logo
СтрахЛекНОВ_

Страховий ризик і метод його визначення та оцінка. Управління ризиком у страхуванні

Страховий ризик – це ймовірна подія або сукупність подій, на випадок яких здійснюється страхування. У міжнародній практиці ризиком вважають конкретний об’єкт страхування або вид відповідальності. Загальновизнаним є таке положення: не може бути предмету для страхової угоди, якщо її сторони не несуть жодного ризику матеріальних або фінансових втрат за несприятливого перебігу подій.

Протягом багатьох років суспільно - господарська практика вироби­ла цілий ряд методів і форм ефективної протидії ризикам та ліквідації їх негативних наслідків. Водночас відчувалася потреба системного підходу до вибору форм протидії ризикам як детермінанти їх оптимізації. Розвиток економічної, страхової науки засвідчив, що антиризикова діяльність має ґрунтуватися на залученні значно ширшого кола інструментів управління. Їх склад та послідовність застосування визнача­ються багатьма чинниками, які впливають на господарський процес чи стан суспільного буття.

Аналіз ризику є комплексним етапом, протягом якого передбача­ється послідовна кваліфікація та квантифікація ризику, а саме:

• діагностика, або ідентифікація, ризиків (кваліфікація);

• оцінювання ризиків кількісними методами (квантифікація);

• визначення послідовності наступних дій на підставі загальної оцінки ризику в даній конкретній ситуації.

Початковим кроком на етапі аналізу ризику є вивчення ситуації з погляду можливості та причин його появи в суб’єкта господарювання – носія ризику. На появу ризиків впливають різні причини, які умовно можна поділити на зовнішні та внутрішні. Зовнішні причини, як пра­вило, виводяться з умов довкілля, розташування господарського суб’єкта на певній території, стану попереджувальної інфраструктури. Суб’єкт не має значного впливу на зовнішні причини. Внутрішні при­чини – це стан та вид належного суб’єктові майна, характер техноло­гії виробництва чи іншої діяльності, а також стан власних засобів без­пеки (попередження ризиків). Досить важливою внутрішньою причи­ною є ступінь усвідомлення суб’єктом господарювання чи іншим носі­єм потенційного ризику остаточних можливих наслідків появи ризику. Суб’єктивне ставлення до ризику може бути двояким: негативним або позитивним. Негативне ставлення до ризику означає його повне або ж часткове ігнорування. Така позиція суб'єкта у страховій теорії харак­теризується поняттям аверси ризику і досить часто саме вона є причи­ною останнього.

Розглянута комплексна діагностика ризиків дає змогу простежити не лише їх розвиток та сфери поширення, а й негативні наслідки куму­ляції таких ризиків, тобто взаємного їх впливу і нагромадження. З ме­тою виконання цього значного за обсягом завдання слід залучати най­різноманітніші джерела інформації та використовувати найдоскона­ліші методи кваліфікаційного аналізу ризиків. Найважливіші з цих ме­тодів такі:

• аналіз спостережень за виробничою діяльністю;

• аналіз свідчень працівників;

• документальний аналіз господарської діяльності;

• аналіз організації об'єкта дослідження;

• аналіз окремих контрольних перевірок.

Слідом за ідентифікацією ризику і визначенням сфери його поши­рення виникає потреба кількісно оцінити ризик. Кількісне оцінювання ризиків здійснюється з допомогою актуарних розрахунків, виконання яких потребує достатньої статистичної та математичної бази. Кількісна оцінка ризиків відбиває ступінь їх еко­номічної загрози. Кількісне оцінювання ризиків здійснюється з допомогою актуарних розрахунків, виконання яких потребує достатньої статистичної та математичної бази. Кількісна оцінка ризиків відбиває ступінь їх еко­номічної загрози. Підсумки аналізу якісних та кількісних характеристик ризиків є підставою для визначення стратегії антиризикової діяльності в май­бутньому, тобто подальших дій, які зводяться до встановлення конт­ролю над ризиками або фінансування потреб, що виникли внаслідок прояву ризиків. Черговий етап процесу управління – контроль над ризиками, який має на меті повне або часткове їх усунення.

Рисунок 2 – Негативні наслідки ризику

Контроль над ризиками здійснюється різними способами:

• уникненням ризику;

• зменшенням (мінімізацією) ризику;

• обмеженням (локалізацією) ризику;

• розсіюванням (поділом) ризику.

Уникнення ризику є найефективнішим і водночас найважчим для виконання методом. Уникнення означає фактичне ухилення від ризикогенної, ризиконебезпечної діяльності або способу буття. Безумовно, про уникнення може йтися лише за наявності альтернативних вирі­шень, які є менш ризиковими.

У тій ситуації, коли можливості раціонального уникнення ризику вичерпуються, постає потреба використовувати інші способи антиризикового характеру. Один із таких способів полягає в попереджуваль­ній (превентивній) діяльності, спрямованій на зменшення ризику. Здій­снення ефективної попереджувальної діяльності потребує значних фінансових витрат на придбання різноманітних технічних засобів та проведення організаційно-технічних заходів, які могли б протистояти виникненню ризиків. У тій ситуації, коли попри всі попереджувальні зусилля ризик на­стане, вживають заходів, спрямованих на його обмеження (локалізацію). Ці заходи здебільшого мають репресивний характер.

З метою обмеження наслідків ризику його можна поділити. Поділ ризику як форма контролю полягає в тому, що господарські суб’єкти можуть обмінятися пакетами акцій, віддавши, таким чином, частину власного ризику і взявши частину чужого. Такі операції відомі як опе­рації з диверсифікації портфеля активів господарського суб’єкта.

Усі наведені способи контролю над ризиками застосовуються од­ночасно. Але висувається вимога додержувати оптимального співвід­ношення між цими способами з погляду їх ефективності.