Державне регулювання страхової діяльності

Мета: Придбати знання щодо структури ресурсів страхової компанії, органів управління страхових компаній та їх об’єднань.

1. Необхідність та зміст державного регулювання страхової діяльності.

2. Ліцензування страхової діяльності.

3. Оподаткування страховиків.

______________________________________

1. Необхідність та зміст державного регулювання страхової діяльності.

Страховий ринок як частина фінансової сфери є об'єктом державного регулювання і контролю. Державне регулювання спрямоване на:

• забезпечення формування і розвиток ефективно функціонуючого ринку страхових послуг;

• створення в Україні необхідних умов для діяльності страховиків різноманітних організаційно-правових форм;

• недопущення на страховий ринок спекулятивних та фіктивних компаній, що можуть заподіяти шкоду як страховій справі, так і майновим інтересам страхувальників;

• дотримання вимог законодавства України про страхування.

Основні чинники, що зумовлюють необхідність державного регу­лювання страхової діяльності, пов'язані з:

• захистом страхувальника;

• економічною політикою, що проводиться державою.

Головною метою державного регулювання страхової діяльності є забезпечення формування страховиками достатнього обсягу коштів, за рахунок яких вони зможуть виконати свої зобов'язання перед страху­вальниками за будь-яких обставин, тобто забезпечення платоспромож­ності кожного конкретного страховика.

Державне регулювання розвитку страхового бізнесу здійснюється у таких напрямах:

• пряма участь держави у становленні системи страхового захисту майнових інтересів;

• законодавче регулювання (прийняття державою базових законів та нормативно-правових актів);

• здійснення спеціального нагляду за діяльністю відповідно до інтересів страхувальників та загальнодержавних потреб.

Цілісний механізм державного регулювання страхової діяльності включає прямі і непрямі методи впливу держави та її втручання у здійснення страхової діяльності та розвиток страхового ринку.

До ринкових, тобто непрямих методів державного регулювання відносяться проведення державою спеціальної податкової (фіскальної) політики, а також тарифної, цінової, кредитної, грошової та інвестиційної політики.

Пряме державне втручання в механізм функціонування страхового бізнесу здійснюється за допомогою законодавчої бази та нагляду за страховою діяльністю. Надання страхових послуг передбачає індивідуальні конкретні страхові відносини між страховиком і страхувальником, реалізація яких потребує наявності системи правового регулювання страхової діяльності.

Система законодавства щодо регулювання страхової діяльності складається з:

• загального законодавства;

• спеціалізованого страхового законодавства,

• підзаконних актів.

Норми та принципи правового регулювання страхової діяльності визначені Конституцією України, міжнародними угодами, законами та постановами Верховної ради України, указами та розпорядженнями Президента України, постановами та розпорядженнями Кабінету Міністрів України, інструкціями, методиками, наказами, листами міністерств і відомств, нормативними актами Уповноваженого органу, що здійснює нагляд за страховою діяльністю (Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг в Україні).

Основою системи законодавчого регулювання страхового ринку є Закон України «Про страхування».

Певні принципи здійснення страхування викладені в Господарському кодексі України.

Законодавство визначає обов'язки та права суб'єктів страхового ринку, договірні відносини між сторонами, порядок та умови здійснення страхових виплат, страхового відшкодування, форми страхування, перелік добровільних та обов'язкових видів страхування, систему державного регулювання, повноваження органів державного регулювання, умови ліцензування страхової діяльності, вимоги до правил страхування, умови забезпечення платоспроможності страховика, вимоги до його статутного капіталу, формування страхових резервів, правила і напрями розміщення коштів страхових резервів тощо.

Загальні аспекти державного регулювання страхового ринку харак­теризують такі основні законодавчі акти:

• Закон України «Про господарські товариства»;

• Закон України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг ";

• Розпорядження Кабінету Міністрів України "Про схвалення концепції розвитку страхового ринку України до 2010 року».

Нормативні акти міністерств та відомств деталізують ті чи інші зако­нодавчі норми.

Нормативними документами міністерств та відомств регулюються діяльність страхових посередників, механізм проведення операцій з перестрахування, особливості функціонування товариств взаємного страхування, діяльність аварійних комісарів тощо.

Система заходів прямого державного регулювання – нагляду за страховою діяльністю включає:

• реєстрацію страхових компаній;

• видачу ліцензій на проведення певних видів страхування;

• здійснення контролю за діяльністю страховиків.

Порядок реєстрації страховиків визначений "Положенням про єдиний державний реєстр страховиків (перестраховиків) України".

Єдиний державний реєстр страховиків України – це система збору, обліку, нагромадження та зняття з реєстру даних, що стосуються ліцензування страхової діяльності і нагляду за страховою діяльністю страховиків.

У Реєстр заносяться дані про страховиків, які одержали ліцензію на здійснення страхової діяльності. Ліцензія є обов'язковою. Вона видається на проведення конкретних видів страхування і перестрахування.

Порядок реєстрації, ліцензування та контролю за діяльністю страховиків визначений в Законі України "Про страхування" та в іншій нормативно-законодавчій базі зі страхування.

Від організації державного страхового нагляду, його функціонування залежить подальший розвиток страхової діяльності, її спрямованість на вирішення економічних проблем в державі, адже страхові компанії, збираючи та накопичуючи значні грошові кошти, живлять своїми вкладеннями банківську систему, надають страховий захист великій кількості фізичних та юридичних осіб, мають можливість широкого та довготривалого використання страхових коштів і тим самим вирішувати інвестиційні потреби суб'єктів господарювання. Державне регулювання також важливе для проведення послідовної політики стосовно форм, методів і масштабів участі іноземного капіталу в страховому бізнесі.

Взаємовідносини страховика й держави будуються на таких принципах:

• страховик не відповідає за зобов'язаннями держави, а держава – за зобов'язаннями страховика;

• не допускається, за винятком обов’язкових видів страхування, страхування життя, майна громадян, перестрахування, страхування експортно-імпортних поставок під гарантію держави та діяльності страхових посередників, будь-яке централізоване регулювання (уніфікація, обмеження, обов'язковість тощо) розмірів страхових платежів (тарифів) і страхових сум (страхового відшкодування), умов укладання страхових договорів, взаємовідносин страховика та страхувальника, якщо вони не суперечать законодавству України;

• держава гарантує дотримання й захист майнових та інших прав і законних інтересів страховиків, умов вільної конкуренції в здійсненні страхової діяльності;

• утручання в діяльність страховиків з боку державних та інших органів забороняється, якщо воно не пов'язано з повноваженнями органів, які здійснюють державний нагляд та контроль за діяльністю страховиків.

Формування, подальший розвиток і вдосконалення державної політики в галузі страхування здійснюється відповідно до сучасних потреб, з урахуванням наявних економічних можливостей і згідно з вимогами міжнародних угод та міжнародних організацій, до яких приєдналася й Україна. Держава сприяє цивілізованим методам інтеграції страхового бізнесу у глобальний ринок страхових послуг.

Сучасний страховий ринок формується в умовах поступового підвищення базових макроекономічних показників, зокрема зростання валового внутрішнього продукту, низькі темпи інфляції, стабільність національної валюти, що дає змогу забезпечити динамічний його розвиток. Крім позитивних макроекономічних показників, існують такі передумови розвитку національного страхового ринку:

• поступове зростання доходів населення з тенденцією до подолання низького рівня платоспроможності;

• підвищення заінтересованості юридичних та фізичних осіб у захисті своїх майнових інтересів;

• збільшення кількості прибуткових підприємств;

• законодавче запровадження обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів;

• розвиток ринків фінансових послуг (у тому числі фондового ринку) та формування національної системи іпотечного кредитування;

• запровадження системи недержавного пенсійного забезпечення.

