3.1. Проблеми розвитку ринку цінних паперів

Розвиток економіки нашої країни залежить від ступеня розвитку фондового ринку, що сприяє мобілізації фінансових ресурсів і спрямуванню їх до інвестиційно-інноваційної сфери. Сучасна глобалізація торгівлі цінними паперами створює можливості для маневрування вільними фінансовими ресурсами, але водночас постає загроза фінансових криз [1]. Інтеграція фондового ринку України до світового фондового ринку є неминучою, тому необхідно зміцнити позиції національного фондового ринку і налагодити надійний контроль за його функціонуванням.

Після прийняття Закону України «Про цінні папери і фондову біржу» минуло 17 років, проте фондовий ринок не набув належного розвитку. Постає необхідність аналізу тенденцій і проблем розвитку фондового ринку та виявлення шляхів підвищення його ролі в економіці країни.

Для забезпечення надійного обігу цінних паперів в Україні основним інституційним недоліком є нерозвинена депозитарна система. На жаль, впровадження сучасної моделі Національних біржової та депозитарної систем в Україні виявилося неможливим з ряду суб’єктивних та об’єктивних факторів. На відміну від інших країн, в яких причиною розвитку депозитарної діяльності було стрімке зростання операцій на ринках цінних паперів, в Україні розвиток Національної депозитарної системи вимагали результати проведення масової приватизації.

Процеси реформування власності в Україні супроводжувались структурною перебудовою економіки і зумовили створення ринку цінних паперів, як складової частини ринкових відносин. Проведення приватизації в Україні, на жаль, здійснювалось майже при повній відсутності законодавства, яке б вирішувало весь комплекс проблем щодо обігу цінних паперів і враховувало бодай частину досвіду інших держав. Держава запропонувала переважній більшості підприємств єдиний шлях до “нового управління” – акціонування. Більшість емітентів в Україні використовували емісію фінансових інструментів не з метою залучення інвестицій, а для перетворення з державної форми власності в приватну зі зміною форми господарювання. Це призвело до обігу великої кількості неліквідних цінних паперів (35 тисяч емісій цінних паперів акціонерних товариств). Таким чином, здійснення приватизації не забезпечило формування відповідального господаря, який був би зацікавлений в інвестиційній діяльності, прискореному оновленні виробництва, його реальному оздоровленні. Тому в результаті проведення масової приватизації в Україні виникли проблеми:

• обігу великої кількості неліквідних цінних паперів;

• обліку прав власності на цінні папери акціонованих підприємств.

Однією з проблем, що постала сьогодні перед фондовим ринком України, також є прозорість відносин та процесів на цьому ринку, адже вони є необхідною умовою для подальшого розвитку економіки нашої держави, тому що дозволяють створити умови для зниження систематичних та ринкових ризиків, які мають місце внаслідок проблем загальноекономічного та позаекономічного характеру.

В умовах глобалізації економічного простору та розвитку його відкритості переміщення капіталу не має обмежень. Аксіомою переміщення коштів є наступне: капітал завжди плине туди, де найменші ризики та найбільші надходження на нього. Це означає, що доки на світовому економічному просторі є місця з найменшими ризиками – капітал у першу чергу буде там. Якщо країна має стратегічний інтерес щодо залучення капіталу, вона повинна на державному рівні забезпечити необхідний і достатній стан систематичних ризиків як для іноземних, так і для місцевих інвесторів. Адже прозорість ринку цінних паперів дає інвесторам впевненість у правильності свого вибору.

Специфічною ознакою українського фондового ринку також є той факт, що дії на ньому професійних учасників іноді не збігаються з інтересами інвесторів, і це породжує високу ринкову невизначеність порівняно з кранами стабільної економіки і стримує подальший розвиток фондового ринку як інструменту формування сприятливого інвестиційного клімату. Для України характерне таке економічне явище, як інвестування заощаджених коштів у стабільну іноземну валюту, а не в економіку рідної держави. Це також свідчить про відсутність довіри населення як до держави взагалі, так і до її фінансових інституцій. Немає сумніву, що недовіра породжена низкою факторів, найважливішими з яких є низький професійний рівень інвестування та значно обмежена прозорість відносин на фондовому ринку.

Сьогодні показники рентабельності інвестицій у цінні папери в реальних секторах економіки призвели до стагнації ринку цінних паперів. Тому невисока рентабельність капіталовкладень у цінні папери українських корпорацій – одна з причин відтоку капіталу з ринку цінних паперів.

Не викликає сумніву і той факт, що інформація є дорожча над усе. Вона тісно пов’язана, як з безпосереднім функціонуванням ринку, так і забезпеченням захисту прав акціонерів. Тому своєчасне отримання необхідної інформації стосовно умов діяльності на фондовому ринку є пріоритетним суб’єктивним фактором, який впливає на розвиток РЦП. Адже інвестор не віддасть своїх грошей туди, де від нього приховують інформацію. Зазначені недоліки суттєво впливають на фінансову довіру дрібних інвесторів і на розміри коштів, що залучаються.

Відсутність чіткої визначеності законодавчої бази щодо порядку застосування загальних та спеціальних нормативно-правових актів дає можливість вирішувати долю учасників ринку цінних паперів суб’єктивно, а це, в свою чергу, гальмує розвиток РЦП.

Ще однією з проблем, що стосується вітчизняного фондового ринку є проблема об’єднання фондових бірж. Вона постає у зв’язку з тим, що в Україні немає єдиної системи котирування цінних паперів. Торги проводять відокремлено на 8 біржах та 2 торговельно-інформаційних системах. Це призводить до роздрібнення національного фондового ринку на окремі сегменти, маніпулювання курсами цінних паперів у різних регіонах, послаблення державного регулювання, зростання ризиків інвесторів.

Таким чином, вище зазначені проблеми розвитку українського фондового ринку говорять про те, що нашій державі необхідно приймати ряд рішень щодо вдосконалення функціонування РЦП.