1.3 Методи захисту від кредитного ризику в комерційних банках

З метою захисту своїх інтересів, зменшення рівнів кредитних ризиків у процесі активної діяльності комерційний банк керується як нормативними положеннями, показниками ризику, встановленими інструктивними документами, так і власними критеріями оцінки ймовірних ризиків, методами та заходами щодо їх зниження, котрі відображаються у кредитній політиці банків.

Найпростішим методом захисту від ризику неповернення кредитів є елементарне нівелювання ризику, якого може дотримуватись банк, надаючи позики надійним та перевіреним позичальникам. Але повністю уникнути ризику у кредитній справі, виключити ймовірну появу втрат практично неможливо. Головною метою постає мінімізація ризику, банк не повинен ігнорувати ринок кредитних вкладень з відносно високим ступенем ризику, раціонально та виважено оперуючи капіталом у даному секторі активної діяльності. Це дозволить банку не звужувати сферу своєї діяльності та бути гідним конкурентом у системі фінансових посередників.

Зі свого боку банки у процесі кредитування та контролю погашання кредитів формують, ґрунтуючись проведеною попередньою та поточною класифікацією за групами ризиковості кредитів, страховий резерв на відшкодування можливих втрат за наданими позиками. Даний резерв формується тільки на покриття безнадійної (збиткової) кредитної заборгованості за основним боргом (без процентів та комісій) за всіма наданими позиками, в тому числі за врахованими векселями та міжбанківськими позиками, операціями фінансового лізингу. Розмір резерву визначається загальною сумою всіх позик, класифікованих за ступенем ризику та зважених на відповідний кожній групі кредитів коефіцієнт ризику. Нормативними документами класифіковано наступні абсолютні величини розміру ризику.

Позички класифікуються по різних ознаках наведені в табл. 1.3.

Таблиця 1.3 Нормативи страхових резервів

Розрахунковий резерв дорівнює сумі добутків «чиста заборгованість, на яку нараховується резерв х коефіцієнт ризику» всіх груп кредитів. Банк формує страховий резерв з двох складових: резерву загального та резерву спеціального. Загальний резерв створюється шляхом відрахувань на стандартні позики, спеціальний - на решту позик за рахунок валових витрат банку (до 40% суми сукупної заборгованості за кредитами) та, за необхідності, відрахувань з прибутку. Безнадійна заборгованість позичальника, визнаного банкрутом, або яка виникла внаслідок його неспроможності погасити кредит у звязку з дією непереборної сили (форс-мажору), списується зі спеціального резерву. Звичайно, що кошти резерву використовуються тільки у тому випадку, коли банк упевниться, що кредити ніколи не будуть погашені, і віднесе їх у збитки (погашення безнадійної позики не відбулось протягом трьох років).

Але найголовнішим методом захисту від кредитних ризиків, визначення необхідного обсягу позики та можливих шляхів повернення заборгованості банку є аналіз та оцінка кредитоспроможності клієнта, його фінансового стану, прогнозування ризику неповернення кредиту.

Кредитоспроможність позичальника - це здатність юридичної або фізичної особи повністю та у строк розрахуватися зі своїми борговими зобовязаннями. Вона не фіксує неплатежі за минулий період або на якусь конкретну дату, а прогнозує його платоспроможність на найближчу перспективу.

До укладання кредитного договору банк повинен ретельно проаналізувати кредитоспроможність позичальника, вивчити фактори, котрі можуть спричинити непогашення позики. Можливість повернення основної суми боргу є одним з головних принципів, який завжди повинен бути дотриманий при проведенні банком кредитних операцій. Тому оцінка якості потенційного позичальника та встановлення обґрунтованості позики є важливими етапами надання кредиту. Ані наявність солідного забезпечення, ні будь-які інші позитивні фактори не зможуть запобігти кризовій ситуації, якщо позика не була обґрунтована.

Підхід до аналізу кредитованого проекту визначається кредитною політикою банку та цілями, для реалізації яких надається кредит: комерційна діяльність (угоди купівлі-продажу), інвестиції чи виробництво.

