитні банки не обмежуються тільки короткостроковими кредитними операціями, а розвивають операції з довгострокового кредитування та фінансування промисловості;

У банківській системі Франції тривалий час також існували колоніальні банки. Вони виникли у Франції ще в ХІХ ст., але набули значного розвитку на початку ХХ ст. У 1904 р. нараховувалось 20 колоніальних банків с 136 відділеннями, а в 1950 р. – вже близько 40 із 708 відділеннями.

Французькі колоніальні банки зіграли важливу роль в експансії французького капіталізму в Африці та Азії. Шляхом надання позик для колоніальних володінь французькі колоніальні банки сприяли розширенню вивезення позикового капіталу у Францію.

До Другої світової війни національних емісійних банків у колоніях не було й емісія банкнот здійснювалась французькими колоніальними банками.

На початку 70-х рр. ХХ ст. кількість іноземних банків у Франції була порівняно невеликою. Здебільшого це були англійські та американські банки і банки деяких країн континентальної Європи. У 1834 р. в країні нараховувалося 145 відділень і філій банків 34 країн, або 36 % усіх зареєстрованих у Франції комерційних банків.

У 90-х роках ХХ ст. кількість іноземних банків становила 168 із 40 країн.

До спеціальних фінансово-кредитних установ належать державна Національна ощадна каса, Депозитно-ощадна каса, “Kredit National”, Банк зовнішньої торгівлі, “Kredit Foncie”, кооперативні кредитні установи, каси муніципального кредиту, фінансові та страхові компанії, пенсійні фонди.

За розмірами активів найбільшою із зазначених установ є Депозитно-ощадна каса. Її створено в 1916 р. для управління коштами державної Національної каси, яка об’єднує каси при поштових відділеннях, а також коштами приватних ощадних кас. Ощадні каси власні ресурси, якщо вони перевищують необхідний резерв, передають Депозитно-ощадній касі, джерелом ресурсів якої є також кошти страхових компаній і пенсійних фондів. Зазначені кошти вона вкладає в облігації державних позик і казначейські векселі, а також використовує для надання позик місцевим органам влади, державним підприємствам і для переобліку середньострокових зобов’язань іншим кредитним установам, зокрема “Kredit National”.

“Kredit National” – акціонерний напівдержавний банк. Його акціонерами є промислові компанії, банки та приватні особи, але діяльність банку контролює держава. Крім власного капіталу його пасиви складаються з позикових коштів, залучених у результаті випуску облігацій, і позик казначейства.

Основними активними операціями Національного кредиту є надання середньо- та довгострокових кредитів державним і приватним підприємствам, а також гарантій, завдяки яким зобов’язання боржників можуть бути враховані кредиторами прямо й опосередковано у Банку Франції. З 1950 р. Національний кредит бере активну участь у кредитуванні експорту, надаючи середньо- та довгострокові кредити. Довгострокове кредитування він здійснює разом з Банком зовнішньої торгівлі.

Банк зовнішньої торгівлі – державний акціонерний банк, акціонерами якого є державні кредитні установи. Він виконує функції, пов’язані з кредитуванням експорту. Найважливішими із зазначених функцій є безпосереднє кредитування зовнішньої торгівлі та надання гарантій щодо експортних кредитів, що значно полегшує облік векселів у Національному кредиті та Банку Франції.

“Kredit Foncie”, заснований у 1852 р., спеціалізується на наданні іпотечних позик. За формою організації він є приватним акціонерним банком, але керуючий банку і його заступник призначаються державою, тому фактично це напівдержавний банк. Капітал банку складається з акціонерного та позикового, який мобілізується через випуск облігацій.

Основне місце в активних операціях належить середньо- та довгостроковим позикам будівельним компаніям і землевласникам на промислове та житлове будівництво. “Kredit Foncie” надає також позики місцевим органам влади. Через дочірній банк він кредитує приватне будівництво.

У Франції досить розвинена система кооперативних кредитних установ.

Кредитні кооперативи – це установи, що об’єднують дрібних промисловців і торговців та називаються народними (популярними) банками. Кредитні кооперативи об’єднані Національною касою сільськогосподарського кредиту та Центральною касою народних банків. У 1996 р. до цієї системи входило 400 банків. Перший такий банк було засновано у 1878 р.

Національна каса сільськогосподарського кредиту є фінансово-адміністративною державною організацією. Її кошти складаються з капіталу, який мобілізується через випуск облігацій, вільних коштів регіональних кас, кредитів держави та позик Банку Франції, одержаних за рахунок переобліку коротко- та середньострокових зобов’язань членів кредитних кооперативів. До активних операцій цієї каси належать операції з надання позик регіональним касам.

Центральна каса народних банків управляє вільними коштами народних банків, надає їм позики, є розрахунковим центром і виконує інші операції.

Після Другої світової війни набули розвитку фінансові компанії, які спеціалізуються на фінансуванні окремих галузей і регіонів країни, лізингові компанії, а також компанії, які фінансують продаж споживчих товарів у кредит. Наприкінці 1996 р. в країні налічувалося 1042 фінансові компанії.

Щодо кас муніципального кредиту, то у 1996 р. вони складалися з 21 установ і не відігравали значної ролі у кредитній системі Франції. Їх активи становили в тому ж році 0,1 % активів усіх кредитно-фінансових установ.

Провідна роль належить установам, що спеціалізуються на інвестуванні коштів у цінні папери. У Франції ці установи поділяються на дві категорії – інвестиційні товариства зі змінним капіталом і фонди спільного розміщення.

Перші інвестиційні товариства зі змінним капіталом з’явилися в 70-х рр. ХХ ст., а перші фонди спільного розміщення – 80-х рр. ХХ ст. Їх призначення передусім – дозволити широкому загалу вкладати кошти у цінні папери. Зазначені фінансово-кредитні інститути рівномірно розподіляють ризики. На ринку державних боргових зобов’язань у 1998 р. французькі фонди посідали друге місце у світі з сумою коштів понад 500 млрд. дол.

Для того, щоб полегшити інвесторам вибір, французькі законодавці поділили інвестиційні товариства зі змінним капіталом і фонди спільного розміщення на такі категорії: