Організація грошових розрахунків

Для створення ефективної системи безготівкових роз­рахунків принципове значення має з'ясування основних норма­тивних положень, які б регулювали безготівкові розрахунки і мак­симально сприяли прискоренню народногосподарського обороту.

Принципи організації безготівкових розрахунків відбивають реальний стан національної економіки і визначають способи і форми розрахунків.

Виділяють такі головні принципи організації безготівкових розрахунків:

Перший принцип стосується обов'язкового зберігання підпри­ємствами та установами грошових коштів на рахунках в устано­вах банку (за винятком перехідних залишків у касі). Правовою базою для реалізації цього принципу є угода між підприємством і банком про розрахунково-касове обслуговування.

Недотримання цього принципу призводить до відпливу гро­шей з легальних каналів грошового обороту і, як наслідок, до по­силення тіньового характеру економіки.

Другий принцип полягає в тім, що підприємствам надається право вибору установи банку для відкриття рахунків усіх видів (за згодою банку).

Третій принцип — принцип самостійного (без участі банків) вибору підприємствами форми розрахунків і способу платежу та широкого використання їх у своїх договорах і угодах. Платники й одержувачі коштів контролюють своєчасне проведення розра­хунків і претензій, що виникають, розглядають їх у встановлено­му претензійно-позовному порядку без участі банківських уста­нов. Установи банків можуть тільки порадити своїм клієнтам застосувати ту чи ту форму розрахунків з огляду на специфіку діяльності та конкретні умови розрахунків.

Спосіб платежу характеризує порядок списання коштів з рахунків платника. У сучасній системі безготівкових розрахунків суб'єкти господарювання ви­користовують два основні способи платежу:

• перерахування коштів з банківського рахунка постачальника на рахунок одержувача коштів через відповідні записи;

• зарахування взаємних вимог платника й одержувача коштів. Призначення всіх способів розрахунків полягає в погашенні грошових зобов'язань, а правильний вибір способу платежу пе­редбачає прискорення розрахунків, зниження витрат на прове­дення платежів і забезпечення безперервного процесу виробниц­тва і реалізації продукції.

На сучасному етапі розвитку економіки в Україні на перший план виходить такий спосіб платежу, як попередня оплата, тобто перерахування грошей одержувачем товару ще до його відванта­ження. Нормативними актами (або договором, контрактом) перед­бачається максимальний термін (як заведено, не більше трьох робочих днів) від дня отримання оплати до фактичного відванта­ження постачальником (продавцем) покупцеві оплачених товарів (виконання робіт, послуг).

Цей спосіб платежу на сучасному етапі варто розглядати як наслідок дисбалансу між товарними і грошовими потоками, не­стачі оборотних коштів на підприємствах, зниження їх плато­спроможності.

За своїм економічним змістом попередня оплата є формою примусової оплати товару, якого ще нема.

Під час платіжної кризи зростає значення і такого способу розрахунків, як залік взаємної заборгованості. Його сутність по­лягає в тому, що взаємозобов'язання суб'єктів господарювання погашаються в однакових сумах, а платіж здійснюється лише за різницею.

Такий спосіб платежу використовується й у міжнародних роз­рахунках, де залік взаємної заборгованості називають клірингом. Проте кліринг обмежує оборот реальних грошових коштів і через це зменшує надходження до бюджету.

Четвертий принцип. Кошти з рахунків клієнтів банки спису­ють тільки з доручення власників цих рахунків, як звичайно, за згодою (акцептом) платника (власника рахунка) після перевірки виконання постачальником договірних умов. У разі порушення умов договору платник може відмовитися від оплати розрахунко­вих документів, про що повідомляє постачальника. Цей принцип організації безготівкових розрахунків доводить провідну роль споживача (покупця товару) в системі ринкових відносин. Плат­ник може давати доручення про списання коштів зі свого рахунка у формі електронного розрахункового документа, якщо це перед­бачено договором.

П'ятий принцип стосується відкритгя рахунків. Поточні ра­хунки підприємствам—суб'єктам підприємницької діяльності від­кривають установи банків тільки за умови повідомлення про це податкового органу.

Шостий принцип визначає порядок здійснення платежів.

Розрахунки з покупцями за товарно-матеріальні цінності і по­слуги проводяться здебільшого після відвантаження продукції або надання послуг. Максимальне наближення моменту прове­дення платежу до терміну відвантаження товарів — обов'язкова умова забезпечення економічності й ефективності безготівкових розрахунків. Оплата товарів (робіт, послуг) після їх відвантажен­ня (виконання) без затримки платежу свідчить про платоспромож­ність підприємств і ефективну розрахунково-платіжну дисциплі­ну в народногосподарському обороті країни.

Сьомий принцип: платежі здійснюються в межах залишків коштів на рахунках платника або в межах наданого банківського кредиту.

Восьмий принцип: розрахунки між суб'єктами підприємниць­кої діяльності проводяться переважно в безготівковій формі. Го­тівкові розрахунки можуть застосовуватися в міжгосподарських взаємовідносинах, якщо це невеликі за сумою платежі (до десяти тисяч), а також у разі витрат на внутрігосподарські потреби. Роз­мір таких витрат обмежений. За розрахунків готівкою отримувач коштів повинен дотримуватись установлених правил, а саме: су­му отриманої готівки провести через касову книгу і повернути її в повному обсязі на свій рахунок у банк у разі невикористання.

Види банківських рахунків і порядок їх відкриття

Суб'єкти підприємницької діяльності (юридичні та фі­зичні особи) для зберігання коштів і виконання всіх видів банків­ських операцій відкривають рахунки в банках на власний вибір і за згодою цих банків.