Аналіз кредитоспроможності та фінансового стану позичальника проводяться банком на підставі:

1) документів та матеріалів, отриманих безпосередньо від клієнта;

2) документів та матеріалів про клієнта у базах даних банку;

3) інформації з оточення клієнта.

Загальна уява про потенційного клієнта-позичальника, його характер визначається репутацією, ступенем відповідальності, готовністю та бажанням повертати борг. Банк повинен перш за все зясувати, як позичальник виконував попередні зобовязання раніше, чи були у нього затримки у погашанні позик, який його статус у діловому світі. Для отримання психологічного портрета позичальника банк використовує особисте знайомство з клієнтом, консультації з іншими банками та фірмами, діловими партнерами та іншу доступну інформацію.

Фінансові можливості позичальника, його здатність до погашання кредиту та процентів за позикою визначаються за допомогою ретельного аналізу його доходів та витрат і перспектив їх зміни.

У принципі, у позичальника існують три джерела погашення боргу:

- поточні касові надходження;

- продаж активів;

- інші джерела фінансування (враховуючи запозичення на фінансовому ринку).

Вважається цілком прийнятним і найбільш бажаним таке джерело погашання кредиту, як прибуток та інші власні кошти, задовільним - залучення для покриття боргу засобів від реалізації активів, та поганим джерелом - інші запозичені кошти.

Для здійснення оцінки фінансового стану позичальника-юридичної особи (крім банків) банк-кредитор має врахувати чітко визначені обєктивні показники його діяльності, такі як:

а) обсяг реалізації;

б) прибуток та збитки;

в) рентабельність;

г) коефіцієнти ліквідності;

д) грошові потоки (надходження коштів на рахунки позичальника) для забезпечення повернення позики та сплати процентів за нею;

е) склад та динаміку дебіторсько-кредиторської заборгованості.

Також слід розглядати фактори субєктивного характеру:

- ефективність управління позичальника;

- макроекономічна ситуація і стан розвитку галузі позичальника;

- ринкова позиція позичальника і його залежність від циклічних та структурних змін в економіці та галузі;

- наявність державних замовлень та державної підтримки позичальника тощо;

- погашення кредитної заборгованості позичальником в минулому.

Оцінка фінансового стану позичальника - комерційного банку здійснюється на підставі:

а) дотримання обовязкових економічних нормативів та оціночних показників діяльності комерційного банку, передбачених Інструкцією №10, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 30.12.1996р. №343 [1, c.11];

б) наявності прибутку та збитків;

в) аналізу якості активів та пасивів;

г) створення ним відповідних резервів;

д) виконання зобовязань комерційним банком у минулому;

е) якості банківського менеджменту.

При здійсненні оцінки фінансового стану позичальника-фізичної особи мають бути враховані соціальна стабільність клієнта, тобто наявність власної нерухомості, цінних паперів і т. ін., роботи, сімейний стан і, як наслідок:

а) наявність реальної застави;

б) вік та здоровя клієнта;

в) загальний матеріальний стан клієнта, його доходи та витрати;

г) користування банківськими позиками у минулому та своєчасність їх погашення і процентів за ними, а також користування іншими банківськими послугами;

д) звязки клієнта з діловим світом і тощо.

Опираючись на проведений аналіз кредитоспроможності та фінансового стану позичальника, банк може зробити висновок про реальність, можливості та способи повернення надаваної позики та ступінь кредитного ризику.

Якщо у процесі оцінки кредитоспроможності клієнта банк дійшов позитивного висновку про привабливість кредитної угоди, то наступним елементом визначення рівня кредитного ризику даної справи постає залучення достатнього забезпечення кредиту, позаяк будь-які прогнозні розрахунки, навіть найоптимістичніші, не здатні передбачити усіх можливих ускладнень з поверненням позики та процентів під час її використання. Сутність даного методу захисту від кредитних ризиків полягає у тому, що позичальник апріорно гарантує відшкодування суми кредиту та процентів за ним. До таких гарантій відносять: неустойку, заставу (заклад), поступку вимог та прав, передавання права власності, гарантії та поруки, страхування. Наведені форми забезпечення повернення кредиту оформлюються спеціальними документами, котрі мають юридичну силу і закріплюють за кредиторами визначене джерело для погашання позики у разі відсутності коштів у позичальника при настанні строку виконання зобовязань.