Негативні чинники, які стримують розвиток ринку страхових послуг:

• недосконалість захисту прав споживачів страхових послуг;

• низький рівень співвідношення страхових платежів з відрахуванням платежів, переданих на перестрахування українським страховикам, і валового внутрішнього продукту, незначна клієнтська база страховиків, а також зосередження страхової діяльності переважно на майновому страхуванні юридичних осіб;

• нерозвиненість довгострокового страхування життя, недержавного пенсійного забезпечення та відсутність правового регулювання діяльності страховиків у сфері обов'язкового медичного страхування;

• недостатність надійних фінансових інструментів для інвестування;

• велика кількість страхових компаній з низьким рівнем капіталізації, а також слабкий розвиток національного перестрахового ринку;

• використання страхового ринку суб'єктами господарювання для оптимізації оподаткування та витоку коштів за кордон;

• недостатній рівень кадрового та наукового забезпечення страхового ринку;

• низький рівень страхової культури населення.

Метою розвитку страхового ринку є підвищення рівня страхового захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб, формування ефективних ринкових механізмів залучення інвестиційних ресурсів у національну економіку за рахунок забезпечення ефективного функціонування ринку страхових послуг з урахуванням міжнародного досвіду, застосування сучасної ринкової інфраструктури та фінансових інструментів.

Подальший розвиток страхового ринку сприятиме:

• захисту інтересів населення, суб'єктів господарювання і

• держави від можливих соціальних, техногенних, фінансових та інших ризиків;

• зміцненню довіри страхувальників, насамперед населення, до страховиків та страхових посередників;

• розвитку підприємницької діяльності та стабілізації економіки;

• залученню довгострокових фінансових ресурсів, що формуються у сфері страхування, для здійснення інвестицій в економіку України;

• запобіганню використанню страхової галузі у зменшенні об'єкта оподаткування податку на прибуток суб'єктів господарювання;

• розвитку ринків фінансових послуг (у тому числі фондового ринку);

• стимулюванню розвитку економіки, зокрема транспорту, туризму, міжнародних перевезень, будівельної та агропромислової галузі економіки;

• інтеграції страхового ринку України в міжнародні та регіональні ринки фінансових послуг.

Принципи, на яких буде ґрунтуватися подальший розвиток страхового ринку, повинні враховувати інтереси споживачів страхових послуг, його професійних учасників і держави.

Основними принципами розвитку страхового ринку є:

• вільний рух капіталів та страхових послуг на території України;

• захист прав споживачів страхових послуг, включаючи формування системи гарантування забезпечення виплат за договорами довгострокового страхування життя та за договорами страхування, передбаченими Законом України "Про недержавне пенсійне забезпечення";

• вільний вибір страховика;

• прозорість діяльності учасників страхового ринку;

• уніфікація процедур страхування;

• використання міжнародного досвіду;

• державне регулювання та нагляд у сфері страхування, а також формування системи запобіжного (пруденційного) нагляду, включаючи впровадження системи оцінки діяльності страховиків на основі застосування міжнародних стандартів обліку і фінансової звітності;

• невтручання органів державної влади в поточну діяльність учасників страхового ринку;

• рівність перед законом усіх учасників страхового ринку;

• функціонування страхового ринку на засадах вільної конкуренції.

Страховий ринок розвиватиметься за такими основними напрямами:

• удосконалення правових засад захисту прав споживачів страхових послуг;

• забезпечення ефективного державного регулювання і нагляду в сфері страхування з урахуванням міжнародно визнаних принципів та стандартів, рекомендованих Міжнародною асоціацією органів нагляду за страховою діяльністю;

• сприяння розвитку довгострокового страхування життя, участі страховиків у системі недержавного пенсійного забезпечення та врегулювання діяльності страховиків у сфері обов'язкового медичного страхування;

• підвищення рівня капіталізації страховиків, їх фінансової надійності та платоспроможності, зміцнення національного перестрахового ринку;

• забезпечення розвитку страхового посередництва, діяльності актуаріїв та аварійних комісарів;

• підвищення рівня страхової культури населення;

• забезпечення захисту національних інтересів на страховому ринку;

• удосконалення податкового законодавства щодо страхування;

• формування системи кадрового та наукового забезпечення страхового ринку.