Кожне підприємство може відкрити два і більше поточних ра­хунків у національній валюті та рахунки в іноземній валюті.

Відкриваючи рахунки підприємству, установа банку повідом­ляє про це податковий орган за місцем реєстрації власника ра­хунка та Національний банк протягом трьох робочих днів із дня відкриття рахунка. Форма і зміст такого повідомлення встанов­люються центральним податковим органом України. Операції за рахунками здійснюються тільки після отримання повідомлення від податкового органу про взяття цих рахунків на облік.

За наявності кількох поточних рахунків у національній валюті їх власник протягом трьох робочих днів із дня відкриття або закриття кожного наступного рахунка визначає один з них як основ­ний (для обліку заборгованості, котра стягується в безспірному по­рядку) І повідомляє його номер податковому органу за місцем реє­страції та банкам, де відкрито додаткові рахунки в національній та рахунки в іноземних валютах. Своєю чергою, банки, що в них від­крито додаткові рахунки, також протягом трьох робочих днів пові­домляють про це банк, в якому відкрито основний рахунок.

Усі суб'єкти підприємницької діяльності та установи бан­ків зобов'язані дотримуватись вимог чинного законодавства щодо відкриття рахунків. За порушення цих вимог суб'єкти підприємницької діяльності та комерційні банки несуть відповідальність.

Підприємства та їхні відокремлені підрозділи можуть мати та­кі рахунки в національній валюті:

• поточні рахунки, що відкриваються для зберігання грошових коштів та здійснення всіх видів банківських операцій;

• бюджетні, що відкриваються підприємствам, яким виділяються кошти з державного або місцевого бюджетів для цільового їх використання;

• кредитні, що відкриваються в будь-якій установі банку, кот­ра має право видавати кредити (ці рахунки призначено для обліку кредитів, наданих способом оплати розрахункових документів чи переказу коштів на поточний рахунок позичальника відповідно до умов кредитної угоди);

• депозитні (вкладні), що відкриваються установою банку власникові рахунка на певний конкретний строк. Кошти на депо­зитні рахунки переказуються з поточного рахунка і після закін­чення строку зберігання повертаються на нього ж. Відсотки за депозитними вкладами перераховуються на поточний рахунок або зараховуються на поповнення депозиту. Проведення розра­хункових операцій та видача коштів готівкою з депозитного ра­хунка забороняються.

Для відкриття поточних рахунків підприємства подають уста­новам банків такі документи:

• заяву на відкриття рахунка, підписану керівником та головним бухгалтером;

• копію свідоцтва (засвідчену нотаріально) про державну реєстрацію в органі державної виконавчої влади або іншому органі, уповноваженому здійснювати державну реєстрацію;

• копію статуту (положення), засвідчену нотаріально чи органом реєстрації. Установа банку, яка відкриває поточний рахунок, робить запис про відкриття рахунка на тому примірнику статуту (положення), де стоїть позначка про взяття підприємства на облік у податковому органі, після чого цей примірник повертає­ться власнику рахунка:

• копію документа, що підтверджує взяття підприємства на податковий облік;

• картку зі зразками підписів осіб, яким надано право роз­поряджання рахунком та підписання розрахункових документів зі зразком відбитка печатки підприємства;

• копію документа про реєстрацію в органах Пенсійного фон­ду України, засвідчену нотаріально або органом, що видав від­ повідний документ.

Банківські рахунки в іноземній валюті поділяються на:

• поточні;

• розподільчі;

• кредитні;

• депозитні (вкладні).

Поточний рахунок в іноземній валюті відкривається підпри­ємству для проведення розрахунків у безготівковій та готівковій іноземній валюті в разі здійснення поточних операцій.

Розподільчий рахунок призначений для попереднього зараху­вання коштів у іноземній валюті. Кошти, які були зараховані на розподільчий рахунок і не підлягають продажу на міжбанківському валютному ринку України, розподіляються за призначенням. Гривневий еквівалент коштів у іноземній валюті, які були зарахо­вані на розподільчий рахунок і згідно з чинним законодавством України підлягають продажу на міжбанківському валютному рин­ку, у встановленому порядку зараховується на поточний рахунок.

Для відкриття поточного рахунка в іноземній валюті підпри­ємство подає в банк ті самі документи, що і для відкриття поточ­ного рахунка в національній валюті. Коли поточний рахунок в іноземній валюті відкривається в тому самому банку, де відкрито поточний рахунок у національній валюті, підприємство подає тільки заяву про відкриття рахунка та картки зі зразками підписів і відбитком печатки.

За реорганізації підприємства (злиття, перетворення, відокре­млення) необхідно переоформити рахунок. Для цього підприєм­ство подає в установу банку такі самі документи, що й у разі ство­рення підприємства. Якщо змінено назву підприємства, в установу банку подається заява власника рахунка, нова копія свідоцтва про державну реєстрацію та зміни до установчих документів. У разі зміни характеру діяльності власника рахунка в банк подається новий статут (положення).

Коли підприємство ліквідується, його основний рахунок пере­оформлюється на ім'я ліквідаційної комісії, для чого подається рішення про ліквідацію підприємства і нотаріально засвідчена карт­ка зі зразками підписів уповноважених членів ліквідаційної комісії га відбитком печатки підприємства, що ліквідується. Ліквідаційна комісія вживає заходів для закриття додаткових рахунків.

Кредитні рахунки в іноземній валюті відкриваються юридич­ним особам - резидентам та нерезидентам - уповноваженим банком у порядку, визначеному відповідним договором. Кредитні рахунки призначені для обліку кредитів, наданих способом оплати розрахункових документів чи переказом кредитних коштів на по­точний рахунок позичальника відповідно до умов кредитної угоди.