Одним з елементів оцінки кредитоспроможності є зясування персональних якостей потенційного позичальника. Тут увага банку має зосереджуватися на таких моментах, як репутація, порядність і чесність, професійна здатність, матеріальна забезпеченість, ставлення до своїх зобовязань перед іншими кредиторами в минулому.

Необхідно ретельно вивчити фінансовий стан позичальника, ліквідність його балансу, ефективність виробництва і використання основного і оборотного капіталу. Для цього використовується бухгалтерська, статистична і фінансова звітність позичальника, матеріали попередніх перевірок на місці, прогнози фінансового стану клієнта протягом усього періоду користування позичкою.

Оскільки банк як позичальник може мати різних клієнтів - підприємницькі структури (юридичні особи), фізичні особи і банки - оцінка їх кредитоспроможності здійснюється неоднаково.

Оцінка фінансового стану позичальника - юридичної особи здійснюється за допомогою відповідних коефіцієнтів ліквідності, які розраховуються за балансом [15;с.122-125]. Серед них:

- коефіцієнт загальної ліквідності (К1);

- коефіцієнт абсолютної (термінової) ліквідності (К2);

- коефіцієнт автономності (К3);

- коефіцієнт маневреності власних коштів (К4);

Названі показники розраховуються за формулою:

1) коефіцієнт загальної ліквідності (К1):

ЗЗ + ГК + ДЗ + КФВ

К1 = ------------------------------ (1.22)

ЗК

де, ЗЗ - запаси і затрати;

ГК - грошові кошти;

ДЗ - дебіторська заборгованість;

КФВ - короткострокові фінансові вкладення;

ЗК - зобовязання короткострокові.

Теоретичне значення К1 не менше 2-2,5. Це означає, що на кожну гривню короткострокових зобовязань підприємство повинно мати 2-2,5 гривні ліквідних активів.

2) коефіцієнт абсолютної (термінової) ліквідності (К2):

ГК + КФВ

К2 = ---------------- (1.23)

ЗК

Теоретичне значення коефіцієнта абсолютної ліквідності не менше 0,2-0,25. Це означає ситуацію, при якій потенційний позичальник повинен на кожну гривню короткострокових зобовязань мати 20-25 копійок абсолютно ліквідних активів.

3) коефіцієнт автономності (К3):

З

К3 = ------ (1.23)

ВК

де, З - усі зобовязання;

ВК - власні кошти.

Теоретичне значення К3 - не більше 1, тобто зобовязання потенційного позичальника не повинні перевищувати його власні кошти.

4) коефіцієнт маневреності власних коштів (К4)

ВК - ОА

К4 = ------------ (1.24)

ВК

де, ОА - основні активи.

Теоретичне значення К4 не може бути меншим 0,5, тобто величина оборотних активів (ВК-ОА) позичальника не може бути меншою половини всіх власних коштів.

Крім наведених коефіцієнтів ліквідності, можуть застосовуватися й інші, які можна обєднати в певні групи показників:

- погашення боргу;

- ділової активності;

- рентабельності;

- використання основного капіталу.

У групу показників погашення боргу входять коефіцієнти:

- грошового потоку (К5);

- процентних виплат (К6);

5) коефіцієнт грошового потоку (К5):

По + А - Д

К5 = ---------------- (1.25)

З

де, По - прибуток після сплати податків;

А - амортизація;

Д - дивіденди;

З - зобовязання, строком виконання до одного року.

Коефіцієнт грошового потоку показує, яка частина грошових надходжень клієнта спрямовується на покриття основного боргу і процентів за позичками, строком повернення до одного року. Чим нижчий коефіцієнт грошового потоку, тим менший резерв міцності для погашення боргів. При коефіцієнта, що дорівнює 1, забезпечується фінансова стабільність клієнта.

6) коефіцієнт процентних виплат (К6):

П1 + ПП

К6 = ------------- (1.26)

ПП

де, П1 - прибуток до сплати податків;

ПП - процентні платежі.

