Перший рівень: “Deutsche Bundesbank”.

Вищий рівень системи представлений двома самостійними суб’єктами: Німецьким федеральним банком (“Deutsche Bundesbank”) і Федеральним відомством нагляду за кредитною справою. Згідно з німецьким банківським законодавством адміністративну функцію управління в основному виконує відомство з нагляду за банківською справою, а економічну – Німецький федеральний банк. “Deutsche Bundesbank” має правління у Франкфурті-на-Майні. Головними регіональними управліннями “Bundesbank” у є центральні банки земель. У 1992 р. число центральних банків земель було скорочено до дев’яти. До цього, кожна земля мала окреме головне управління Центрального Федерального Банку. 5 таких регіонів обслуговування тепер охоплюють по 2-3 федеральні землі.

Характерною рисою банківської системи Німеччини є повна конституційна незалежність “Bundesbank” від Федерального уряду (Федеральний банк згідно з наданим йому законом правом не зобов’язаний виконувати вказівки федерального уряду, але надає йому підтримку в проведенні загальної економічної політики). Члени Федерального уряду користуються лише правом брати участь у консультативних нарадах Ради центральних банків, але не мають права голосу, хоча можуть подавати заяви або навіть вимагати, щоб будь-яке рішення Ради Центрального банку не вступало в силу протягом двох тижнів.

Другий рівень представлено, в першу чергу, комерційними або кредитними банками, серед яких можна виділити гросбанки, провінційні комерційні банки, відділення іноземних банків і приватні банкіри (банки, що діють на основі одноособового приватного капіталу).

Провідна роль в банківській системі Німеччини належить гросбанкам – Німецькому, Дрезденському та Комерційному банкам.

Кожний гросбанк очолює фінансово-промислову групу, що виникла на підставі їх злиття з промисловими концернами країни. Головним серед “великої трійки” є “Deutsche Bundesbank”, або Німецький банк, який очолює провідну в країні фінансово-промислову групу.

До комерційних банків відносяться також провінційні комерційні банки, які за своїми активами перевищують активи гросбанків, але поступаються їм за роллю в економіці, концентрації і централізації капіталу.

Найбільшими серед провінційних банків є Баварський іпотечний і вексельний банки, а також Баварський об’єднаний банк.

До комерційних, або кредитних, банків відносяться і 76 відділень іноземних банків. Вони обслуговують торгово-промислову діяльність цих країн в Німеччині.

До групи комерційних банків відносяться також і приватні банки, які здійснюють операції з комерційного обслуговування промисловості та сфери послуг обраного кола клієнтів. В результаті злиття дрібних і середніх банків кількість їх постійно зменшується: за 40 років, з 1957 до 1997 рр., кількість їх скоротилось з 245 до 60, тобто майже в 4 рази.

Особливістю банківської системи Німеччини є те, що в країні немає чіткого розмежування між комерційними та інвестиційними банками. Банки історично поєднують короткостроковий депозит – позикові та довгострокові інвестиційні операцій. Комерційні банки можуть бути власниками капіталу корпорацій, здійснювати емісію та розміщувати цінні папери, створювати і володіти інвестиційними фондами.

У Німеччині поширене кооперативне кредитування. У кооперативному секторі функціонує 64 % всіх кредитних інститутів. Німецькі кооперативні фінансово-кредитні установи надають своїм членам, представникам середніх верств населення універсальні фінансові послуги.

Кооперативний сектор банківської системи Німеччини включає 4 кооперативних центральних банки, кредитні товариства.

Спеціалізовані банки включають банки з особливими завданнями або державні кредитні установи, іпотечні банки, ощадні каси та їх центри – жироцентралі, кредитні товариства та кооперативні центральні банки.

Банки з особливими завданнями є державними. Вони були створені після війни з метою надання допомоги приватному сектору з боку держави та посилення впливу останнього на процес суспільного відтворення. Ці банки безпосередньо підпорядковані уряду країни.

Особливе місце в цій групі займають Банк відновлення та Експортний банк.

