2.2 Методи аналізу витрат банку

Метою аналізу витрат банку є оцінка поточного стану банку, пошук шляхів оптимізації розміру і структури витрат.

Застосовуються наступні види аналізу витрат банку: горизонтальний, вертикальний, порівняльний, аналіз коефіцієнтів витратності, факторний аналіз [8].

Таблиця 2.2

Система аналізу витрат банку [8]

Для загальної оцінки діяльності банків порівнюються відповідні доходи та витрати банку. Наявність дзеркальних статей у доходах і витратах звіту про прибутки та збитки дає можливість співвідносити їх та робити висновки про ефективність застосування фінансових інструментів в різних секторах ринку банківських послуг.

Аналіз беззбитковості передбачає розрахунок такого рівня ділової активності, при якому загальний дохід та загальні витрати рівні. Ця точка означає, що банк не має ні прибутків, ні збитків. Для розрахунку точки беззбитковості передбачається поділ витрат на постійні і змінні.

Рентабельність діяльності за витратами розраховується як співвідношення чистого прибутку до сукупних витрат банку. Цей показник характеризує рівень віддачі витрат банку й оцінює суму прибутку, що припадає на одиницю витрат.

У структурі витрат банку найбільша питома вага, як правило, припадає на процентні витрати.

На розмір процентних витрат банку впливають:

- зміна середньої процентної ставки за ресурси;

- зміна середніх залишків платних ресурсів;

- зміна терміну залучення ресурсів [1].

За допомогою методів ланцюгових підстановок або абсолютних різниць розраховується вплив названих чинників. Витрати за депозитами розраховуються наступним чином (формула 2.1):

, (2.1)

де - витрати за депозитами,

- кількість депозитних угод,

- середня сума одного депозиту,

- середня процентна ставка.

Витрати за депозитами також можна представити як добуток суми депозитів і середньої процентної ставки.

Витрати банку за отриманими міжбанківськими кредитами та депозитами можуть бути проаналізовані за аналогічними факторними моделями.

За операціями з цінними паперами банк отримує як процентні, так і непроцентні витрати. Процентні витрати за операціями з цінними паперами власного боргу аналізуються за такою факторною моделлю (формула 2.2):

, (2.2)

де - процентні витрати за цінними паперами,

- кількість цінних паперів,

- середня облікова вартість одного цінного папера,

- витрати на 1 грн. вартості цінного папера.

Непроцентні витрати аналізуються шляхом розкладання їх на групи, знаходиться співвідношення кожної статті непроцентних витрат до середніх сукупних активів.

Двофакторну модель використовують для аналізу наступних витрат. Витрати на заробітну плату розрахуються як добуток чисельності працюючих і середньої заробітної плати. Витрати на амортизацію є добутком вартості основних засобів і норми амортизації.

Аналіз витрат здійснюється також шляхом порівняння фактичних показників із плановими, із фактичними показниками минулих років. Порівняння здійснюється за загальними витратами і окремими статтями.

При зростанні активів банку зростає величина витрат банку, тому для аналізу витрат використовують відносні показники. Розглянемо узагальнюючі показники рівня витрат банку [1]:

- сума витрат банку на одного працівника (формула 2.3)

, (2.3)

де - витрати банку, усього,

- середньоспискова кількість працівників;

- сума витрат на утримання персоналу на одного працівника

, (2.4)

де - витрати на утримання персоналу банку;

- витратність активів

, (2.5)

де - середні активи;

- витратність залучених ресурсів

, (2.6)

де - витрати на залучення ресурсів,

- середні залишки залучених ресурсів (зобовязань);

- коефіцієнт дієздатності

(2.7)

Він є інструментом для оцінки діяльності банку і розраховується діленням витрат банку на доходи банку. Оптимальне значення коефіцієнта дієздатності 0,95, витрати банку повинні становити не більше ніж 95 % його доходів, з них процентні доходи - 60 % і непроцентні доходи - 30-35 %;

- рівень витрат на одну гривню прибутку

(2.8)

- розмір витрат на одного клієнта - показник використовується для оцінки собівартості банківських операцій

, (2.9)

де - середня чисельність (кількість) клієнтів банку.

Розраховуються темпи зростання показників витрат банку. Вони мають бути нижчими від темпів зростання показників доходності.

На основі співвідношення темпу зростання витрат банку та темпу зростання доходів банку розраховується коефіцієнт режиму економії. Якщо даний показник менший одиниці, то це говорить про те, що банк дотримується режиму економії витрат.