Коефіцієнт процентних виплат дає змогу оцінити, у скільки разів прибуток клієнта перевищує процентні платежі за позичками. Він не може бути меншим за 1, інакше здатність клієнта повернути позичку опиниться під загрозою.

Показники ділової активності складаються з трьох коефіцієнтів оборотності:

- дебіторської заборгованості (К7);

- запасів і витрат (К8);

- кредиторської заборгованості (К9).

7) коефіцієнт дебіторської заборгованості (К7):

Дср * 365

К7 = --------------- (1.27)

СПК

де, Дср - середня сума дебіторських рахунків;

СПК - сума продажів у кредит.

Абсолютне значення цього показника важливе тільки для порівняння з аналогічним показником інших підприємств родичів або показників попередніх періодів даного підприємства. Він дає можливість оцінити швидкість оплати рахунків позичальника. Збільшення значення показника оборотності дебіторської заборгованості вказує на уповільнення швидкості платежів на користь позичальника, а зменшення - на прискорення такої швидкості.

8) коефіцієнт запасів і витрат (К8):

ЗЗ * 365

К8 = ------------ (1.28)

СТ

де, ЗЗ - запаси і затрати;

СТ - собівартість поданих товарів та послуг.

Як і попередній показник, він використовується тільки для порівняння. Висока оборотність свідчить про ефективне використання ресурсів, але вона може бути передвісником виснаження запасів і незадоволеного попиту споживачів.

9) коефіцієнт кредиторської заборгованості (К9):

Ро * 365

К9 = ------------- (1.29)

Сп

де, Ро - рахунки до оплати;

Сп - сума покупок.

І цей показник використовується для порівняння. Він дає змогу оцінити швидкість оплати клієнтом рахунків постачальників. Підвищення коефіцієнта оборотності кредиторської заборгованості може вказувати на проблеми з притоком готівки, а зниження - на дострокову сплату рахунків.

Показники рентабельності включають:

- рентабельність підприємства (Р1);

- рентабельність реалізованої продукції (Р2);

- рентабельність акціонерного капіталу (Р3);

- рентабельність активів (Р4);

- рентабельність витрат (Р5).

10) показник рентабельність підприємства (Р1):

ЧП

Р1 = --------------------- * 100% (1.30)

СОБк + СОНк

де, ЧП - чистий прибуток;

СОБк - середній залишок оборотного капіталу;

СОНк - середній залишок основного капіталу.

11) показник рентабельність реалізованої продукції (Р2):

ЧП

Р2 = -------- *100% (1.31)

В

де, В - виторг від реалізації продукції.

12) показник рентабельність акціонерного капіталу (Р3):

ЧП

РЗ = -------- *100% (1.32)

Ак

де, Ак - акціонерний капітал.

13) показник рентабельність активів (Р4):

ЧП

Р4 = --------- * 100% (1.33)

А

де, А - активи.

14) показник рентабельність витрат (Р5):

ЧП

Р5 = --------- *100% (1.34)

З

де, З - затрати.

Оцінка фінансового стану позичальника - комерційного банку здійснюється на підставі:

- дотримання ним обовязкових економічних нормативів та показників діяльності, передбачених нормативними актами Національного банку України;

- аналізу прибутків та збитків;

- аналізу якості активів та пасивів;

- створення резервів для покриття можливих втрат від активних операцій;

- виконання зобовязань комерційним банком у минулому;

- якості банківського менеджменту.

При здійсненні оцінки фінансового стану позичальника - фізичної особи мають бути враховані:

- соціальна стабільність клієнта, тобто наявність власної нерухомості, рухомого майна, цінних паперів тощо, постійної роботи;

- сімейний стан клієнта;

- вік та здоровя клієнта;

- доходи і витрати клієнта;

- інтенсивність користування банківськими позичками у минулому та своєчасність їх погашення і процентів за ними, а також користування іншими банківськими послугами;

- звязки клієнта у діловому світі тощо.

Обєктами кредитування можуть бути: оборотні та основні засоби (включаючи нерухомість), інтелектуальна власність, цінні папери, а також право користування землею та природними ресурсами - надання кредиту на поповнення основних та оборотних засобів є цілком нормальним явищем, але при цьому необхідно розглядати ліквідність даної операції.