Банк відновлення – це державний інвестиційний банк, який був створений згідно закону від 5 листопада 1948 р. Метою його створення було забезпечення всіх галузей економіки середньо- та довгостроковими кредитами та відновлення господарства. Сьогодні Банк відновлення займається кредитуванням інвестицій і експортних операцій, а також виконує функцію банку розвитку.

Експортний банк спеціалізується на наданні середньо- та довгострокових кредитів з експорту, головним чином, німецького обладнання.

До групи банків з особливими завданнями відносяться державний Промисловий кредитний банк, Сільськогосподарський рентний банк тощо.

В Німеччині вперше почали розвиватися іпотечні банки. Першим з них був державний іпотечний банк в Сілезії, створений у 1770 р. Він надавав фінансову допомогу великим господарствам. У ХІХ ст. іпотечні банки стали обслуговувати дрібні поміщицькі володіння та селянські господарства. У другій половині ХІХ ст. створювались іпотечні банки для кредитування міської нерухомості.

Перший приватний іпотечний банк (акціонерний) був створений у 1862 р. в Франкфурті-на-Майні.

Найбільшими приватними іпотечними банками є Німецький центральний земельний банк, Франкфуртський іпотечний банк, Рейнський іпотечний банк і Німецький іпотечний банк у Бремені.

Іпотечні банки надають довгострокові позики під заставу нерухомості за рахунок коштів від емісії та реалізації іменних закладних акцій і акцій на пред’явника.

Контрольний пакет акцій багатьох приватних іпотечних банків Німеччини належать гросбанкам, які займають також посади в апараті управління у державних іпотечних банках.

Ощадні каси виникли в Німеччині у другій половині XVIII ст. Перші приватні ощадні каси було створено в Гамбурзі в 1778 р., а потім створенням ощадних кас почали займатися місцеві органи влади. Таким чином, сьогодні майже всі ощадкаси в Німеччині є державними. Вони займаються залученням внесків населення.

13 жироцентралей є центральними банками ощадних кас, вони допомагають ощадним касам в наданні великих за обсягами кредитів. Жироцентралі створені в кожній землі. На чолі їх знаходиться Німецька жироцентраль.

Систему ощадних кас і жироцентралей очолює Німецький комунальний банк.

Таким чином, можна зробити висновок, що для кредитної системи Німеччини характерне створення великого державного сектору, до якого входять Німецький федеральний банк, державні банки з особливими задачами, ощадні каси, жироцентралі та 12 іпотечних банків.

Особливістю кредитної системи Франції є те, що за ступенем розвитку державного регулювання в банківській сфері вона посідає перше місце.

Це проявилося, по-перше, у передачі після Другої світової війни ряду банків у державну власність. Після Другої світової війни було націоналізовано крім Банку Франції ще 4 найбільших депозитних банки.

До державних кредитних установ відносяться також депозитно-ощадна каса, ощадні каси, Французький банк зовнішньої торгівлі тощо (рис. 2).

У 1980-1982 рр. було націоналізовано ще 36 банків із 90 філіями.

По-друге, держава має частку у капіталі ряду банків. Такі кредитні установи можна вважати “напівдержавними”. Питома вага державного та напівдержавного сектору у зведеному балансі кредитних установ Франції складає близько 80 %.

По-третє, державне регулювання банківської справи здійснюється як через Банк Франції, так і через Національну кредитну раду, президентом якої є міністр фінансів, а віце-президентом – управляючий Банком Франції. До ради, яка складається із 46 членів, входять 8 представників різних міністерств, список кандидатів більшості інших членів, які представляють різні галузі економіки, затверджується Міністерством фінансів. Національна кредитна рада має право контролю за кредитом і банками (визначення умов кредиту, мінімальних обов’язкових банківських резервів). Крім того, існує банківська контрольна комісія в складі 6 членів, які є представниками уряду.

По-четверте, банки приймають активну участь у фінансуванні держави через облік казначейських векселів і купівлю державних цінних паперів.

Основними ланками банківської системи Франції є наступні: